Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков про те, як Україні домогтися якомога швидшої євроінтеграції, про ситуацію з виконанням нашою державою Асоціації з ЄС.
Минулого тижня стало відомо, що чергове (восьме) засідання Ради асоціації Україна-ЄС відбудеться 5 вересня. Йдеться про те, що Київ і Брюссель окреслять стан і подальші перспективи виконання Угоди про асоціацію.
Варто згадати, що на липневому засіданні Верховної Ради В.Зеленський зазначив, що: «Угода про асоціацію між Україною та ЄС реалізована вже на 63%, і 37% залишаються завданнями для нас усіх, для нашої держави». (Тобто, згідно з урядовим звітом за 2021р. загальний прогрес виконання цього документу збільшився з 54% до 63%). Зрозуміло, що ці 9% річних складно назвати «проривом». Однак, слід зазначити, що загалом процес виконання угоди у т.ч. за окремими напрямами є різношвидкісним, що пояснюється внутрішніми і зовнішніми факторами впливу, обсягом і термінами завдань, масштабом запланованих реформ тощо.
Але очевидне й інше — Угода не відлита у бронзі і не висічена на мармурі. По-перше, цей документ не визначає європерспектив для Києва і побудований на філософії сусідства, коли тема приєднання України до ЄС була далеко за горизонтом східної політики Брюсселю. Досить красномовним виглядає й те, що в Угоді про асоціацію термін “політична асоціація” не пояснюється і не має чіткого юридично-правового визначення.
По-друге, текст Угоди, узгоджений ще у 2011р., значною мірою застарів і м’яко кажучи, не вповні адекватний кардинальним змінам в Україні, ЄС і світі. Зокрема, змінилася суспільно-політична ситуація в Україні, структура її економіки, зовнішня політика. Водночас, оновилася законодавчо-правова база ЄС, з Україною запроваджено безвізовий режим, виник єдиний цифровий ринок, здійснюється європейський зелений курс тощо. Україна набула статусу кандидата на вступ до ЄС. Широкомасштабна російська агресія докорінно змінила ситуацію на європейському континенті і у світі.
По-третє, в Угоді про асоціацію безпекова тематика викладена в «довоєнному» розділі ІІ, який на відміну від інших частин документа, є надто лаконічним, суто декларативним, містить винятково загальні рамкові положення і не має конкретних планів й індикаторів виконання. Цей розділ в умовах війни, коли безпековий фактор має пріоритетне значення, як мінімум потребує оновлення і конкретизації, зокрема, у вигляді відповідних додатків.
Слід визнати, що останніми роками Київ і Брюссель здійснили певне оновлення Угоди — модернізацію ряду її додатків з метою поглиблення інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.
Однак, попри всі претензії до Угоди, заклик Президента щодо її активної імплементації є абсолютно слушним. Тому що, з одного боку, цей документ містить пакет актуальних реформ, потрібних Україні (але, очевидно, що нині ці реформи мають враховувати специфіку і потреби воєнного часу). А з іншого, тематичні напрями Угоди вповні кореспондуються з 35 главами переговорного процесу про вступ до ЄС — від відомих «чотирьох свобод» (вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили) до транспорту і енергетики, промислової політики і статистики тощо. Тобто реалізація Угоди — це забезпечення фундаменту майбутніх переговорів про вступ до ЄС.
Слід зазначити, що війна прискорила рух до реалізації цілей Угоди. У травні 2022 р. ЄС скасував квоти і мита на експорт української продукції, згодом уклав з Україною важливу угоду про лібералізацію вантажних перевезень. Отже, де-факто вже діють «безвізи» з ЄС — «енергетичний», «торговельний» «транспортний». На черзі запровадження «промислового» (ACAA) і «митного безвізу», інтеграція до програми «Цифрова Європа».
Водночас, з огляду на війну в Україні і окупацію частини її території, доцільно скорегувати деякі пріоритети і часові параметри подальшої імплементації Угоди, враховуючи «безпекову актуальність» і динаміку ситуації в Україні (зокрема, можливо відкласти на післявоєнний час реалізацію окремих тематичних напрямів — космічні дослідження, туризм, рибальство тощо).
Нині важливим тактичним пріоритетом є виконання пакету рекомендацій Єврокомісії, що було умовою надання кандидатського статусу Україні. Київ вже зробив ряд важливих кроків в цьому напрямі. Зокрема, Верховна Рада ухвалила Антикорупційну стратегію на 2021–2025рр., проєвропейські закони у сфері екології, авторських прав, бухгалтерського обліку, ратифікувала Стамбульську конвенцію. У червні оприлюднене положення про реєстр олігархів. Врешті-решт конкурсна комісія затвердила кандидатуру керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Це одне з найбільш чутливих питань у відносинах Києва і Брюсселю.
Українська влада налаштована виконати згаданий пакет рекомендацій до кінця 2022р., ухвалити понад 30 євроінтеграційних законопроектів і вже в наступному році вийти на старт марафону перемовин про вступ до ЄС.
Але очевидно й інше, порядок денний відносин Україна-ЄС не вичерпується виконанням Угоди і рекомендацій Єврокомісії. Російська інтервенція змінила ієрархію пріоритетів і завдань.
Нині процес євроінтеграції має бути спрямований насамперед на зміцнення опору країні-окупанту, забезпечення стійкості і розвитку України, сприяння її відновленню і життєво важливим реформам у складних умовах війни. Очевидним топ-пріоритетом є комплексна воєнна допомога Україні, зокрема, розширення військово-технічного співробітництва з країнами ЄС, системна фінансова підтримка Європейського Фонду миру (EPF), розширення програм навчання і тренування українських військових, започаткування створення спільних підприємств оборонно-промислового комплексу тощо. Загалом йдеться про форсований перехід українського оборонного сектору на стандарти НАТО.
Неважко передбачити, що саме ця тематика «кольору хакі» буде визначальною на наступному XXIV Саміті Україна-ЄС. Вкрай важливою є консолідована і солідарна з Україною політика Євросоюзу, спільне протистояння російській агресії, зміцнення санкційного фронту і прискорення інтеграції України до європейської спільноти.
Джерело:
