Проблематика конституційного закріплення незворотності та практичної реалізації європейського та євроатлантичного курсу України, яка набуває особливої актуальності з огляду на набуття нашою державою статусу кандидата у члени ЄС, одним із головних напрямів передбачає реформування державного управління з метою оптимізації та прискорення реалізації цього курсу.

Відомо, що Україна за минулі 30 років своєї державної незалежності успадкувала і більшою мірою зберегла систему державного управління, основи якої були закладені ще в часи існування УРСР/СРСР з її вадами централізації як державної, так і місцевої влади. Процес успадкування та збереження таких підходів є обʼєктивним з різних причин і підстав і, в першу чергу, у звʼязку з долученням протягом багатьох років до державного управління кадрів, які були навчені і виховані в парадигмі планової економіки, соціалістичної політичної і правової системи.

Перманентні потуги владних політичних сил здійснювати заходи щодо реформування державного управління лише на засадах політичної доцільності та задоволення компромісних домовленостей. Часто вони обмежувалися лише періодичною, часто спонтанною, заміною керівних кадрів (як правило, перших осіб та їх заступників) всіх структурних інститутів влади, і не призводили до реформування самої системи державного управління, яка би відповідала сучасному рівню управління в розвинутих державах Європи і світу у першій половині ХХІ століття.

Фундаментальними проблемами, які треба починати розвʼязувати негайно, є такі:

• Ліквідація паралелізму/дублювання функцій управління, контролю і взаємодії у трикутнику інститутів державної влади: президент держави-уряд-парламент.

В цьому контексті допоміжний апарат цих інститутів (офіси, секретаріати, помічники, радники) повинні бути позбавлені публічних функцій репрезентувати інститути влади, яким вони мають лише допомагають виконувати їх функції. Ці допоміжні робочі органи мають бути позбавлені вирішального впливу на ухвалення реальними (не номінальними) керівниками інститутів влади питань кадрової політики: підготовка, підбір, розстановка/карʼєра кадрів посадових осіб всіх рівнів державного управління.

• Розробка національної (всеукраїнської) кадрової політики у сфері державного управління, яка повинна включати всі складові такої політики і програми її реалізації та неухильно виконуватись протягом наступних щонайменше 5–10 років без будь-яких кардинальних змін та додаткових реформувань.

Потребують докорінної зміни процедури створення кадрових конкурсних комісій, їх оптимізація за кількістю та повної відмови від принципів: а) політичного квотування, б) участі представників органів влади, для потреб яких проводяться такі конкурси, у складі таких комісій; в) політичних компромісів, г) ігнорування остаточних рішень таких комісій — з боку тих владних структур/посадових осіб, які наділені правом легітимізувати результати відповідних конкурсів та ухвалювати відповідні кадрові адміністративно-розпорядчі акти.

• Створення поетапного плану-графіку моніторингу та ревізії чинного законодавства держави з подвійної метою: а) усунення дублювання законодавчого регулювання одних й тих самих правових відносин різними методами та інструментами; б) адаптація національного законодавства до правового поля ЄС.

З цією метою бажано здійснити такі заходи: 1) Відмовитись від перманентних змін до чинного законодавства як мінімум протягом 1 року після ухвалення попередніх змін до відповідних законів та після ухвалення нових законодавчих актів. 2) В частині стабілізації функціонування правової системи держави — в цілому бажано відмовитись від внесення змін до таких законів, як: Конституція та всі Кодекси України, крім ситуації, коли ухвалюється нова Конституція, чи новий Кодекс — протягом 3–5 (краще 5–7) років після внесення попередніх змін. Нестабільно функціонуюча правова система суттєво шкодить розвитку держави і суспільства.

• Підвищення ролі та координації діяльності інститутів громадянського суспільства в частині розробки системних пропозицій для інститутів державного влади, адвокації/офіційного лобіювання таких пропозицій та їх реалізації.

Створення національної грантової системи (держава+бізнес) для інститутів громадянського суспільства з метою їх залучення на конкурсних засадах до розробки (участі у розробці) пропозицій у сфері державного управління та його законодавчого забезпечення. Потребують радикальних змін підходи держави до залучення і втілення у життя результатів аналітичних досліджень, висновків і рекомендацій, підготовлених українськими аналітичними центрами державного і недержавного секторів суспільних інтересів. На жаль, доводиться констатувати, що часто-густо результати їх кропіткої і науково-обґрунтованої діяльності залишаються на рівні побажань і не затребувані державою.

Якщо ці питання не знайдуть свого вирішення в процесі чітко спланованої і поступової докорінної зміни системи державного управління, нам доведеться зустрітись з різноманітними глибокими викликами на шляху до вступу в ЄС.