Директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко розповів виданню «Фокус» про те, як змінилося українське суспільство після Майдану.

Ми знаходимося у стадії формування політично єдиної української нації. Якщо ще два роки тому говорили про розколену націю, розколену країну, то зараз це абсолютно не відповідає дійсності. Відбувається стирання відмінностей між сходом і заходом України. Але процес ще триває.

Основні зміни пов'язані з переходом суспільства від пострадянської ментальності до української. Наприклад, був зламаний неймовірно потужний стереотип про НАТО як про вселенське зло. Адже навіть багато європейськи налаштованих українців виступали проти входження України до Альянсу. Зараз же відносна більшість громадян підтримують вступ до НАТО. Якщо раніше ставлення до цієї організації визначалося абсолютно містичним відчуттям, то тепер ми робимо усвідомлений вибір.

Спочатку несподіванкою стали потужність і нестримність змін. Я не підозрював, що вони будуть настільки глобальними. Було багато носіїв пострадянської ментальності, що, звичайно, відбивалося на темпі змін. Але з'явилися прискорювачі - стискання суспільно-громадської пружини Януковичем, коли все тугіше затягувалися гайки, дедалі більше обмежувалася свобода, як формально, так і неформально. І ось коли пружина випрямилася, всі процеси прискорилися. Величезну роль у цьому зіграла агресія Росії.

Люди досі чекають від влади приблизно того ж, чого хотіли після Майдану. Насамперед боротьби з корупцією, справжньої, можливо, навіть жорстокої. Саме слово «реформи» за рік вже всім набридло. Воно стає все менш популярним. Проте українці як і раніше чекають системних змін у країні. Лише рівень довіри до влади і віри в те, що вона діятиме ефективно, знизився. Накопичилося певне розчарування. 23,3% респондентів, опитаних нами в березні 2015 року, заявили, що не готові терпіти тимчасове зниження рівня життя заради здійснення реформ, оскільки не вірять у їхню успішність. І лише 12,7% українців згодні миритися з погіршенням матеріального становища стільки, скільки необхідно.

Та все ж я б не сказав, що довіра до влади впала критично. Так, цифри неприємні. Але річ у тому, що за весь час незалежності України було мало періодів, коли би влада користувалася високим рівнем довіри. Фактично такі періоди, що тривають не більше року, бували після виборів кожного нового Президента. І 100 днів нової влади, до речі, відзначають не дарма. У перших 3–4 місяці суспільство готове підтримати навіть найбільш непопулярні рішення, оскільки проблеми пов'язує з попередниками. Першими цю особливість зауважили американські соціологи. Але характерна вона для багатьох країн і для України зокрема. Кожному новому Президентові люди видавали деякий кредит довіри, який потім не реалізовувався. Зараз та сама ситуація. Багато хто говорить, що українці завжди всім невдоволені. Це неправда. Суспільство якраз об'єктивно оцінює владу, і не лише зараз. Так було і раніше. Як тільки влада почне діяти на користь суспільства, довіра з'явиться сама собою.

Але що важливіше, відбулася зміна в самих українцях. Дедалі більше людей готові брати відповідальність на себе і діяти самостійно, не оглядаючись на державу. Найяскравішим втіленням цієї тенденції стало відновлення армії силами добровольців і волонтерів. У багатьох сферах люди все менше розраховують на владу і роблять щось самі. Я б не сказав, що це дистанціювання. Просто на цьому етапі прогресивність і рівень розвитку суспільства випереджає прогресивність і розвиток державного апарату. І, швидше за все, суспільство підтягне рівень державного управління до своїх значно збільшених і усвідомлених потреб.

За результатами нашого дослідження, проведеного у березні, уряд не підтримують 56,8% респондентів, прем'єр-міністра — 56,7%. Останніми роками відповідальність за розвиток економічної ситуації, причому як за її плюси, так і за мінуси, українці звично покладають на прем'єра. При цьому найбільш болісним ударом по населенню стало падіння гривні. І більше всього негативу внаслідок девальвації національної валюти потрапило не лише в скарбничку глави НБУ, яка і повинна безпосередньо відповідати за курс гривні, але й уряду.

Президент сьогодні користується середнім рівнем підтримки для середнього Президента України. Це ще не пік невдоволення. Рівень довіри і недовіри співпадають. Близько 40% українців підтримують нинішнього Президента і стільки ж не підтримують. Це гірше, ніж рік тому. Але від хорошої ситуації ми прийшли до ситуації звичайної.

Головна претензія до глави держави, як і до всієї влади — відсутність результатів роботи. Причина падіння довіри не в тому, що влада щось зробила не так, а у відсутності дій, які привели би до помітних результатів.

Три найбільш болісні для українців проблеми — конфлікт на сході країни, погана економічна ситуація і корупція. Прогрес у вирішенні будь-якої з цих проблем збільшив би рівень підтримки влади. Але перемога в конфлікті з Росією навряд чи можлива з військової точки зору. Поліпшення в економіці об'єктивно не відбудеться дуже швидко. Залишається боротьба з корупцією. І люди хочуть бачити реальні успіхи в цьому напрямі.

Більшість українців вважають, що це загарбницька війна Росії проти України, а «ДНР» і «ЛНР» — терористичні організації. За даними наших опитувань, 32,8% респондентів хочуть продовження АТО до повного відновлення контролю України над окупованими територіями. Ще 30,6% згодні з тим, аби цим територіям надали особливий статус у складі України. 17,9 % опитаних виступають за відділення Донбасу.

Складається враження, що громадська думка про шляхи вирішення конфлікту досить невиразна. Нема чіткого бачення, що робити. Миру хочуть різного і відділення Донбасу бажають з різних причин. Є люди, які готові відгородитися від нього колючим дротом, аби він не заважав жити. Інші, навпаки, хочуть його відділення для того, щоб Донбас став незалежним. Хтось хоче продовження бойових дій, тому що важлива перемога. Інші б і погодилися віддати Донбас, але вони думають, що така поступка Росії призведе лише до розширення зони бойових дій. Люди не розуміють, який шлях правильний, що може забезпечити успіх, оскільки надто багато невизначеностей. Майбутнє бачиться вельми туманним. І це погано.

Ми короткострокові песимісти і довгострокові оптимісти. На наше питання, чи здатна Україна подолати поточні проблеми і труднощі, 42,7% респондентів відповіли, що може, але у більш віддаленій перспективі.