«Золота молодь» епохи застою. «Епоха застою». Хтось скаже: «Коли це було? І чому це нас повинно цікавити зараз, коли теперішніх проблем − хоч греблю гати?». Але цікавити нас це може тією мірою, якою той час і люди, що формувалися тим часом і тими умовами, впливають на сьогодення.

Що це було за явище – «золота молодь» часів пізнього застою, перед самим крахом радянської системи? «Золота молодь» в «класичному» буржуазному суспільстві – це діти з вищого класу, які відрізняються демонстративною споживацькою поведінкою, маючи (завдяки своїм батькам) реальні фінансові ресурси для цього. Оскільки масова культура (насамперед кіно) завжди приділяла багато уваги цій групі, уявлення про стиль її життя та її цінності поширювалися за її межі як в тих суспільствах, до яких вони належали, так і поза ними, у тому числі і в країнах «соціалістичного табору».

Не був винятком СРСР, і прагнення копіювати стиль життя «золотої молоді» посилювалося по мірі того, як все менш впливовою ставала офіційна комуністична ідеологія. Заснований на цій ідеології соціоцентризм поступово витіснявся егоцентричними споживацькими цінностями. Відомий радянський філософ Евальд Ільєнков, якого називали “останнім романтиком марксизму в СРСР”, з болем писав про ті часи: “Нова людина не виникає. Відчуження і опредмечування стало не менше, а більше. Цінності не скасовують цін, а навпаки, підпорядковуються їм”. До того ж і радянська пропаганда, яка десятиліттями говорила про “зростання добробуту” радянських людей, фактично перетворила добробут на найвищу цінність.

Якщо в капіталістичному суспільстві головним чинником соціальної стратифікації є майновий стан, то в соціалістичному – соціальний статус і пов’язаний з ним престиж. Тому якщо на Заході «золота молодь» користувалася майновими статками своїх батьків, то за соціалізму – насамперед їх статусом та престижним становищем. Але статус та престиж, на відміну від грошових доходів – поняття досить відносне. Проблема була також у тому, що навіть високий статус і престиж батьків не могли забезпечити головного – можливості для їх дітей виділятися із «сірої маси» за якимось для всіх очевидними ознаками.

У тому числі й через те, що демонстративне споживання в СРСР всіляко засуджувалося. Скажімо, як розповідав мені в середині 80-х років минулого століття працівник київського міського комітету компартії, його співробітникам керівництво категорично заборонило приїжджати на роботу на власних автомобілях, щоб скупчення персональних автомобілів партійних функціонерів біля будинку міському партії не викликало непотрібних думок та розмов у простих трудящих.

Так само і ті, хто в СРСР могли претендувати на статус (часто уявний) представника «золотої молоді», насправді відчували комплекс неповноцінності через неможливість досягнення та демонстрації тих стандартів стилю життя, які вони бачили в американських чи французьких кінофільмах.

Ознаки «вищепоставленості», які могли собі дозволити представники тодішньої «золотої молоді», здаються сміхотворними за сьогоднішніми мірками: чи не є єдиною тогочасною ознакою був одяг західних брендів (чи їх імітація), який всіма правдами і неправдами «діставали» (саме це слово вживалося для придбання таких товарів) частіше напівлегальними шляхами.

При цьому у масовій свідомості того часу ті, кого відносили до «золотої молоді», сприймалися вкрай негативно – адже для багатьох навіть така імітація вищепоставленості була недосяжною. Проблема «невиправданих привілеїв» у тодішньому суспільстві масовою свідомістю сприймалася дуже гостро. А пізніше, у період так званої «Перебудови», саме «боротьба з привілеями» була одним з головних «перебудовних» гасел.

На відміну від покоління «бунтарів-шістдесятників», які породили молодіжну контркультуру, покоління молоді сімдесятих-вісімдесятих років віддавало перевагу існуванню «у тіні» старшого покоління. Це старше покоління і сформовані ним соціальні відносини сприймалися молодшим поколінням як непорушна суспільна реальність, змінити яку навряд чи можливо.

Але у дев’яностих роках ця соціальна реальність несподівано для них була зруйнована і для багатьох (але явно не всіх) представників «золотої молоді» епохи застою з’явилася можливість таки реалізувати мрії про досягнення стандарту споживацького благополуччя, що було неможливо за радянських часів. І знову таки значною мірою завдяки статусу батьків. Наприклад, поширеним явищем тоді стало створення при колишніх радянських державних підприємствах так званих «дочірніх підприємств», які, попри їх назву, очолювалися частіше зовсім не дочками, а скоріше, синами директорів тих підприємств, при яких вони створювалися.

Однак, в останні роки звичка спиратися на статус своїх батьків починає грати злий жарт із поколінням «золотої молоді» епохи застою. Зараз більшості її представників або під шістдесят, або більше шістдесяти, а покоління їх батьків практично вже відійшло, залишивши «дітей» наодинці із самими собою та з молодшими поколіннями.

І тут проявилася «несуб’єктність» еліти, яка представляє це покоління. Їй виявилося просто нічого запропонувати суспільству (адже вона більше звикла пристосуватися до обставин, а не створювати їх) і вона досить швидко витісняється більш настирливою і більш адаптованою до сучасних мінливих умов елітою, що походить із більш молодих поколінь. 

Стосовно політичної еліти, то це підтверджує навіть статистика. Так, середній вік депутатів нинішнього складу Верховної Ради України, яка була обрана у 2019 році, на час обрання становив у середньому лише 41 рік (що на 7,4 року менше, ніж середній вік депутатів попереднього скликання парламенту). Лише 14% обраних депутатів українського парламенту мали вік від 46 до 60 років, і лише 0,7% були віком понад 60 років. Для порівняння – серед депутатів нинішнього складу Національної асамблеї Франції більшість (55%) на час обрання мали вік 50 і більше років.

Тобто в Україні на зміну домінуванню представників найстаршого покоління політичної еліти, яка значною мірою сформувалася ще за часів СРСР, прийшло не покоління п’ятдесяти-шістдесятирічних, а покоління сорокарічних. І значною мірою проблеми та невдачі покоління еліти, що належала до «золотої молоді» періоду пізнього застою, зумовлені особливостями їхньої свідомості, яка цим «застоєм» була сформована.

Джерело: