Україна, успадкувавши радянську правову систему і систему державного управління та намагаючись пристосувати їх до нових реалій, припустилась помилок у їх постійному фрагментарному реформуванні (удосконаленні). Сьогодні це призвело до стану певної невизначеності та навіть політико-правового хаосу.
Зокрема, намагання останніми роками «висмикнути» з правової системи лише один з найважливіших елементів — судову гілку влади, та радикально її реформувати лише щодо суддівських кадрів, а також невдала оптимізація територіальної структури судів вже призвели до негативних наслідків. Таке «хаотичне» реформування буде продовжуватись, якщо не застосовувати системно-комплексний підхід, що потребує значних часових ресурсів та інтелектуальних зусиль.
Можна констатувати, що Україна, починаючи з 2 червня 2016 року, почала входити в стан глибокої кризи (якщо не говорити про стан колапсу) правової системи держави, причинами якої стали перманентні та не завжди належно обгрунтовані точкові зміни окремих положень Конституції. Крім того, спостерігається нехтування або ж спотворення політиками та можновладцями виконання конституційних приписів — загалом. На жаль, такі зміни відбуваються практично за кожної нової каденції нових президента і парламенту держави.
Аналіз здійснених змін Конституції України дозволяє констатувати, що за минулі майже 25 років окремі положення її тексту змінювалась ВІСІМ разів (у 2004, 2010, 2011, 2013, 2014, 2016, 2019 роках). Крім того, було ще ДВАНАДЦАТЬ законопроектів, присвячених змінам до Конституції (у 1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2010, 2011, 2013, 2014, 2015 роках), що були попередньо схвалені Верховною Радою, але — не були прийняті нею в цілому, або ж були «ветовані» Конституційним Судом чи Президентом держави. Ще ДВА законопроєкти (2020 року) відносно чергових змін до Конституції знаходяться дотепер на розгляді Верховної Ради. При цьому, мали місце радикальні негативні рішення Верховної Ради і Конституційного Суду щодо чинності та легітимності Конституції держави у 2004, 2010 і 2014 роках.
Введені і пропоновані, але з різних причин і підстав не прийняті, зміни до Конституції свідчать, що вони були спрямовані більшою мірою на зміну повноважень Президента і Верховної Ради України, статусу народних депутатів і судової гілки влади. Таким чином, намагання Парламенту і Президента держави майже щорічно вносити зміни до Конституції підтверджують нестабільність та навіть, певною мірою, відсутність балансу гілок державної влади, їх небажання і неспроможність такий баланс підтримувати.
Нестабільність Основного Закону апріорі не може бути запорукою стабільності як правової системи , так і держави в цілому. Враховуючи, що Україна уже 8-рік перебуває в стані неоголошеної військової агресії з боку Російської Федерації, такий стан конституціоналізму вкрай негативно позначається на рівні довіри суспільства до інститутів влади і методів державного управління, а також — на недовірі з боку зарубіжних партнерів, інвесторів і донорів.
Окрім конституційної нестабільності, фундаментальними причинами наявності кризи як правової системи, так і системи державного управління в цілому, є: незадовільний рівень розвитку правової культури та відсутність позитивних політичних і правових традицій у суспільстві та її владних структурах; популізм у сфері правової політики, відсутність належного прогнозного обгрунтування майбутнього держави; спотворення, а часом і зловживання, формою і змістом демократичних процедур в державному управлінні, зокрема — застосування політично вмотивованого «квотного принципу» у конкурсних процедурах добору керівних кадрів.
Можливими шляхами подолання кризового стану можуть бути такі заходи:
- Призупинення на термін до року, певною мірою хаотичного внесення змін до законодавства та розробки нових законів, та ухвалення закону щодо стандартів законодавчої техніки.
- Системно-комплексний аналіз чинного законодавства на предмет позбавлення в ньому дублюючих і не працюючих законодавчих норм.
- Грунтовний науковий аналіз причин не виконання конституційних приписів в державі протягом всього періоду (25 років) дії Конституції.
- Розробка нового проєкту тексту Конституції з залученням всього інтелектуального потенціалу країни та підготовка проведення Установчих Зборів — Конституційної Асамблеї, яка й повинна схвалити новий текст Конституції з можливим її подальшим ухваленням на Всеукраїнському референдумі.
