33 дні тривають перемовини між Україною та росією. І 37 днів триває “спецвійна” проти українців. Термін, значно довший, ніж тривала війна у Грузії в 2008 році, і поки що суттєво коротший, ніж війна в Молдові у 1992 році. Чому ці війни узяті для прикладу? Відповідь проста — ворог один і той самий, і сценарій дій однаковий.
Під час багатьох війн відбуваються перемовини між ворогуючими сторонами. І теперішня російсько-українська війна не є винятком. Переговори мабуть потрібні, вони можуть допомогти вирішити нагальні питання, наприклад, гуманітарні коридори (правда, у нашому випадку це майже не працює).
Гаразд, перемовини потрібні, але є питання: чому наші переговори з ворогом здійснюються російською мовою? Його мовою? Тому що ми її добре знаємо і думаємо, що так нас почують або зрозуміють краще? І перекладач, не дай Боже, не спотворить змісту? Практика свідчить, що ні — не чують, не розуміють і навіть, видається, знущаються. Про знущання — окремо, а зараз про мову спілкування і перемовин.
Коли наш Президент звертається до пересічних росіян російською це зрозуміло. Це свідчить про залишки поваги до людей (хоч опосередковано, але причетних до війни) та дає примарну надію на те, що люди прозріють. Захочуть знати правду не лише про “спецоперацію” (бомбардування житлових будинків, пологових будинків і лікарень, застосування заборонених боєприпасів тощо), але й загалом про Україну (про відсутність неофашистів, бойових кажанів та іншої маячні в їх телевізорах).
Можливо у них похитнеться впевненість у правильності дій їхнього президента. Можливо. Але на жаль, прозрівання відбувається дуже повільно, зачіпає вкрай мало людей, натомість віра росіян в їхнього “бункерного” президента й не думає хитатися. Але ж то пересічні…
Повертаючись до переговорів. Усі знають, що російська є офіційною мовою ООН. У частині 2 статті 7 Закону України “Про засади державної мовної політики” російська стоїть хоч і на першому місці, але серед регіональних мов та мов меншин. Виходить, державні перемовники спілкуються з ворогом регіонально мовою. Добре, заради миру можна і регіональною мовою, і мовою меншин.
Але ворог не розуміє цієї мови! Наш ворог принципово не розуміє нікого, хто з ним говорить російською, особливо якщо йдеться не про абсолютну підтримку дій та цілковиту згоду з позицією та ультиматумом російської влади.
Якою мовою відбувалися перемовини з ворогом під час воєн у Грузії та Молдові? Відповідь очевидна.
Як казав Михайло Жванецький “Може щось в консерваторії підправити?”.
P.S. 31 березня конгрес ФІФА затвердив російську мову однією з офіційних мов ФІФА. Ворог використовує всі доступні засоби посилення власного впливу, не нехтуючи жодною можливістю.
Джерело:
