Марш Пригожина. Ще на початку вісімдесятих років минулого століття панування комуністичної ідеології в СРСР здавалося непорушним. Дисидентський рух був задушений, а Комітет держбезпеки займався переважно тим, що за допомогою задіяних «негласних» співробітників ініціював створення у студентському середовищі різноманітних «вільнодумних» гуртків, діяльність яких через кілька місяців після їх організації успішно «розкривав». Їх учасників, як правило, виключали з вузів, а керівники місцевих відділків КДБ звітували про успішну роботу, отримували ордени і погони з більшою кількістю чи більшим розміром зірочок.
Приховане невдоволення і масове поширення анекдотів про престарілих радянських керівників-маразматиків, гонитва за західними товарами, що були символами престижу і соціального успіху, цілком поєднувалися у радянських людей з демонстративним «радянським патріотизмом».
Здавалося, цю ситуацію ніщо змінити не може. Радянські люди «не куплялися» на «буржуазну пропаганду», яка лилася з «ворожих радіоголосів». Тому сподіватися, що вони колись відмовляться від підтримки офіційної радянської ідеології, нібито підстав не було. А без цього годі й було сподіватися на якісь суспільні зміни.
Але, як показав досвід середини вісімдесятих, непорушність комуністичних ідей похитнуло зовсім інше. А саме проголошене Горбачовим «повернення до ленінських принципів». Горбачов звинуватив своїх попередників у тому, що «ленинские положения о социализме трактовались упрощенно, нередко выхолащивались их теоретическая глубина и значимость». Ленін у даній ситуації виступав в якості міфічного персонажа, що в рамках радянської ідеології був носієм якостей «ідеального героя» і мав втілювати все найкраще, що могла принести ця ідеологія для її адептів.
Подальший розвиток подій підтвердив, що внутрішній розвал тоталітарної системи, за відсутності в тоталітарному суспільстві конкуруючих з офіційною ідей та ідеологій, починається саме із закликів до повернення до «первинної чистоти» пануючої ідеології. Адже ідеологи тоталітарної системи таким закликам нічого не можуть протиставити. А сам факт того, що подібні заклики починають з’являтися і отримують широку підтримку, свідчить про наявність широко розповсюдженого, але до певного часу прихованого невдоволення Системою.
Так само і в сучасній Росії шанси «ліберальної опозиції», що керується «чуждыми либеральными идеями», на широку народну підтримку виглядають примарними. Навальний, подібно дисидентам часів СРСР, сидить у тюрмі і його доля більшість росіян мало цікавить. Соціологічні опитування демонструють підтримку путінського режиму переважною більшістю громадян Росії (81%, за даними червневого опитування Левада-Центру).
Але раптом настає 23 червня і Євгеній Пригожин розпочинає «марш справедливості» на Москву. Поліцейські на дорогах віддають вагнерівським колонам честь, солдати розступаються перед ними, бойовики так званих «російських резервних сил Шторм-Z», створених Міноборони РФ із ув’язнених, публікують відео на підтримку Пригожина та заявляють, що готові перейти на його бік. Жителі Ростова-на-Дону, захопленого «вагнерівцями», якщо і переймаютсья чимось, то лише тим, щоб можливий воєнний конфлікт не призвів до обстрілів міста російською армією. Але при цьому «щасливчиками» відчувають себе ті, кому вдалося зробити селфі з Пригожиним та його бойовиками. По дорозі на Москву «вагнерівці» збивають один військовий літак і 6 гелікоптерів, після чого заколот припиняється, «вагнерівці» отримують амністію і відправляються до Білорусі.
29 червня Путін нібито зустрічається з Пригожиним і командирами ПВК «Вагнер» і ніхто не згадує про два десятки російських льотчиків, убитих «вагнерівцями» під час заколоту. Це при тому, що ті, хто насмілився сказати щось нехороше про «спеціальну воєнну операцію», отримують реальні терміни ув’язнення. Все тому, що сама ж російська пропаганда створила Пригожину образ такого собі «Ленина сегодня», тобто «ідеального героя», носія всіх найкращих, з точки зору цієї пропаганди, якостей. За даними російської дослідницької групи Russian Field, яка провела опитування громадян Росії з 16 по 19 липня 2023 року, тобто за кілька днів до заколоту, у конфлікті між Пригожиним та Міністерством оборони Росії 45% опитаних підтримували саме Пригожина, і лише 12% — Міністерство оборони.
Саме цим і пояснюється нерішучість російської влади у боротьбі з пригожинським путчем — її очільники виглядають занадто непривабливо порівняно з Пригожиним саме в рамках ідеологічної парадигми, створеної російською державною пропагандою. За даними дослідження Левада-Центру, проведеного з 22 по 28 червня цього року, симпатики Пригожина наділяють його такими якостями «говорить правду, прямолінійна, відкрита, чесна людина», «лідер, гарний керівник, бере на себе відповідальність, стоїть на своєму», «сильна особистість, може згуртувати народ», створив сильну армію», «активний, енергійний, безстрашний, мужній, тримає слово». За відсутності інших героїв, роспропаганда «ліпила» образ героя з Пригожина за принципом «яка країна, такі і герої». І попри те, що під час путчу баннери «Вагнера» почали терміново прибирати з вулиць російських міст, це вже мало що могло змінити.
Звичайно, соціологічні опитування після путчу показали зниження підтримки Пригожина в Росії, але це, швидше, проблема соціологічних опитувань, точніше, щирості відповідей респондентів в російських реаліях. Хоча навіть після путчу, за даними опитування, що проводилося Russian field з 26 по 30 червня, 21% респондентів відповіли, що, на їхню думку, російське суспільство підтримувало дії Пригожина 24 червня, при тому, що на відсутність такої підтримки вказала не більшість, а лише відносна більшість (42%) респондентів, інші ж або говорять про байдужість до цього суспільства, або ухилилися від відповіді.
Отже, як і у випадку з «боротьбою за чистоту ленінських принципів» у середині 80-х років, пригожинський «марш за справедливість» (так, як цю справедливість розуміють борці за «чистоту російської ідеї») підриває монолітність і непохитність російської владної вертикалі, «вибиваючи» з-під неї ту ідеологічну основу, на якій вона тримається. Як показує історичний досвід, після подібних пошкоджень така «основа» важко піддається ремонту.
Джерело:
