Заміна одночасно трьох міністрів уряду Шмигаля надала підтвердження відразу кільком тезам та припущенням.

Зокрема, тепер точно можна констатувати, що прем’єр-міністр Шмигаль має мінімальний вплив на роботу Уряду, який він очолює. Це стосується як кадрового питання, так і змісту роботи Уряду.

Так само Уряд є лише формально підзвітним до Верховної Ради та сформованої в ній парламентській більшості.

Натомість повний вплив на роботу Уряду, перспективи перебування в його складі того чи іншого міністра, змістовне наповнення урядової роботи чинять Президент Зеленський та його найближче оточення.

Критерії як відбору кандидатів на урядові посади, так і звільнення урядовців (міністрів та їх заступників), мотивація кожного такого рішення, очікувані наслідки залишаються відомими виключно вузькому колу осіб на чолі з президентом.

Тим паче, що чинний склад Кабінету Міністрів працює без схваленої Верховною Радою програми своєї діяльності, а відтак — об’єктивних критеріїв оцінки його діяльності просто не існує в природі.

Підтвердженням цього стає те, що міністр охорони здоров’я Степанов був звільнений не за повний провал державної політики протидії поширенню коронавірусної хвороби, у тому числі — не за відсутність забезпечення лікарень киснем та необхідними медикаментами рік тому (тоді Україні дуже знадобилися навички небайдужих волонтерів), не за абсолютну нездатність вчасного і ефективного забезпечення вакцинації громадян, не за неспростовану причетність до якихось схем, зрештою, не за відсутність розуміння того, яким чином надалі розвиватиметься система охорони здоров’я, які для цього потрібні законодавчі та нормативні рішення, на які ресурси потрібно спиратися, які результати очікуються. Ні, Степанов був звільнений за те, що він не спрацювався з прем’єр-міністром і почав виявляти самостійність. Принаймні, так це пояснив президент.

Заміни міністрів економіки Петрашка та міністра інфраструктури Криклія відбулася на підставі поданих ними заяв. Які їх переконливо і аргументовано попросив написати президент. Якими були ці аргументи — знову ж таки, невідомо. Під час своєї прем-конференції президент Зеленський не зміг чітко назвати як причини звільнення цих осіб, так і мотивації призначення інших — Ляшка міністром охорони здоров’я, Кубракова — міністром інфраструктури, Любченка — міністром економіки. Сказав лише, що вони залишаться в його команді і що Петрашко опікуватиметься земельною реформою.

Отже, маємо: міністри фактично підзвітні президенту, до чого він згідно Конституції, стосунку не має, і не несуть жодної відповідальності перед суспільством.

Таким чином, Зеленський підтвердив, що саме він виступає відповідальним за успіхи і невдачі Уряду, тоді як Уряд позбавлений мотивації стати нарешті рушієм реформ. Очевидно, діяльність і цього складу Кабміну  зводитиметься до безсистемного вирішення тактичних завдань, в яких буде зацікавлений президент, і знаходження необхідних компромісів між інтересами різних груп та фігур.

Інша дуже помітна деталь, пов’язана з заміною міністрів, полягає в тому, що президент за час від початку року помітно зміцнив свій вплив на Верховну Раду і у першу чергу — на фракцію партії «Слуга народу». Але при цьому про наявність «монобільшості» у Верховній Раді або ще, або вже не йдеться, і вже восени ситуація може виглядати інакше.

Можна також передбачити, що деградація державних інститутів продовжуватиметься й надалі разом з відвертим ігноруванням ключовими гравцями принципу демократичного розподілу влади й повноважень, оскільки це повністю влаштовує чинного президента та його оточення і поки що виглядає легітимним в очах значної частини суспільства. Це не може не принести проблем як всередині країни, так і у її зовнішній політиці.

Джерело: