Если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича да взять сколь-нибудь развязности, какая у Бальтазара Бальтазаровича, да, пожалуй, прибавить к этому еще дородности Ивана Павловича — я бы тотчас решилась...

М.В. Гоголь, «Женитьба»

На перебіг і результат президентської кампанії впливає безліч чинників: від небаченого за масштабами тероризму у формі олігархічно-триколорного сепаратизму, багатомісячного психологічного стресу, викликаного перманентно очікуваною прямою агресією РФ на всьому протязі україно-російського кордону, — до примітивних, тупих підкупів виборців і виборчих комісій домашніми й «екзильними» олігархами та цинічних фальшувань результатів голосування. Попри все, виборчий процес іде у звичайному режимі. Найініціативніші кандидати на президентську посаду демонструють ерудицію в широкому спектрі проблем суспільного розвитку, обіцяють вирішити всі економічні, соціальні, військові запити громадян, включно з реформами сільського господарства, енергетики, суду, медицини, освіти, місцевого самоврядування і т.п. Дехто обіцяє повернути АРК в лоно України чи не до понеділка після інавгурації: тільки оберіть і виберіть.

«Пересічний» виборець став більш прискіпливим і критичним. Дедалі менше потенційного «електорату» озирає кандидатів розгубленим поглядом гоголівської Агафії Тихонівни. Значна частина громадян покладається у своєму виборі на давно впроваджені політтехнологами виборчі стереотипи. Тут на довірливих і не дуже, як і раніше, чатують «зубці й держаки виборчих граблів». Сьогодні основним знаряддям презентації кандидатів, їхніх програм, а також засобом зомбування людей балакунами та політичними шахраями є те, що продукується в інформаційний простір із «ящика». Це переконливо засвідчує тотальний «одобрямс» росіянами політики Путіна щодо України. Ефективність цього чинника впливу на свідомість людей очевидна і на тлі поведінки чималої частини жителів Донецького краю. Сучасні засоби полювання на виборця вміло нейтралізують його здатність і потребу усвідомленого вибору. На якість виборця значною мірою впливає також відсутність важливого «антидоту» — конкретних і зрозумілих публічних орієнтирів пошуку масштабної особистості, здатної кардинально змінити суспільне сприйняття ролі президента в державі.

Ми хочемо мати на посаді глави держави людину чесну, моральну, яка максимально відповідатиме критерію трьох П: порядність, професійність і патріотизм. Але неприпустима безпечність і безвідповідальність — не усвідомлювати, що ці президентські вибори є необхідним інструментом подолання наслідків діяльності поваленого вчора диктаторського режиму. Необережний прояв його звірячої сутності в ніч на 30 листопада минулого року наштовхнувся на радикальний народний спротив і спричинив ганебну втечу узурпатора. Нинішній акт прямої демократії буде показовим саме в сенсі прояву рівня усвідомлення громадянським суспільством необхідності безповоротного руху до правової держави, остаточного подолання синдрому «сильної руки». У зв'язку з цим багато важить встановлення наявності в потенційного державного лідера достатніх професійних якостей: знання в царині президентських повноважень і демонстрація розуміння, якими засобами й методами він планує їх здійснювати. Цього можна досягти за умови, що виборець сам здатен кваліфіковано оцінювати претендентські демонстрації. Тому я пропоную звертатися при цьому до таких орієнтирів, своєрідних пробних каменів, які дозволять зорієнтуватися в тому — хто перед вами.

Концентровано статус президента України сформульовано у ст. 102 Конституції: «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Ст. 106 та низка інших статей Основного Закону окреслюють повноваження, якими наділяється перша посадова особа держави й одночасно — орган держави в межах визначеного Конституцією статусу.

Доречно нагадати, що після відновлення дії Конституції-2004 державна влада має функціонувати в параметрах парламентсько-президентської форми
правління. Це означає, перш
за все, що всі суб'єкти влади повинні діяти виключно відповідно до конституційних повноважень.

Надзвичайно актуальне сьогодні розуміння як суспільним загалом, так і кандидатом на посаду президента конституційного визначення того, що ця особа «є гарантом додержання суверенітету, територіальної цілісності України». Фізичний і правовий контроль над територією АРК втрачено, в низці міст Донецької й Луганської областей контролю центральної і місцевої влади немає. Збройні сили РФ маневрують на загрозливій відстані біля українських кордонів. Конституція наділила главу держави повноваженням забезпечувати «державну незалежність», національну безпеку держави (п.1 ст.106). Він є «Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п.17 ст.106)». Президент, керуючись законом, приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження військового стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки для державної незалежності України (п.20 ст.106), а також має повноваження, у разі необхідності, приймати рішення про впровадження в Україні чи окремих її місцевостях надзвичайного стану з наступним затвердженням Верховною Радою України (п. 21 ст. 106). Президент вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни і, у разі збройної агресії проти України, приймає рішення про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань (п.19 ст.106). Статус гаранта державної незалежності і безпеки держави підкріплений такими повноваженнями президента, як внесення до парламенту подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ України (п.10
ст. 106) та подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки України (п.14 ст. 106). Безпосередньо з цим статусом пов'язане повноваження присвоювати вищі військові звання (п.24 ст.106) і нагороджувати державними нагородами (п.25 ст.106). Президент очолює надважливий конституційний орган, особливо в умовах військового чи надзвичайного стану, — Раду національної безпеки і оборони України (РНБОУ) (ст.107).

Низкою необхідних конституційних повноважень забезпечена зовнішньоекономічна діяльність президента. Зокрема, глава держави представляє її в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави , веде переговори та укладає міжнародні договори України (п.3 ст. 106). Важливим у цьому контексті є повноваження вносити до Верховної Ради України подання про призначення міністра закордонних справ України (п.10 ст.106). Рішення про визнання іноземних держав приймає президент України (п. 4 ст. 106). Складовою частиною діяльності з керівництва зовнішньою політикою держави є прерогатива президента призначати і звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймати вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (п. 5 ст.106). Президент присвоює вищі дипломатичні ранги (п. 24 ст.106). Формою зовнішньополітичної діяльності і водночас — засобом захисту прав людини є його повноваження ухвалювати рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України , про надання притулку в Україні (п.26 ст.106).

Доволі об'ємними є повноваження президента у його відносинах із Верховною Радою України (парламентом).

Президентові належить право законодавчої ініціативи (ч.1 ст.93). Законопроекти, визначені президентом як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово (ч.2 ст.93). Глава держави наділений повноваженням подавати до Верховної Ради України (ст. ст.154, ч.1 ст.156) законопроекти про внесення змін до Конституції. Президент:

— підписує закони, прийняті парламентом (п.29 ст.109) з дотриманням правил, встановлених ч.ч.2,3 ст.94;

— має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту (п.30 ст.106). Якщо закон повторно прийнятий Верховною Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, президент зобов'язаний його підписати і оприлюднити протягом 10 днів (ч.4 ст.94);

— звертається зі щорічним і позачерговим посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п.2 ст.106);

— може вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради України (ч.2 ст.83);

— вносить, за пропозицією депутатських фракцій парламенту, подання про призначення прем'єр-міністра України в строк, не пізніше, ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції (п.9 ст.106);

— подає до парламенту на призначення на посади та звільнення з посад членів ЦВК (п.21 ст.85);

— припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією (п.8 ст.106);

— призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією (п.7 ст.106);

— зобов'язаний надати відповідь на запит народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриманий не менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України (п.34 ст.85);

— може запропонувати парламенту розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України (ч.1 ст.87);

— подає кандидатуру на посади та звільнення з посад половину складу Ради Національного банку України (п.12 ст.106);

— подає кандидатуру на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України;

— призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховною Ради України (або висловлення недовіри) (п.25 ст.85) Генерального прокурора України (п.11 ст.106);

— призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення.

Президент має можливість безпосереднього спілкування з народом: він може звертатися з посланням до народу (п.2 ст.106). Конституція наділила його повноваженням призначати всеукраїнський референдум щодо змін до Конституції відповідно до статті 156 і оголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою (п.6 ст.106). Президент здійснює помилування (п.27 ст.106).

Нині у президента значно обмежені можливості безпосереднього впливу на діяльність уряду. Важливим є вже назване повноваження вносити до парламенту подання про призначення прем'єр-міністра ( п.9 ст.106) і подання про призначення міністра оборони та міністра закордонних справ (п.10 ст.106). Президент може пропонувати Верховній Раді розглянути питання про відповідальність Кабінету міністрів та прийняти резолюції недовіри уряду (ч.1 ст.87). Глава держави наділений повноваженням зупиняти дії уряду з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності (п.15 ст.106). У президента залишаються повноваження, пов'язані з АРК (п.16 ст.106, ч.3 ст.136). Він призначає на посаду та звільняє з посади членів місцевих, державних адміністрацій за поданням уряду (ч.4 ст.118). Президент зобов'язаний реагувати на факти вираження недовіри главам місцевих державних адміністрацій обласними чи районними радами (ч.9,10 ст.118), може скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій (ч.8 ст.118).

Президент зберігає серйозний вплив на судову владу та прокуратуру. Він здійснює перше призначення на посаду професійного судді (ч.1 ст.128). Президент призначає трьох членів Вищої ради юстиції (ч.2 ст.131), шістьох суддів Конституційного суду України (п. 22 ст.106, ч.2 ст.148). Президент може звертатися до КСУ з питань конституційності актів відповідно до ст.150, а також про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до парламенту для надання згоди на їх обов'язковість (ч.1 ст.151).

Викладене заперечує поширене твердження про «слабкого президента» за Конституцією в редакції змін, внесених у 2004 р. Проблема у хворобливому і
безкарному прагненні очільників головної державної посади «підгрібати» під себе неналежні їм повноваження, незалежно від здатності їх ефективно реалізовувати.

Конституційні повноваження президента викладені тут з метою допомогти «пересічному» виборцеві зі знанням справи оцінювати пошукувачів найвищої державної посади. По-перше, вони самі мають достеменно знати конституційні повноваження глави держави. По-друге — кандидати повинні переконати співвітчизників у тому, що здатні виконувати президентські повноваження і в разі обрання на посаду безумовно дотримуватимуться конституційного статусу президента. Громадянин має орієнтири, які дозволяють йому вимагати від кандидата обов'язкових відповідей, як мінімум, на запитання: 1) Що кандидат розуміє під повноваженням президента бути гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина? 2) Як він будуватиме відносини з парламентом, з урядом? 3) Які зовнішньополітичні орієнтири України є пріоритетними? 4) Як будуватимуться дієздатна армія, інші силові, правоохоронні органи держави?

Багато хто вже тепер розгублено констатує наявність реального ризику потрапити в неминучу шварцівську пастку з побореним драконом при очевидному нерозумінні цієї небезпеки значною частиною суспільства. Можливість черговий раз пошитися в дурні завжди з нами. В будь-якому випадку ми отримаємо або законослухняного керманича держави, або ж — чергового потенційного узурпатора. Зробивши вибір, нам доведеться його прийняти, а прийнявши — взяти на себе відповідальність за його наслідки.