Науковий консультант з економічних питань Центру Разумкова Володимир Сіденко в ефірі радіо «Голос Столиці» розповів про виклики і перспективи української промисловості.

— Зрозуміло, що на падіння промисловості вплинули передусім бойові дії на Донбасі. Наскільки суттєво промисловість інших областей залежна від співпраці з донецькими та луганськими підприємствами?

Звичайно, економіка країни становить єдиний комплекс, і порушення економічної діяльності на тих територіях вплинуло на виробництво в інших областях. Але це лише одна з причин.

Не варто забувати про економічний тиск з боку Росії. Якщо подивитися на статистику постачання української промислової продукції на російський ринок, то ми побачимо, що за один лише рік, наприклад, постачання залізничних локомотивів знизилося практично на дві третини, органічних хімічних сполук — більше, ніж на половину, електричних машин — практично на третину, чорних металів — теж майже на третину. Тобто закриття російського ринку є істотним внеском у це падіння.

До речі, проблеми не лише на російському напрямі. Наприклад, для металургії проблема має загальний характер, оскільки кон’юнктура світового ринку на метали сьогодні погана. Уповільнення зростання світової економіки позначається на попиті на метал. Негативний вплив справляє і нинішня макроекономічна ситуація в цілому.

— Російський ринок практично закритий, але ж нам відкрили європейський ринок, принаймні, про це розповідають високопосадовці.

Європейський ринок відкритий насамперед для агро-продовольчого сектору. Левова частка приросту пов’язана саме з цим. Більше того, вона пов’язана здебільшого з постачанням зернових. Але ми бачимо, що там є квоти, в рамках яких відбувається це відкриття. І вже впродовж осінніх місяців, коли почали вичерпуватися ці квоти, відбувалося уповільнення зростання експорту на європейський ринок.

Тому я вважаю, що без розв’язання структурних проблем, проблем конкурентоздатності нашої промисловості в цілому, стабілізувати ситуацію не вдасться. Це не випадкове падіння, це падіння, яке показує, що структура промисловості в тому стані, в якому вона була сформована в минулі роки, вже не є перспективною для розвитку, вона має бути істотно змінена.

— Які наслідки матиме це падіння для економіки України? В цьому контексті два класичні питання: хто винен і що робити?

Винні ті, хто не проводив відповідних реформ, хто думав, що можна їхати на старому технологічному багажі безкінечно. Ця недалекоглядність, відсутність стратегічного мислення як на рівні уряду, так і на рівні верхівки українського бізнесу, дає нам відповідь на те, хто винен.

А робити потрібно реформи. Нам потрібно створювати нові точки зростання, які відповідають економіці ХХІ століття. У нас є потенційні можливості, насамперед у виробництві продовольства, у напрямку впровадження нових способів виробництва металу, де необхідно робити наголос не на кількості, а на якості.

У нас є можливості для входження у певні коопераційні стосунки із мережами Західної Європи у галузі машинобудування. Але для цього потрібні відповідні зміни. Потрібно адаптуватися до європейських регламентів, а для цього необхідні інвестиції. Але все відбувається надзвичайно повільно. Темп реформ занадто слабкий, і він значно відстає від темпу поглиблення кризових явищ.