Доповідь заступника генерального директора — директора політико-правових програм Центру Разумкова Юрія Якименка, представлена на Круглому столі «Політичні партії і вибори в Україні», м. Київ, 26 травня 2015р.
Дослідження проблем розвитку політичних партій і партійної системи України є постійним пріоритетом діяльності Центру Разумкова, зважаючи на важливу роль цих інститутів у політичній системі країни.
Підсумки аналізу процесу еволюції партійної системи у період 2009–2010рр. та методологія дослідження викладені у доповіді Центру Разумкова «Партійна система України: особливості становлення, проблеми функціонування, тенденції еволюції». оприлюдненій в журналі «Національна безпека і оборона», №5, 2010. Центр Разумкова продовжив своє дослідження до нинішнього часу.
За результатами дослідження в процесі становлення партійної системи України можна виділити шість етапів (включно із сучасним — незавершеним), підсумком кожного з яких ставали суттєві зміни у партійній системі аж до зміни її типу.
Це відповідно: 1990–1995 рр. (етап становлення багатопартійності); 1996–1999 рр. (етап формування системи поляризованого плюралізму); 2000-2004 рр. (етап переходу до системи поміркованого плюралізму); 2005 – лютий 2010 р. (етап стабілізації системи поміркованого плюралізму); з березня 2010 р. (етап посилення поляризації партійної системи та тенденції до системи з партією-гегемоном).
Партійна система України сформувалася як багатопартійна та пройшла у процесі еволюції шлях від атомізованої (перший етап) системи поляризованого плюралізму (другий-тертій етапи), до системи поміркованого плюралізму (четвертий - п`ятий етапи), пережила тенденцію до перетворення на систему з партією-гегемоном (друга частина п`ятого етапу) та відновлення плюралізму внаслідок Майдану.
Основними підсумками «після майданного» періоду еволюції партійної системи стали:
- вихід на політичну арену «нових» партій (створених в процесі акцій протесту та після їх закінчення — «Блок Петра Порошенка», «Народний Фронт», «Самопоміч»), зниження рівня підтримки «старих» партій (у т.ч. провладних — ВО «Батьківщина», ВО «Свобода») та «відносно нових» («Удар»);
- проєвропейське спрямування провідних політичних партій, що сформували коаліцію у Верховній Раді України;
- втрата підтримки і подальше сходження з політичної арени колишньої партії влади — Партії регіонів (партія зазнала розколу і була «заморожена»), а також її сателіта — КПУ;
- втрата політичним спадкоємцем Партії регіонів — Партією «Опозиційний блок» монополії на представництво інтересів виборців Півдня і Сходу України;
- переважно лідерський, «персоналістський» характер новоутворених партій, зменшення ваги ідеологій в їх діяльності, спрощення та уніфікація програмно-ідеологічних засад;
- послаблення позицій «останніх ідеологічних партій» в системі — КПУ та ВО «Свобода»;
- «віртуалізація» діяльності політичних партій, домінування медіа-технологій, нерозвиненість організаційних структур в регіонах (особливо — у «нових» партій);
- посилення позицій популістських партій та поширення популізму в цілому;
- створення партій на основі структур громадянського суспільства, інкорпорація найбільш активних представників громадянського суспільства в партії;
- започаткування тенденції до утворення партій, які претендуватимуть на роль «нових», олігархічними групами — на перспективу місцевих і в розрахунку на можливість проведення дострокових парламентських виборів.
До складу партійної системи України на нинішньому етапі можна віднести до 10 політичних партій, які представлені у ВР або мають можливості впливу на політичний процес. У системі продовжують співіснувати середні і малі партії.
Система залишалася двополюсною. Один полюс представлений партіями парламентської коаліції (проєвропейської), інший (вага якого значно зменшилася) — «Опозиційним блоком». Рівень представництва крайніх правих політичних сил в Парламенті суттєво знизився, ліві партії не представлені взагалі.
Основні лінії поділу в партійній системі проходять між провладною коаліцією і опозицією, передусім, на основі ставлення до конфлікту на Донбасі та до соціально-економічної політики влади, зокрема, дій, спрямованих проти ФПГ, які підтримують опозицію. Водночас, існує напруга всередині коаліції, залежно від готовності партій нести солідарну відповідальність за соціально непопулярні наслідки соціально-економічної політики Уряду.
В цілому партійна система України в даний час зберігає ознаки системи поміркованого плюралізму, з обмеженнями, що накладаються умовами збройного конфлікту з Росією.
Активний процес утворення нових партійних проектів, динамічні зміни у підтримці парламентських партій, можливе переформатування парламентської коаліції та Уряду, наступні місцеві, а не виключено, й дострокові парламентські вибори — усе це дає підстави для висновку, що процес еволюції партійної системи на даному етапі триває, а сама система ще не набула усталеного вигляду.
