Україна чекає на безкомпромісну реакцію європейської спільноти на черговий кремлівський шантаж у газовій сфері
Вимушене припинення транзиту через захоплену ворогом газовимірювальну станцію (ГВС) “Сохранівка” й відмова газпрому помпувати паливо до Європи іншими запропонованими Оператором української ГТС шляхами стали черговими випробуваннями для нашої країни, а також “іспитом на єдність” європейців у протистоянні агресорові.
Україна відреагувала на форс-мажор адекватно: і власні економічні інтереси захистила, й варіанти безперебійного забезпечення російським паливом європейських споживачів запропонувала, — кажуть експерти.
газпром також поводиться прогнозовано — відповідно до поставлених кремлем цілей “газової спецоперації”, заперечуючи можливість перенаправлення транзитних потоків, хоча раніше такі перекидання неодноразово здійснювалися в оперативному режимі та в куди більших обсягах. Вирішальною має стати реакція Об’єднаної Європи, яка за жодних обставин не повинна піддатися на путінський шантаж, наполігши натомість на відповідальності росії за безперебійне забезпечення паливом європейських споживачів.
Перекидання транзиту на безпечний маршрут: баба яга (бункерний дід) проти...
У вівторок ТОВ "Оператор ГТС України" повідомило про настання форс-мажорних обставин, які унеможливили подальше транспортування газу через ГВС “Сохранівка” та прикордонну компресорну станцію (КС) “Новопсков”, контроль над якими тимчасово захопив російський агресор. Крім того, втручання окупаційних сил у технологічні процеси, зміни режимів роботи об’єктів ГТС, включно з несанкціонованим відбором газу з транзитного потоку, поставили під загрозу стабільність та безпеку роботи всієї нашої газотранспортної системи.
За таких умов російських (прости, Господи) колег і європейських партнерів попередили про неможливість помпування ресурсу тимчасово неконтрольованою ОГТСУ частиною української “труби”. Адже, згідно з чинним транзитним контрактом, дії російських військових є обставинами непереборної сили (форс-мажор), що унеможливлюють виконання зобов’язань в точці з’єднання ГВС “Сохранівка” й на прикордонній КС “Новопсков”.
"З урахуванням цього, ОГТСУ інформує, що з 07:00 11 травня 2022 року приймання газу до ГТС України у фізичній точці з’єднання “Сохранівка” здійснюватися не буде", — йдеться у повідомленні компанії-оператора. В НАК "Нафтогаз України" підтвердили: наша країна більше не несе відповідальності за транспортування газу через тимчасово окуповані ворогом території.
Ще до оголошення про припинення приймання газу на непідконтрольній Україні ГВС Оператор ГТСУ запропонував газпрому для виконання транзитних зобов’язань перед європейськими партнерами та згідно з умовами договору тимчасово перенести недоступні потужності з фізичної точки з’єднання “Сохранівка” на фізичну точку з’єднання “Суджа”, що розташована на контрольованій нашою країною території.
Проте російський газовий монополіст існування форс-мажору заперечив (схоже, для росіян захоплення стратегічної інфраструктури іншої країни — річ “нормальна”) й відмовився міняти схему транзиту. “Перенесення обсягів на ГВС "Суджа", виходячи з російської потокової схеми, технологічно неможливе, розподіл обсягів чітко прописаний в угоді про взаємодію від 30.12.2019, і українській стороні це добре відомо”, — наголосили в газпромі.
При цьому там напрочуд швидко забули, що до початку війни подібні перекидання не раз відбувалися. “Заяви газпрому — брехня. Тому що 13 років тому, коли я працював диспетчером з транспортування газу, який приймали із території білорусі, потоки палива перенаправлялися дуже швидко — протягом доби, може, й менше. Тож при бажанні російської сторони це можна легко зробити й зараз. ГВС “Суджа” й “Сахранівка” розташовані в одній операційній газотранспортній зоні, тут проблем не може бути”, — каже в коментарі Укрінформу експерт Центру Разумкова, ексдиректор інтегрованих комунікацій НАК "Нафтогаз України" Максим Білявський.
Більше того, до тимчасової зміни схеми транзиту вдавалися й конкретно між згаданими ГВС — вже під час дії чинного газового контракту. Було це у жовтні 2020 року через плановий ремонт, — нагадали в ОГТСУ.
Через точку ГВС "Суджа" проходять три газопроводи діаметром 1400 мм: Єлець — Кременчук — Кривий Ріг, “Прогрес” та Уренгой — Помари — Ужгород – із загальною технічною потужністю по транзиту 244 млн кубометрів на добу. А це більш ніж удвічі перевищує загальний добовий обсяг транзиту за чинним контрактом.
“Зараз через ГВС “Суджа” щодоби транспортують щонайбільше 72-73 мільйони кубометрів російського палива (на 12 травня газпром, за даними ОГТСУ, взагалі замовив прокачування лише 53 мільйонів кубометрів, — ред.). Через “Сохранівку” помпували 10 мільйонів “кубів”. Цей обсяг доволі легко перенаправити. Тобто, в “Суджі” має бути добовий потік приблизно у 84-85 кубометри на добу (за потужності у понад 200 кубометрів!). Щоправда, виправдовуючи небажання іти на компроміс, газпром звертає увагу на такий юридичний нюанс, як контрактні обмеження на постачання ресурсу через прикордонні газовимірювальні станції. Через “Суджу” такий обсяг визначено на рівні 77 мільйонів кубометрів на добу. Та навіть з урахуванням таких обмежень цей напрямок можна без проблем “довантажити” приблизно п’ятьма мільйонами кубометрів, які неможливо транспортувати через “Сохранівку”. Решта 5 мільйонів “кубів” у добовому розрізі, думаю, можна подати через інші ГВС — приміром, “Мозир” чи “Кобрин” через територію Білорусі”, — пропонує додаткові варіанти Максим Білявський.
Утім, у газпромі до жодних аргументів не прислухаються. Ну, не для того ж, щоб швидко іти на компроміси, росіяни спровокували новий виток “газової війни” ... Тож вранці у середу, 11 травня, транспортування газу до точки "Сохранівка” з території рф припинили. На тимчасово окупованих територіях без відома України перекрили вентилі газогону "Шебелинка – Новопсков", яким “блакитне паливо” постачається до Луганщини та Донеччини.
"Фактично представники агресора позбавили Україну можливості транспортування газу споживачам Луганської та Донецької областей. Влада Росії несе повну відповідальність за гуманітарні наслідки таких дій", — заявив керівник ОГТСУ Сергій Макогон.
І рибку з’їсти, й на “місці російського корабля посидіти”: цілі кремлівського шантажу
Посилення ще й газовою складовою гуманітарної катастрофи на Донеччині та Луганщині, які нині найбільше потерпають від дій російських “асвабадітєлєй”, та звинувачення в цьому України — лише одна з “побічних” цілей газпрому. “Магістральних” же цілей, на думку експертів, може бути декілька.
Як вважає Максим Білявський, деструктивні дії росії у газовій сфері не випадково збіглися в часі з повідомленнями про перенесення ліквідації оператора газопроводу “Північний потік-2” на осінь (Суд у швейцарському кантоні Цуг призупинив процедуру банкрутства Nord Stream2 AG — компанії-оператора ПП-2 до 10 вересня — ред.).
“Як на мене, ця подія означає, що у кремлі мають намір і далі тиснути на Європейський Союз, аби ПП-2 запрацював. По-друге, небажання газпрому визнавати російську агресію в Україні й окупацію об’єктів нашої ГТС як форс-мажор та змінювати номінацію на газовимірювальну станцію “Суджа” свідчить, що, окрім отримання агресором зиску від крадіжок газу, йдеться ще й про намір заподіяти додаткові збитки Україні, яка за збереження такої схеми постачання змушена була б компенсувати європейським споживачам не надане чи вкрадене росіянами паливо із власних газосховищ. Йдеться приблизно про 10 мільйонів кубометрів на добу. Я підрахував, що за пів року наші збитки могли б становити щонайменше 2 мільярди доларів (з урахуванням нинішніх цін на газ у Європі)”, — пояснює експерт.
Третя ціль кремля, на його думку, — нівелювати транзитну роль України в очах партнерів і союзників та перенаправити транзит російського газу з українського коридору через газогін “Північний потік — 1”. Знову ж таки — із прицілом “переламати” європейців та змінити їхню думку щодо майбутнього ПП-2.
“Насправді, досвід несанкціонованого відбору газу з української ГТС з подачі газпрому ми вже мали у 2014 році, коли відбулися анексія Криму й тимчасова окупація окремих районів Донецької та Луганської областей. Тоді газпром навіть подавав позов проти України до Міжнародного арбітражу за нібито відбір природного газу через ГВС “Платово” і “Прохорівка”. При тому, що газ постачався на тимчасово непідконтрольні нашій країні території через ГВС, до яких оператор газотранспортної системи України доступу не мав. І постачання здійснювалися невідомо в яких обсягах. Але росія через газпром виставляла Україні — в особі Нафтогазу — вимогу компенсувати десятки мільярдів доларів. У Стокгольмському арбітражі ці вимоги, звісно ж, відкинули. Але, пам’ятаючи про той досвід, ми мали діяти на упередження. Тому нинішнє рішення Оператора української ГТС вважаю своєчасним. Це дозволило убезпечитися від неабияких збитків”, — наголосив Білявський.
Варіанти дій: потужна реакція Європи й нове звернення в Міжнародний арбітраж
Експерти вважають, що подальший розвиток ситуації, передовсім, залежить від рішучості відповіді Європи на черговий путінський шантаж. Європейці вже потерпають від нової вихватки газпрому. Хоча з точки зору обсягів постачань про суттєві втрати не йдеться, ситуація однак негативно позначилася на газових цінах на континенті. Зростання в середньому становило 4%. Максим Білявський прогнозує ціновий “відкат” найближчими днями, адже росія, попри браваду, компенсує частину втраченого транзиту через ГВС “Сохранівка”, довантажуючи “трубу” за іншими напрямками.
Водночас зрозуміло, що росіяни продовжать тиснути на Україну та ЄС. Проте експерти не думають, що рф вже зараз готова “карати” європейських споживачів повним припиненням постачань “блакитного палива”. Окрім грошових надходжень від вуглеводнів до скарбниці агресора та фінансових санкцій за невиконання контрактів, йдеться й про те, що росія робитиме з вивільненим у такий радикальний спосіб газом. Суттєво наростити внутрішнє споживання не вдасться, перекинути газові потоки до інших споживачів — приміром, на Китай — також (зокрема, через брак транспортної інфраструктури). Вихід — лише глушити газовидобувні свердловини, що обернеться додатковими фінансовим втратами й поглибленням соціальних проблем у газовидобувних регіонах росії. Звісно ж, в рф розуміють, що повернути свердловини у роботу в майбутньому буде непросто та дорого.
Тож Європа за цих обставин діятиме з позиції сильної сторони. Головне — єдність та рішучість цієї позиції. “На мій погляд, європейські споживачі російського газу (а всі цивілізовані ринки орієнтовані на споживачів) мають виступити з чіткою заявою й нагадати постачальникові — газпрому — про спровоковані його ж країною форс-мажорні обставини і висловити вимогу про перенаправлення додаткових обсягів газу через “Суджу” чи інші ГВС, до яких має доступ Оператор ГТСУ. Думаю, це має бути позиція Європейської комісії, узгоджена із замовниками російського газу (це великі трейдингові компанії, яких не так багато). Ми бачимо, що в росії болісно реагують на будь-яку публічну критику. Було б добре розпочати оприлюднювати позицію ЄС через публічний простір з подальшим імплементуванням цієї позиції в нормативні й регламентні документи, що, між іншим, можна легко зробити з огляду на важливість питання енергетичної безпеки. Доля ПП-2 була вирішена в тому числі й за рахунок чіткої регуляторної позиції Єврокомісії”, — каже Білявський. Завдання-мінімум, за його словами, — перенаправлення газових потоків через інші ділянки української ГТС. Як максимум же, Європа може відмовитися від використання газогону “Північний потік-1”. “Європейська комісія може скористатися цим прецедентом й наполягати в публічній і політичній площині на переведенні обсягів російського газу з “ПП-1” до української газотранспортної системи. Якщо таке вдасться, цей крок може суттєво змінити ситуацію — в тому числі, і в районах бойового протистояння з агресором”, — вважає експерт Центру Разумкова. Він також відкидає можливість перегляду за нинішніх обставин позиції європейців щодо відмови від кремлівського прожекту “ПП-2”.
Ще як один з варіантів дій українська сторона розглядає можливість позову проти газпрому до Стокгольмського арбітражу. Приміром, голова правління НАК “Нафтогаз України” Юрій Вітренко вважає такий крок цілком реальним у випадку несплати газпромом за транзит палива. “Пригадується мені, що у 2019 році ми з Міллером підписали транзитний контракт з положенням “качай або плати”. Тому вирішувати, чи подавати газ для транзиту — це право газпрому. А от платити, навіть якщо не подаєш газ — обов’язок за контрактом. Якщо не буде оплати, виходить так, що має бути новий арбітраж”, — наголосив Вітренко.
Не відкидає ймовірності такого кроку й Максим Білявський. Але це вже згодом. Бо проблему транспортування газу до європейських споживачів треба розв’язувати негайно. “Росія самим фактом збройної агресії проти України знівелювала усі можливі норми міжнародного права. Тому говорити про позов у Стокгольм можливо. Це — довгострокова перспектива. Але треба пам’ятати, що війна йде зараз. І зараз потрібно вирішувати нагальні проблеми енергетичної безпеки України й Європи. Тому позиватися можна. Але вирішити питання збереження завантаженості нашої ГТС потрібно вже зараз. Спільно із європейськими партнерами”, — підсумував Білявський.
Джерело:
