Ненавиджу, тому що ненавиджу. Саме така конфігурація слів спадає на думку, коли чую чи читаю велику кількість коментарів та постів росіян на тему війни в Україні. Довго намагалася зрозуміти і знайти підставу, через яку росіяни (всі разом і кожен окремо) нас ненавидять і так практично одностайно схвалюють наше знищення.
На тлі ось уже 11-денних задушливих обіймів “російського світу” в Україні підстав я так і не знайшла, але нарешті зрозуміла, що нас ненавидять просто так. Без підстав. Їх ненависть нічим не обґрунтована і не має логічного пояснення. Наше знищення їх анітрохи не турбує, вони не замислюються про зло, яке коять. Вони навіть злом це не вважають.
У росіян їх внутрішнє “я” (мислення, оцінки, почуття, дефініції “друг і ворог”, “ми великі” тощо) та їх зовнішня складова (мотиви вчинків та оцінки їх наслідків, особисте благополуччя, достаток, прогрес та розвиток країни тощо) їдуть у паралельних ліфтах, причому чим вище піднімається ліфт з ненавистю до України, тим нижче опускається ліфт благополуччя. Це дві прямі, які, як відомо, ніколи не перетнуться. У росіян начебто вилучено ділянку мозку, відповідальну за оцінку своїх діянь, їх наслідків та причинно-наслідкового зв’язку. Йдеться навіть не про загальнолюдські поняття та цінності.
Їх молоді матусі абсолютно щиро обурюються стосовно того, що дитяче харчування щодня дорожчає, але при цьому у них зовсім немає співчуття до наших діток, народжених у метро або які стали сиротами через дії російської влади. В їх головах немає точок, що поєднують ці події. Вони не розуміють, чому майже весь цивілізований світ об’єднався в “особливу економічну операцію” проти них.
Їх суспільство, за моїми спостереженнями, поділилося на кілька таборів.
Перший (найчисельніший) — завзяті путінофіли, які беззаперечно підтримають будь-яке рішення їх президента. Їх гасла: “ми за гідну справу”, “ми захищаємося від посягань і ядерних загроз” (вони навіть не припускають, що ці загрози можуть існувати лише у хворому мозку їх президента, а “гідність” справи пояснити не можуть).
Другий (теж чисельний) — “пофігісти”, їм байдуже, що навколо, аби не псували їх життя. Їх гасла: “нам пофіг, що там у хохлів відбувається, але чому ми повинні страждати, адже це не ми стріляємо, ми поза політикою і нас це не повинно стосуватися”.
Третій (малочисленний) — усе розуміють, але нічого не роблять. Вони чітко усвідомлюють, що коїться злочин, що за злочинні дії доведеться відповідати, відповідати серйозно та перед усім цивілізованим світом і не лише їм самим, але і їх дітям та онукам.
Четвертий, найменший табір, складається з тих, хто закликає свою владу зупинитися, бо те, що відбувається, ні зрозуміти, ні виправдати, ні пояснити не можуть. Вони щиро вболівають за Україну та допомогають мірою власних можливостей. Таких людей в Росії обмаль.
Ненависть більшості росіян до українців посилюється щохвилини. Наші почуття взаємні як ніколи. З однією різницею — у нас тепер є причина, а у них лише мета їх президента.
Джерело:
