Провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін в ефірі каналу «Соціальна країна» розповів про відмову України від позаблокового статусу, перспективи членства нашої країни в НАТО, а також про очікування від наступного року.

— Доброго дня, Вікторе. Верховна Рада проголосувала за відмову від позаблокового статусу України. Що це означає для кожного українця?

Це означає переведення ситуації із абсурдної до менш абсурдної, оскільки поняття «блокова/позаблокова політика» не існує. У відповідному законі, який ухвалила Верховна Рада, сказано, що Україна інтегрується до європейського простору і євроатлантичного простору безпеки. За попереднього політичного режиму вважалося, що неприєднання України до НАТО є гарантією ненападу з боку Російської Федерації. Про приєднання до НАТО сьогодні або завтра не йдеться. Але Україні ніхто не заважає сьогодні укладати двосторонні чи тристоронні договори про різні речі — про постачання озброєння, про навчання військових, про протистояння збройній агресії. Російська Федерація завжди наполягала на тому, що поняття «позаблоковість» — це евфемізм до поняття «нейтралітет».

Перед вступом до НАТО треба спочатку підготуватися. Є дуже багато моментів, які треба вирішити політично, причому засобами внутрішньої політики. Є дуже багато моментів, де необхідно привести у відповідність до якихось загальних норм і принципів і свою внутрішню політику, і свою інформаційну політику, і свою політику безпеки. Окрім цього, НАТО, як і Європейський союз, наполягає на верховенстві права і демократичних стандартах у політиці. Треба відзначити, що НАТО - це військово-політичний союз. Тобто це організація, яка щось дає і щось бере від кожного члена.

— Чим Україна має поступитися заради НАТО? Що ми отримаємо від НАТО?

Україна повинна здійснити повну докорінну реформу усіх своїх інституцій. Це не просто поступка, це необхідність. Коли ми станемо членом НАТО, то ми отримаємо, по-перше, знамениту статтю під номером п'ять. У ній ідеться про те, що напад на будь-яку країну-члена цього союзу означає напад на всіх. Відповідно, цей напад повинен отримати спільну відповідь.

— Чи були приклади застосування п'ятої статті?

Поки що не було нападу. Сама по собі ситуація в Україні, яка розпочалася анексією Криму та продовжилася подіями на Донбасі, призвела не те, що до відродження НАТО, але до значного пожвавлення і розуміння того, навіщо ця організація існує.

— Депутати не ухвалили закон про РНБО. Що передбачав цей закон?

Він передбачав, що РНБО набуває більш визначених та конкретних повноважень. При цьому Секретар РНБО набуває повноважень, які не визначені Конституцією України. Якщо у авторів цього закону не має намірів змінювати Конституцію, то їм доведеться змінити текст самого закону.

— Чому так довго не призначали Секретаря РНБО?

Мені здається, що просто тривав процес переосмислення того, що це за орган і для чого він може бути застосований. Зараз потреба в цьому органі дуже серйозна. Відповідно до цього, я думаю, що він буде мати більш виразні повноваження.

— Як Ви вважаєте, чи є для України інші загрози, окрім агресії з боку Російської Федерації?

В Україні завжди була, є та буде головною загрозою внутрішня загроза.

— На Вашу думку, чого слід чекати від візиту Назарбаєва та Лукашенка до Росії?

Я навряд чи колись зможу повірити в те, що люди, які не просто є продуктом тієї епохи, що і сам Путін, але існують з ним в тій самій системі координат, можуть піти проти Москви і цієї системи.

— Навіщо вони тоді приїздили до Києва?

Це може мати багато різних трактувань. З одного боку, можливо, вони приїхали перевірити наявну сьогодні температуру в Києві, перевірити, чи дійсно Президент Порошенко існує у системі координат, відмінній від тієї системи координат, в якій знаходяться вони та Володимир Путін. Вони могли привезти якісь пропозиції, які були погодженні або будуть погодженні з Путіним. Також вони могли з'ясувати для себе, на що вони можуть піти, а на що не можуть.

— До чого готуватися українцям наступного року?

Усе залежить від того, чого ми взагалі очікуємо. Якщо ми хочемо негайного дива, то такого не буває. Диво буде таким, яким ми самі його зробимо. Все залежить від того, чим ми готові пожертвувати. Я вважаю, що Україні, наприклад, не потрібні безадресні пільги. Ця система має бути впорядкована, пільги обов'язково мають бути направлені на тих, хто їх дійсно потребує. Не повинно бути жодних безкоштовних проїздів. Ніде. У всьому світі це питання вирішується шляхом закупівлі безкоштовних квитків для тих, хто цього дійсно потребує.

Треба приготуватися до того, що деякий час доходи продовжуватимуть падати. Але треба розуміти, що ми отримаємо навзамін. Якщо почнуться реформи, передусмі ті, що полегшать ділову активність, як національного бізнесу, так і міжнародного, то через два-три роки ми вже відчуємо віддачу. Якщо ні, то це буде зовсім інша історія.