Нині війна. Ось уже п’ятий місяць активна жорстока зла війна, яка накрила всю без винятку Україну і всіх українців, незалежно від місця перебування останніх.
Практично для всіх українців ця дика нова реальність ніяк не стане життям… (Ні, заради справедливості варто сказати, що хтось цілком пристосувався і добре почувається, а хтось навіть зміг суттєво покращити добробут.) І, чим довше триває війна, тим, здається, вона далі від завершення (і бункерна огида, судячи з його виступів, налаштований років на 20). Ненависть до сусідів з кожною ракетою та міною, з кожним їх пострілом зростає, а розуміння та сприйняття ситуації, як і раніше, немає.
Як же давно був цей мирний час. Це було понад 10 тис. загиблих військовослужбовців і добровольців, понад 5 000 убитих мирних громадян різного віку, понад 7 000 зруйнованих житлових будинків і 100 тис. об’єктів інфраструктури ТОМУ НАЗАД.
Крім того, за 127 днів сотні тисяч людей залишилися без роботи і, відповідно, засобів існування, періодично виникають перебої з продуктами, ціни майже щодня ростуть. Словом, куди не кинься, скрізь «добре» і з кожним днем дедалі «краще». (Це не нарікання, це констатація). Не втомлюємося «дякувати» «визволителям».
Але все це проблеми сьогодення. Адже коли війна закінчиться (колись вона обов’язково закінчиться), на порядок денний вийдуть проблеми іншого ряду. Проблеми, які посилюються щодня і які, незалежно ні від чого, не вирішуються швидко. Гуманітарні, економічні, етнічні.
Економічні проблеми
Зараз економіка майже не працює, у багатьох галузях розвиток заморожено, а десь зовсім занепад і деградація. І кожен місяць війни відсуває нас від розвинутих країн на недосяжний рівень. Хіба деякі види нашого озброєння показали себе «на відмінно», але коли цей товар піде на експорт, нікому не відомо.
Гуманітарні проблеми
Насамперед — освіта та медицина. Адже з 2020 р., з початку пандемії коронавірусу нормального навчання ні в школах, ні у вишах не було. Було онлайн, дистанційно і «на винос», але навряд чи це було навчання. У нас уже є фахівці-випускники, які з 4 років навчання 2 провели по той бік вишу, а є фахівці-початківці — які закінчили школу і вже перейшли на другий курс, і все онлайн.
І доки триватиме війна, навчання в повному обсязі не налагодиться. Це зрозуміло та об’єктивно, але від розуміння краще не стає. Адже, щоб стати чудовим кондитером, прекрасним перукарем чи супермайстром манікюру потрібні курси, практика та бажання робити. Але щоб стати нормальним лікарем чи вчителем, потрібні роки навчання та роки практики. Причому, винятково оффлайн (як зараз кажуть).
Майбутнє нації
На превеликий жаль, чим довше йде війна, тим менше нормального народу залишається. І якщо жінки можуть уберегти себе, то чоловікам середнього віку це зробити вкрай проблематично. (Не хотілося б, щоб після закінчення війни в країні з чоловічого населення залишилися переважно алкаші, спосіб життя яких аж ніяк не змінився.)
Може вже настав час замислитися над тим, як ми (а скоріше наші діти) відроджуватимемо нашу прекрасну націю. Може хоча б створити так званий спермобанк. Зобов’язати всіх чоловіків віком 20-45 років, які йдуть захищати країну (і, на жаль, мають великий шанс загинути), здавати сперму. І зберігати її десь дуже дбайливо та ретельно (краще за кордоном).
Бо відродити націю нам ніхто не допоможе. Ні американці, ні англійці, ніхто інший, як би вони цього не хотіли. Відродити націю зможемо лише ми самі.
Нас можуть нагодувати та одягнути, і навіть грошей дати, багато. Нам зможуть друкувати чудові книжки нашою рідною мовою, але головне, щоб було кому їх читати. (У наших дітей вже вкрали дитинство і травмували психіку, то хай в них буде хоча б майбутнє.)
У всьому світі багато українців. Великі діаспори є в Канаді, США, країнах Європи. Це прекрасно. Але ці українці не повернуться, а дуже хочеться, щоб і в Україні жили українці.
Ми вже довели всьому світу (і собі насамперед), які ми самовіддані та незламні патріоти, які ми сильні та мужні. І дуже хочеться, щоб наша славна нація не закінчилася на цьому страшному етапі.
Джерело:
