Ось уже три місяці, а особливо з другої декади березня (коли Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно оголосила наявність пандемії коронавірусу), як світ живе, по суті, в надзвичайному стані. Засоби масової інформації змальовують нам картинки апокаліпсісу, що наближається. Окремі з них показують вражаючі кадри з палат інтенсивної терапії, де показують пацієнтів у важкому (можливо, навіть у термінальному) стані, з підключеними апаратами штучного дихання (вентиляції легенів або екстракорпоральної мембранної оксигенації). Чим не свобода інформації і прозорість (транспарентність)? Хоча, на моє переконання це — інформаційний тероризм, який мав би бути заборонений у будь-якій країні, яка претендує називати себе цивілізованою. Негативний ефект від цього — величезний. Мов, дивіться, який жахливий цей вірус, і більшість з нас чекає таке майбутнє!

Різного рангу політики, аж до лідерів провідних держав, вражені такими картинками і знаходячись під тиском збентеженої громадськості, не зникають з екранів телевізорів та платформ соціальних мереж з промовами, заявами та інтерв’ю на цю тему. Вони вимушені підігрувати цим апокаліптичним візіям, інакше їх звинуватять в нехтуванні безпекою громадян, і їх рейтинг полетить донизу. Їх доповнюють численні експерти, чимало з яких майже 24 години на добу бомбардують суспільну свідомість відверто жахливими передбаченнями ледь не кінця світу. І все це має своїм наслідком серйозні зрушення в масовому сприйнятті об’єктивної реальності — формування масової вірусофобії, яка вже межує з істерією.

Безумовно, пандемія коронавурусу — явище незвичайне: воно виходить за межі регулярних епідемій грипу та ОРВІ, які ми переживаємо щорічно. І, мабуть, це явище потребує спеціального вивчення, в тому числі в аспекті джерела походження цього феномену. Адже цей вірус має, вочевидь, цілу низку серйозних відмінностей (мутацій), які роблять його особливо небезпечним в аспекті поширення. Але я не буду давати оцінку цим особливостям, оскільки вважаю це парафією фахівців — біологів та медиків. Хоча у мене, як непрофесіонала в біології і медицині, все одно є запитання: а чим займалися численні фахівці цих галузей у світі з моменту першої появи коронавірусної загрози ще у 2002–2003 роках (епідемія SARS) або хоча б її повторення у 2012 році у вигляді епідемії MERS? Чому вони лише зараз у пожежному порядку зайнялися розробкою противірусної вакцини (що, однак, потребує тривалого часу і навряд чи вже допоможе у подоланні нинішньої хвилі пандемії COVID-19)?

Проте, не будучи фахівцем в біології і медицині, я все ж таки маю деякий досвід — більш ніж чотири десятиліття — у вивченні суспільно-економічних процесів. І цей досвід показує мені, що позаекономічні і загалом позасоціальні чинники можуть справляти величезний вплив на розвиток суспільства та його економіки і спричиняти в ньому величезні збурення і навіть катастрофічні події. Адже суспільно-економічні процеси — це процеси, які спрямовуються людською свідомістю. Ідеальне може ставати як потужною креативною силою в розвитку, так і руйнівною. Для останнього є важлива передумова — втрата відчуття міри в оцінках реальності. І якщо цієї міри не дотримуватись, буде поширюватись масовий психоз і будуть прийматися рішення, у тому числі на найвищому державному рівні, які будуть керуватися не здоровим глуздом, а суто емоційними реакціями та фобіями. І це вимостить шлях до катастрофи.

Нам, у ці складні часи, украй необхідно повернутися до здорового глузду. А для того, щоби стати на ґрунт реальності, необхідно краще ознайомитися з об’єктивними фактами щодо того, як виглядають людські втрати від пандемії на загальному фоні втрат від різного роду хвороб — і зіставити ці втрати з можливими втратами від заходів, спрямованих на запобігання епідемії¹.

Станом на кінець дня 29.03.2020 (22:10 за київським часом) дані бази даних Coronavirus COVID-19 Global Cases Johns Hopkins University — провідного у світі і найбільш авторитетного джерела у цьому питанні — зареєстрували 33,551 тис. смертей від хвороби COVID-19. Це, безумовно, багато — і кожен з цих випадків є горем для близьких, родичів, друзів, знайомих тих, хто передчасно залишив цей світ. Але що каже нам з цього приводу статистика смертності, яку подає ВООЗ² стосовно причин смертності у світі за 2016 рік (дані за більш пізні періоди, на жаль, відсутні)? Вона каже, що зазначені 33,6 тис. становлять лише трохи більше 1,1 % величини річної смертності від респіраторних інфекційних хвороб у світі та 0,5 % від річної смертності, спричиненої всіма респіраторними захворюваннями (інфекційними та неінфекційними). Адже в 2016 році від респіраторних інфекційних хвороб у світі померло 2964 тис. чол., а ще 3808 тис. — від хронічних респіраторних хвороб, тобто загалом — 6772 тис. Більше того, ті ж дані ВООЗ свідчать, що, наприклад, від серцево-судинних захворювань в 2016 р. померло 17858 тис. чол. І сьогоднішні втрати від коронавірусної інфекції становлять лише 0,19 % від цієї «здобичі смерті». Навіть якщо передбачити, що пандемія продовжить вбивати людей у такому ж темпі, як упродовж перших трьох місяців цього року, сумарні річні показники смертності від коронавірусу, хоч і підвищать звичайний середній рівень показників смертності, проте, скоріш за все, не дуже істотно.

Парадоксально, але мільйони смертей від інфекційних хвороб, які трапляються щорічно, не породжують ніякої паніки серед населення і привертають мінімум уваги від ЗМІ і політиків. Жодних надзвичайних урядових заходів на кшталт сьогоднішніх при цьому не вживається. Чому ж тоді у світі зараз таке занепокоєння? Чому ці новини по перебіг пандемії заполонили собою весь інформаційний простір, начебто нічого іншого у світі взагалі не відбувається і вже не буде відбуватися? Чому вживаються такі масштабні заходи на фоні дуже прохолодного ставлення до звичайних десятків мільйонів смертей від різних захворювань та нещасних випадків щорічно? Чому, наприклад, величезні щорічні втрати життів на дорогах України не спричиняють повну заборону автомобільного руху, якщо керуватись такою логікою?

А справа у тому, що деякі дослідження та публікації передбачають, що коронавірус забере життя багатьох мільйонів. Так, нещодавно, в Австралійському національному університеті «змоделювали» розвиток ситуації, передбачивши 7 різних сценаріїв, згідно з якими передбачається загибель від 15 до 68 млн. чол. І втрати ВВП від 2,4 до 9 трлн. дол. США³ . Звичайно, математичні моделі і майже нікому не зрозумілі формули справляють на дилетантів магічне враження: як можна не вірити таким «науково доведеним» передбаченням? Мільйонами смертей стращає нас й іншій дослідник — Tomas Pueyo⁴ , при чому робить це дійсно на високому рівні статистичної майстерності, наводячи величезну кількість графіків та діаграм, що малюють жахливі тренди неконтрольованого зростання проявів пандемії у різних частинах світу. Ці матеріали — завдяки новітнім засобам телекомунікацій та інформаційно-медійним засобам — продивились через Інтернет і телебачення, пости в соцмережах десятки мільйонів користувачів, і ця інформація вибухово поширилась по світу і сприяла формуванню апокаліптичного світогляду (слава Богу, не повсюдно). І цей перелік «прогностичних» досліджень можна було б продовжити, але, думаю і цього достатньо, щоби поставити соціальний діагноз.

Я теж спочатку піддався на їх логіку, але згодом почав сумніватися в достовірності цих прогнозів. Зі свого власного багаторічного досвіду роботи над різного роду прогнозами і програмами перспективного розвитку (хоча вони й стосувалися економічної і науково-технічної сфер, але статистичний та математичний інструментарій їх принципово не відрізняється від того, що його застосовують оракули пандемічної катастрофи), я знаю, наскільки істотно залежить точність прогнозу від вихідних умов моделі та її початкових припущень. Я можу навести приклади моделей, складених видатними економістами (інколи Нобелівськими лауреатами), які відмінно володіли математичним апаратом, але їх передбачення не просто не виправдались, а взагалі «потрапили у молоко» — саме «завдяки» хибним вихідним припущенням моделей. Це особливо так, коли ми маємо справу з новими, маловідомими процесами (для яких статистика минулих подій не може бути в поміч), здатним розвиватися нелінійно і мати як круті підйоми фактично зростання по експоненті, так і не менш вражаючі спадні тенденції.

У мене у цьому зв’язку виникає запитання: звідки ці припущення, що пандемія буде розвиватися тривалий час (ледь не до кінця 2021 року, як передбачають окремі прогнози) і по такій траєкторії, яку ми спостерігали в січні–лютому в Китаї, в березні 2020 р. — в Європі та в США? Нам кажуть: а як же інакше? Адже до цього часу епідемія розвивалася в країнах багатих і відносно високим рівнем охорони здоров’я — і в деяких з них настав колапс системи медичної системи. А що буде, коли вона пошириться на країни бідніші і менш розвиненою медициною? Проста логіка ніби то вказує, що має буде суцільне кладовище. Але чи так це?

Надзвичайно цікава обставина: у Мексиці, яка межує з лідером за кількістю інфікованих — США, кількість тих, хто підхопив вірус на сьогодні становить лише 848, а в Туреччині, де перебуває близько 3 млн. сірійських біженців, що мешкають в далеко не найкращих санітарних умовах, їх 9217. Кількість загиблих від коронавірусу в цих двох країнах складає, відповідно, 16 та 131. Таким чином, рівень смертності від хвороби складає у цих двох випадках 1,89% та 1,42%, відповідно, — а не 4,72 %, як в середньому у світі (саме останнє використовують в своїх оцінках фахівці ВООЗ та прогнозисти наслідків пандемії), і тим більше не ті 11,03%, які ми спостерігаємо нині в Італії. А якщо уявити, що в названих двох країнах (Мексика і Туреччина), статистика виявлення захворювань далеко не ідеальна (реальна кількість захворюваних, вочевидь, є істотно більшою), то цей рівень смертності взагалі може виявитись нижче 1%.

Цей, здавалося б, — очевидний парадокс. Але його розгадка, як на мій непрофесійний погляд, полягає у тому, що в більш бідних країнах механізми природного відбору працюють краще, інтенсивніше, а тому загальний рівень природно зумовленого імунітету у населення може виявитись помітно вищим, аніж в розвинених країнах, розбещених благами цивілізації та із значним відсотком пристарілого населення, яке має супутні захворювання та ослаблений з віком імунний статус. Більше того, як стверджують вже фахівці, вірус COVID-19 є РНК-вірусом і внаслідок цього має підвищений рівень мутацій. Принаймні вже сьогодні його різновид, що панує в Італії чи Іспанії, відрізняється від його різновидів, зафіксованих в Китаї, Ірані, Японії, Південній Кореї (між останніми також є відмінності). І, як стверджують фахівці нові мутації можуть, врешті-решт, призвести до послаблення його сили й агресивності, перетворивши його на один з різновидів звичайних щорічних ОРВІ.

В світлі сказаного вище, на якій підставі ми повинні нині впадати в панічні настрої і тим більше — вживати такі заходи боротьби з вірусом, наслідки застосування яких можуть виявитись страшнішими за наслідки самої пандемії?

Мені можуть закинути, що я не біолог і не медик, щоби судити про можливий перебіг пандемії та його наслідки. І будуть до певної міри праві. Але я маю неабиякий досвід в економічних дослідженнях і можу стверджувати, що неправильно боротися з пандемією засобами, які можуть породити довготривалі системні проблеми у функціонуванні соціально-економічного організму. А саме на цей шлях, на жаль, встали уряди цілої низки країн світу і в тому числі України.

Ні, я звичайно, не проти вжиття певних обмежень з протиепідемічних міркувань. Вони є необхідним, але в певних межах. Але якщо виходити з логіки тотального обмеження і блокування усього і вся, то тоді виникає ряд запитань (принаймні вони мають місце стосовно України):

1. Який сенс запроваджувати масштабний карантин, із зупинкою або істотним обмеженням значної частини транспортних сполучень всередині великих міст, закриттям або суттєвим скороченням виробничої діяльності цілих секторів економіки — при паралельному допуску в країну багатьох десятків, якщо не сотень тисяч українських мігрантів, які привозять з-за кордону цей вірус і при цьому не підлягають ніяким надійним методам тимчасової обсервації? У чому сенс таких дій? Якщо бути послідовним у цьому принципі блокування поширення вірусу, то слід було б запровадити правило: Кожний сидить на тому місці, де його застала епідемія. Виходить так, ми йдемо свідомо на істотні економічні і соціальні втрати заради цілей, які можуть виявитися ефемерними.
2. Сьогодні, коли зі всіх кутів кричать, що нам необхідно виграти час, щоби не припусти колапсу медичної допомоги в умовах наростання епідемічної хвилі, виникає ціла низка запитань:

   a. Чому ми «проспали» більше двох місяців, коли епідемія ширилась в Китаї, і не подбали про відповідні мобілізаційні протиепідемічні заходи заздалегідь — одразу після появи повідомлень про виникнення нового небезпечного захворювання?

   b. Чому уряд України за цих умов більше дбав про впровадження ринку землі та інших лібералізаційних інституційних інновацій і одночасно продавав за кордон засоби індивідуального захисту населення, необхідного в умовах епідемії?

   c. Чому уряд не звертав уваги на порожні державні резерви, призначені для надзвичайних ситуацій, і не вживав заходів для закупок необхідних товарів і матеріалів, які можуть бути потрібні під час епідемії?

   d. Чому відтворення розігнаної державної протиепідемічної служби відбулося лише після того, як епідемія набрала обертів? І де тепер брати фахівців для такої відновлюваної у пожежному порядку служби?

   e. Чому не були своєчасно дані завдання наявним в Україні науково-дослідним інститутам щодо розробки власних методів діагностики коронавірусу, які могли допомогти в своєчасній ідентифікації заражених осіб і мінімізації обмежувальних економічних заходів? І чому ми покладаємось у цьому питанні виключно на іноземну допомогу?

   f. Чому Уряд навіть сьогодні пропонує скорочувати фінансування науки, ще більше поглиблюючи критичну залежність України від закордонних технологій у медичній сфері?

   g. Чому в різних частинах великих міст продовжується будівництва житла для комерційного продажу і торговельно-розважальних центрів і не будуються об’єкти для прийому і лікування хворих, як це робили за лічені дні, наприклад, в Китаї?

3. Наскільки довго збирається уряд тримати народ на карантині, позбавляючи його засобів свого життєзабезпечення (зупинка підприємств, неминуче банкрутство цілої низки бізнесів — особливо малих, масове відправлення працівників у відпустки за власний рахунок або лише з частковою компенсацією їх заробітків). Вже сьогодні є оцінки, що подовження карантину до 24 квітня може мати наслідком падіння ВВП України на 10 (Олександр Охріменко) — 20 % (Олександр Савченко)⁵ . А якщо його подовжать і на травень? Буде, мабуть, падіння до 30%, а при 30% падіння економічна система почне спонтанно руйнуватись. І хто сьогодні наверху розуміє, що бізнес легко зупинити і не так легко буде запустити в дію знов? А хто прорахував психологічні втрати від такого методу боротьби з коронавірусною пандемією — оцінив можливі масштаби зростання депресій та інших нервових розладів, загострення серцево-судинних хвороб (ішемічна хвороба, інсульти та інфаркти), спричинених стресами і фобіями, які мають властивість колосально зростати в умовах вимушеної бездіяльності? Скільки додаткових смертей спричинять обрані методи боротьби з пандемією коронавірусу? Принаймні, численні дослідження однозначно показують пряму залежність між економічним добробутом і тривалістю життя.
4. Чи усвідомлює уряд, що спричинені глобальними кризовими явищами тенденції, ще більше посилені власними обмежувальними заходами, матимуть не лише загальне збідніння країни та її населення, але й величезну соціальну диференціацію? Адже поряд зі збанкрутілими малими підприємствами, підприємствами сфери туризму, готельного і ресторанного бізнесу та деяких інших, чітко окреслюється коло тих, хто виграє (принаймні в близькій перспективі) від обмежувальних заходів. Це — широке поле можливостей для Інтернет-трейдерів та відповідних логістичних компаній та підприємств з доставки вантажів, для виробників різного роду санітарно-гігієнічних виробів, але найбільше — для фармацевтичних компаній та мереж аптек (адже залякані спожавачі будуть готові платити будь-які ціни за їхній товар). Виграють і хижі до наживи забудовники, які зможуть легше реалізувати за завищеними цінами свої збудовані об’єкти нерухомості (адже налякані вкладники можуть забирати свої депозити з банків і купувати за ці гроші нерухомість, думаючи, що рятують свої статки, а насправді прирікаючи їх на знецінення у майбутньому). Чи усвідомлює уряд, що зростаюча соціальна диференціація по доходах на фоні загального збідніння — це шлях до соціально-політичної дестабілізації країни?

У нас, на жаль, гору взяли саме пасивні (суто обмежувальні) способи боротьби з епідемією, а не активні, сфокусовані на якнайактивнішу ідентифікацію та ізоляцію джерел поширення коронавірусу. І така суто реактивна поведінка створює ситуацію слідування за перебігом епідемії, а не ситуацію «гри на випередження» — об’єктивно єдиної правильної та ефективної стратегії. Таку ж відсутність стратегічного мислення спостерігаємо і відносно пропонованих урядом економічних ліків, оскільки керівництво уряду перебуває в переконанні, «що Україна входить в кризу у кращому стані, ніж це було в 2008 році» . Ця самовпевненість ґрунтується на дивному нерозумінні системних взаємозв’язків в економіці, нерозумінні того, що вже запущені в дію механізми, окремі елементи яких мають сенс і могли би бути корисними, в своїй цілісності в умовах надзвичайно архаїчної і деформованої структури економіки можуть породити зовсім інший ефект. Тобто створити ефект кумуляції різного роду дисбалансів і запуск самопідтримуючого процесу руйнування, який може швидко призвести до фінансового колапсу — по суті, внутрішнього дефолту держави, нездатності виконувати свої базові соціальні зобов’язання. У тому числі і підірве здатність держави ефективно боротися з епідемією звичайними методами, що базуються на принципах демократії та ринкової економіки.

А отже, нам за будь-яку ціну слід уникнути такої перспективи, а значить, терміново необхідно виробити стратегічно орієнтовану лінію в політиці, яка органічно пов’язала в собі підходи економічні (у т.ч. фінансові, але не виключно фінансові), соціальні, гуманітарні, науково-технологічні. Тільки такою може бути ефективна і прийнятна для майбутнього українського суспільства відповідь на загрози, які з’явилися внаслідок поширення пандемії коронавірусу та асоційованими з нею глобальними економічними кризовими явищами.

Що стосується Разумков Центру, то ми вже колективно підготували свої антикризові пропозиції для української влади (так само, як і деякі інші аналітичні центри України) і маємо намір і надалі брати активну участь у виробленні заходів щодо виходу з нинішньої екстраординарної ситуації. Важливо, однак, щоби нас чули і розуміли.

1. Я глибоко вдячний відомому (нині вже, на жаль, покійному) шведському лікарю і досліднику Гансу Рослінгу (Hans Rosling), який зробив видатний внесок у становлення методу формування об’єктивного, статистично обґрунтованого погляду на світ і події в ньому. Цей метод «фактології» яскраво викладений у книзі: Рослінг Ганс, Рослінг Уля, Рослінг-Рьоннлюнд Анна. Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо. Пер. З англ. К.: Наш формат, 2019. 

2. World Health Organization/ Health Statistics and Information System: Global Health Estimates 2016, https://www.who.int/healthinfo/global_burden_disease/estimates/en/

3. Warwick McKibbin and Roshen Fernando. The Global Macroeconomic Impacts of COVID-19: Seven Scenarios, Australian National University,  Crawford School of Public Policy,  Centre for Applied Macroeconomic Analysis (CAMA). Working Paper 19/2020, 29 February 2020, https://anu.prezly.com/coronavirus-is-highly-uncertain-and-the-costs-could-be-high?asset_type=attachment&asset_id=171409#attachment-171409.

4. Coronavirus: Why You Must Act Now. Politicians, Community Leaders and Business Leaders: What Should You Do and When?, https://medium.com/@tomaspueyo/coronavirus-act-today-or-people-will-die-f4d3d9cd99ca; Coronavirus: The Hammer and the Dance. What the Next 18 Months Can Look Like, if Leaders Buy Us Time, https://medium.com/@tomaspueyo/coronavirus-the-hammer-and-the-dance-be9337092b56.

5. Инфляция под 40%, безработица под 50%? https://ua.112.ua/statji/stsenarii-2015-roku-yakymy-budut-tsiny-na-produkty-i-bezrobittia-cherez-15-misiatsiv-karantynu-530583-print.html