Україна має можливість вже сьогодні закріпити свої майбутні позиції на енергоринку Європи і, окрім потужних газосховищ експлуатувати гнучку інфраструктуру накопичення електроенергії. Це не тільки додатковий інструмент геополітичного впливу, новий вид послуг, але і розвиток нового сектору економіки, зокрема електромобільної галузі.

Таку позицію висловив провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Максим Білявський під свого виступу на Економічному лекторії, який проходив 10 грудня в Українському домі.

На думку експерта, для ефективної реалізації такої ідеї необхідно виправити ситуацію на ринку електроенергії України наступним чином.

Найперше, поступово відкрити ринок для великого обсягу дешевої електроенергії, яку виробляє атомна генерація. Результат буде очевидний, для споживачів — це зменшення ціни; для виробника — це збільшення товарної виручки; для суміжних типів генерації — це одне з джерел дотації їх програм розвитку.

По-друге, стимулювати програми розвитку альтернативної енергії та збільшення маневреності теплової генерації, зокрема за рахунок покладання акцизу на торгову виручку Енергоатому та прозорого його використання через державний Фонд енергоефективності.

Якщо такі зміни розпочати впроваджувати вже у 2020 році, ми побачимо зменшення середньозваженої ціни електроенергії та амплітуди її коливання.

Варто очікувати, що середня ціна за наступний рік складатиме 1,4 грн/кВт, що буде найнижчою серед країн східної Європи. І такий тренд цілком вписується в економічне обґрунтування, адже зокрема в Україні найбільший обсяг атомної генерації.

При цьому кінцева ціна на електроенергію може змінитись не суттєво і складатиме приблизно 2,0 грн/кВт. Пояснюється ситуація тим, що відбуватиметься зростання витрат системних операторів на утримання інфраструктури і відтак збільшення тарифної складової.

По-третє, відкрити новий сектор енергетики — це системи накопичення електроенергії. На кожен новий 1 ГВт ведення потужностей альтернативної енергетики наша об’єднана енергосистема потребуватиме 0,3 ГВт акумулюючих потужностей. Тобто до 2030 року потужність енергозберігаючої інфраструктури має складати щонайменше 4,5 ГВт або 1,5% від спроможності світової інфраструктури.

«Фокусуючись на енергетиці є очевидним тренд майбутнього ринку, це водень та системи накопичення енергії. І про розбудову такої моделі потрібно вже дбати сьогодні, аби завтра бути серед лідерів та здобути успіх. Але чи можливо зробити квантовий стрибок у промисловому розвитку для України без вирішення вузьких проблемних питань, які обмежують наші дії вже сьогодні?», — розповів Білявський зазначивши, що головна проблема вітчизняної енергетики це повна відсутність ринку енергоресурсів та викривлене впровадження всього нового.

Один з прикладів за словами експерта це сегмент відновлювальних джерел енергії. Нівелювання досвідом інших країн призвело до проблем. Маючи найбільший в Європі зелений тариф, ми підійшли до технологічного обмеження будівництва нових альтернативних електростанцій (4,8 ГВт) та накопичили багатомільярдні борги на ринку електроенергії за рахунок перехресного субсидіювання.

На сьогодні це є серйозним викликом, особливо враховуючи прогнози по збільшенню встановлених потужностей ВДЕ у 2020 році з нинішніх 5,8 ГВт до близько 8 ГВт, призведе до зростання витрат на покриття "зеленого" тарифу орієнтовно з 28 млрд грн у 2019 році до 45 млрд грн у 2020 році. Слід очікувати, що у наступному році дефіцит коштів на оплату електроенергії виробникам з ВДЕ може сягнути 13–14 млрд грн. Дана ситуація, нажаль, негативний сигнал для нинішніх та потенційних інвесторів.