Підрив ділянки дороги поблизу монументу “Три сестри”, що на кордоні України, Білорусі та РФ /скрін з відео пропагандистських каналів Підрив ділянки дороги поблизу монументу “Три сестри”, що на кордоні України, Білорусі та РФ /скрін з відео пропагандистських каналів

Кінець братерства

Однією з основоположних міфологем радянської пропаганди була міфологема братерства російського та українського народів. Вона прийшла на зміну концепції «триединства русского народа» — офіційної доктрини часів Російської імперії, згідно з якою російський народ складався із трьох складових — великоросів, малоросів та білорусів.

«Гібридна війна» Росії проти України істотно дискредитувала ідею такого «братерства». Недаремно вже невдовзі після її початку широкий громадський резонанс як в Україні, так і Росії мав написаний російською мовою вірш української поетеси Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями». Примітно, що у тексті вірша жодного разу не вживаються слова «Росія» та «росіяни», але з контексту читачі як в Україні, так і в Росії розуміють, що мова йде саме про взаємини між українцями та росіянами.

Але цікаво те, що радянська міфологема братерства українського, російського та білоруського народів ще раніше була поставлена під сумнів фахівцями російського Інституту країн СНД (організації, одним із головних завдань якої є, як зазначено на сайті її керівника К. Затуліна, «науково-аналітичний та суспільно-політичний супровід зовнішньополітичної діяльності Російської Федерації». У колективній монографії, виданій цим інститутом у 2012 році, «Языковое равноправие на Украине: проблемы и возможности» її автори писали:

«Советская историография провела всю подготовительную работу, отняв русское имя у белорусов и украинцев (малороссов) оставив, его только за великороссами. Закрепленный в период советской истории миф о трех братских народах скрывал главную правду, что это один народ — русский, чья национальность была замещена географическими названиями территории проживания: Украина — украинцы, Белоруссия — белорусы, Россия — русские».

Цю тезу підхопив російський президент Путін. У своїй «програмній» статті «Об историческом единстве русских и украинцев», яка, фактично стала «теоретичним обґрунтуванням» повномасштабної війни проти України, що розпочалася трохи більше, ніж через пів року, він задекларував, що жодної історичної основи для уявлень про окремий від російського український народ не було і не могло бути, а виокремлення українців і білорусів як окремих народів було результатом радянської національної політики:

«Именно советская национальная политика — вместо большой русской нации, триединого народа, состоявшего из великороссов, малороссов и белорусов, — закрепила на государственном уровне положение о трёх отдельных славянских народах: русском, украинском и белорусском».

Якщо наводити історичні аналогії, то теза про те, що австрійці та німці — один народ, слугувала свого часу для Адольфа Гітлера обґрунтуванням «аншлюсу» Австрії та Німеччини. Так само як німецькі націонал-соціалісти вважали скандинавські народи (норвежців, шведів та датчан) відгалуженням єдиного германського народу. Тому, наприклад, тих норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами. А тих норвежців, які записувалися до лав таких формувань як дивізія СС «Вікінг», шанували як справжніх германських патріотів.

Якщо в Росії відмова від ідеї «братерства» відбулася як заперечення існування українського та білоруського народів, то в Україні, як свідчать результати опитування, що проводилися соціологічною службою Центру Разумкова, громадська думка вже більше схилялася до того, що українці та росіяни мають мало спільного. Під час цих опитувань респондентам пропонувалося зробити вибір із трьох суджень — «українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами», «українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є» та «українці і росіяни ніколи не були братніми народами».

З першим судженням («українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами») навіть у 2017 році (тобто вже після окупації Криму та частини Донбасу) все ж погоджувалися близько чверті (27%) опитаних. Однак у 2023 році її вже поділяли лише 4% респондентів. Частка тих, хто вважає, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є, з 2017 року статистично значуще не змінилася (відповідно 50% і 48%), зате істотно зросла частка тих, хто дотримується думки, що українці і росіяни ніколи не були братніми народами (з 16% до 43%).

Особливо помітні зміни порівняно з 2017 роком відбулися у Східному та Південному регіонах. Якщо у 2017 році 52% жителів Сходу вважали, що «українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами», то у 2023 році цю точку зору тут поділяють лише 10%. У Південному регіоні частка тих, хто так вважає, зменшилася з 45% до 3%. На Заході країни частка таких зменшилася з 11% до 1,5%, у Центральному регіоні — з 17% до 3%.

У Східному та Південному регіонах більшість громадян тепер вважають, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є (відповідно 53% і 72,5%). У Центральному регіоні таку позицію поділяє відносна більшість (48%), лише дещо менше тут вважають, що українці і росіяни ніколи не були братніми народами (43%). У Західному регіоні у 2017 році відносна більшість (43%) вважали, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є. Зараз більшість (61,5%) жителів цього регіону дотримуються думки, що українці і росіяни ніколи й не були братніми народами.

Якщо серед представників старшої (50 і більше років) вікової групи більшість (54%) поділяють точку зору, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є, то в молодшій віковій групі (від 18 до 35 років) більшість (54%) вважають, що вони ніколи й не були братніми народами.

Серед етнічних українців вважають українців та росіян братніми народами 3%, а серед етнічних росіян-громадян України — 17%. Відповідно 47% і 52% — що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є, відповідно 44,5% і 26% — що українці і росіяни ніколи не були братніми народами. Отже, серед етнічних росіян-громадян України переважна більшість (78%) не вважають українців та росіян братніми народами. І судячи з того, що у 72% росіян-громадян України Росія асоціюється насамперед з агресією, у 74% — із жорстокістю та диктатурою, стає очевидно, що відмовляючись від ідеї «російсько-українського братерства», вони дистанціюються не від українців, а від тих росіян по той бік кордону, які підтримують політику Путіна.


У статті наведені результати соціологічного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 23 по 31 травня 2023 року в рамках проекту Програми MATRA, що фінансується Посольством Королівства Нідерландів в Україні. Оцінки та висновки авторів дослідження не слід розглядати як офіційну позицію Посольства.

Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях — лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).

Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).

Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.


Джерело:

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби


Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

(044) 201-11-94

mishchenko@razumkov.org.ua