Юрій Якименко, Президент Центру Разумкова
Анатолій Рачок, Генеральний директор Центру Разумкова (у 2001–2020рр).
Аналітичні центри стали невід'ємною складовою політичного та інтелектуального середовища країн сучасного світу. Що цікаво, вони існують у державах з різними типами суспільно-політичного устрою, тим самим засвідчують свою суспільну значущість, а також здатність до адаптації до різних умов функціонування. Тенденції кількісних змін аналітичних центрів у різних регіонах світу за останні десять років засвідчують їх стабільність у розвинутих країнах та інтенсивне зростання у країнах з висхідною економікою. Це при тому, що протягом цих років ми спостерігали глибинні зміни у світовій політиці та економіці, а особливо — у технологіях. Тому перший висновок і прогноз: аналітичні центри нікуди не зникнуть, для них у суспільствах майбутнього буде місце, так само, як воно буде для університетів. Але це не означає, що не зміняться самі аналітичні центри. Навколишні зміни відбиватимуться і вже відбиваються на них самих. Розвиток аналітичних центрів в Україні тільки підтверджує цю тезу.
Незалежні інституції з аналізу політики, відомі у світі як Think Tanks, почали утворюватися невдовзі після здобуття Україною незалежності та початку її розбудови як демократичної держави з ринковою економікою. Йдеться саме про незалежні від державних інститутів (органів влади, університетів та ін.) неприбуткові (некомерційні) аналітичні центри, як інститути громадянського суспільства. В якості моделей для них виступали переважно аналітичні центри США. У першій половині 1990-х років були засновані аналітичні центри, які в подальшому сталі найбільш відомими в Україні і світі. До середини 2000-х Україна вже входила до числа європейських країн з найбільшим числом незалежних аналітичних центрів, і хоча на даний момент точну їх кількість назвати проблематично, насправді їх не стало менше.
Особливістю України є те, що провідне місце серед інститутів з аналізу політики посідають якраз недержавні аналітичні центри, які не отримують фінансування від держави. Діяльність державних аналітичних структур, а також профільних наукових інститутів Національної академії наук України, які отримують фінансування з державного бюджету, є, за експертними оцінками менш ефективною. Через слабкість політичних партій не змогли розвинутися в Україні партійні Think Tanks. Поодинокі спроби створення публічно діючих Think Tanks українськими бізнес-корпораціями також не мали успіху. «Прибуткові, або комерційні» (for-profit) Think Tanks зараз скоріше мають вигляд консалтингових компаній, які, як правило, не є відомими широкому загалу.
За роки свого існування українські недержавні Think Tanks здійснили багато «місій», які зумовлювалися особливостями того чи іншого періоду в історії країни. У перші роки незалежності їх діяльність значною мірою буда спрямована на сприяння здійсненню пострадянських трансформацій, створення нових інститутів держави, реформування економіки на ринкових засадах. Аналітичні центри у той період зробили чимало для ознайомлення урядовців і політиків з досвідом демократичного реформування інших країн та його адаптації для України, пропагування відповідних моделей серед громадян.
Одночасно Think Tanks взяли на себе місію політичного просвітництва, сприяючи розумінню громадянами політичних процесів в умовах багатопартійності системи, відмінностей конкуруючих політичних ідеологій та практичних наслідків їх реалізації у різних сферах. Аналітичні центри постійно допомагали виборцям розібратися у відмінностям політичних програм кандидатів і партій на президентських, парламентських і місцевих виборах. Маючи зростання уваги і довіри в суспільстві, аналітичні центри поступово стали «суспільним камертоном» оцінки дій влади, постійно здійснюючи моніторинг, аналіз і оцінку її дій з точки зору публічного інтересу. Зрозуміло, що не всяка влада до цього ставилася як до належного — у певні періоди аналітичні центри ставали об’єктами тиску і навіть переслідувань.
Більшість незалежних аналітичних центрів України від початку створення позиціонувалися як такі, що грунтуються на демократичних цінностях, підтримують шлях демократичного реформування України та її європейської і євроатлантичної інтеграції. Водночас, існували й деякі аналітичні структури, що підтримували євразійський вектор інтеграції, союз з Росією. Відмінності геополітичних орієнтацій особливо активно виявлялися під час загострень політичного протистояння в українському суспільстві, таких як Помаранчева революція 2004р. та Революція Гідності 2013-2014рр. Аргументи на користь європейського, демократичного шляху розвитку України, які висловлювали представники більшості аналітичних центрів, сприяли формуванню проєвропейських орієнтацій у більшості суспільства.
Водночас, основною функцією аналітичних центрів, було і є дослідження найбільш важливих проблем розвитку країни у різних сферах, її внутрішньої і зовнішньої політики, національної безпеки і оборони, та вироблення політичних рекомендацій для осіб, які приймають політичні рішення (policy makers). Саме здійснення досліджень і продукування власного, «нового» знання, є головною рисою «ідентичності» Think Tank, тоді як інтерпретація вже існуючого знання, тлумачення і пояснення політичних процесів і рішень, так само, як і «просування» (advocacy) власних (чи інших) ідей та пропозицій — це додаткові функції. Так, недержавні аналітичні центри України у різні часи відіграли значну роль у розробці концептуальних документів держави у різних сферах — стратегій та концепцій державної політики, політичних програм. Важливим, унікальним інструментом дослідження процесів у суспільстві стали соціологічні дослідження, а Центр Разумкова став одним з небагатьох аналітичних центрів світу, який має власну соціологічну службу.
Особливо показовим став кризовий період в житті Української держави, коли в умовах позбавлених дієздатності інститутів влади почалася російська агресія, і перед Україною реально постала небезпека втрати державності. В цей період аналітичні центри та їх експерти налагодили «зовнішню» аналітичну підтримку вищих державних інститутів, особливо — у сфері національної безпеки і оборони, щодо організації відсічі російської агресії. Представники українських аналітичних центрів брали участь у підготовці Коаліційної угоди для парламентської більшості, програм дій кількох складів Кабінету Міністрів, десятків законопроектів, стратегій та інших документів. У цей же час експерти аналітичних центрів активно сприяли процесу виконання Україною Угоди про асоціацію з ЄС — як через участь в підготовці нормативних актів — так і у їх адвокації та моніторингу виконання. Активна міжнародна діяльність українських Think Tanks сприяла поширенню у світі правдивої інформації про реформи в Україні та наслідки російської агресію, формуванню та зміцненню міжнародної коаліції на підтримку нашої держави. І сьогодні пріоритетною темою вітчизняних аналітичних центрів є пошук шляхів до припинення україно-російського збройного конфлікту, подолання його наслідків, повного відновлення суверенітету та територіальної цілісності нашої країни.
Від моменту свого створення провідні українські Think Tanks довели свій професіоналізм і завоювали суспільну довіру. Їх дослідження сприймаються вітчизняною владою, академічним середовищем і суспільством. Вони слугують джерелом об’єктивної, незалежної від влади інформації про Україну для міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн, бізнес-корпорацій, науковців, експертів, представників ЗМІ в усьому світі. Понад 30 аналітичних центрів України представлені в різних номінаціях світового рейтингу аналітичних центрів TTCSP. Українські аналітичні центри входять до складу міжнародних експертних мереж та мають двосторонні партнерства з відомими колегами з різних країн світу. Але це не означає, що їх розвиток відбувається без проблем, а майбутнє є безхмарним.
Першою і найголовнішою з проблем є фінансова. Лише незначна частка аналітичних центрів України має наглядові ради чи інші колегіальні органи, які працюють над їх постійним фінансовим забезпеченням. У більшості — це турбота генеральних директорів чи директорів з розвитку. Джерела фінансування також обмежені. В Україні відсутній ринок аналітичних послуг для урядових структур, на якому могли би на рівних конкурувати недержавні і державні аналітичні центри. Стабільне бюджетне фінансування, як правило, реально можуть лише державні аналітичні структури, а винятки з правила — поодинокі.
Законодавство про неприбуткові та неурядові організації, за яким працюють і аналітичні центри, дозволяє їм отримувати прибуток і використовувати його на статутну діяльність, але обмеження на його розмір не дозволяють постійно забезпечувати життєдіяльність аналітичного центрі навіть невеликого розміру. Традиції меценатства з боку бізнесу в Україні тільки формуються, до того ж бізнес не має достатніх фінансових стимулів для підтримки досліджень, а умови його діяльності залишають бажати кращого.
За таких умов більшість аналітичних центрів шукає кошти для підтримки власних досліджень у зовнішніх донорів — як в Україні, так і за її межами. І останніми роками рівень залежності від зовнішньої підтримки значно зріс. Водночас, донорське фінансування часто пов’язано з обмеженнями можливостей вибору тематики досліджень мандатом донорської організації. Все частіше «завданнями», які ставлять донори аналітичним центрам, є адвокація певних політик, комунікація з стейкхолдерами в процесі такої адвокації, різного роду освітні програми і тренінги. Власне дослідження відходять у цьому процесі на другий план, що поступово загрожує втратою кваліфікації аналітиками, а конкуренція у боротьбі за донорські кошти іноді виходить за рамки професійної етики.
Навіть за умов знаходження коштів на проведення досліджень, в кращому разі йдеться про проектне фінансування, кошти на інституційне фінансування надають одиниці донорів і лише обраним аналітичним центрам. Окрім того, завдання оформлення у вигляді законопроектів та адвокації наперед заданих зовнішніми донорами політик, може входити у суперечність із вимогою безстороннього аналізу та критичної оцінки усіх існуючих політичних (policy) альтернатив. Для українських Think Tanks проблема залежності від зовнішнього фінансування є особливо важливою, з огляду на можливий відплив коштів проектів міжнародної допомоги, що для деяких аналітичних центрів стане проблемою подальшого виживання.
Разом з тим, ситуація не виглядає безнадійною. Є декілька напрямів, які дозволять її покращити. Передусім, аналітичні центри мають домовитися з урядовими структурами про реальне відкриття державою ринку аналітичних послуг, взявши за основу принцип взаємної користі і зацікавленості, та використовуючи існуючі міжнародні практики. Зараз урядові структури охоче залучають експертів для зовнішньої експертизи та підготовки проектів політичних документів — це робиться переважно на індивідуальній основі, через членство експертів у різних консультативно-дорадчих органах при органах влади. Але така робота є переважно не оплачуваною, у кращому разі певну винагороду може отримати експерт, проте не Think Tank, в якому він/вона працює. Якщо органи влади стануть укладати угоди на надання експертних послуг безпосередньо з Think Tanks, на конкурсній основі, це стане би потужним стимулом їх розвитку.
Коригування правового статусу аналітичних центрів як прибуткових суспільно корисних організацій дозволило би їм більше заробляти і витрачати на свою діяльність та розвиток. Децентралізація, яка зараз ведеться в Україні, може відкрити можливості отримання місцевими аналітичними центрами фінансування для досліджень на замовлення територіальних громад. Перспективним напрямом є також зусилля, спрямовані на підтримку досліджень вітчизняним бізнесом, але для цього Think Tanks повинні бути спроможними здійснювати експертизу у відповідних сферах і готувати зрозумілі аналітичні продукти. Можливо у перспективі стане реальністю і краудфандинг окремих, особливо супільно актуальних досліджень у ще не звичних для українських Think Tanks сферах. Центр Разумкова, свого часу передбачаючи проблему із зовнішнім фінансуванням, поставив за мету по можливості максимально диверсифікувати його джерела, особливо зосередившись на внутрішніх, залучати для великих проектів «пули» донорів, напряму працювати із замовниками в особі міжнародних організацій.
Проблема фінансування є ключовою для визначення напрямів подальшого розвитку Think Tanks, відкриття нових, перспективних напрямів досліджень, а також для вирішення проблеми поповнення аналітичних центрів молодими кваліфікованими кадрами. Адже людські ресурси — основний капітал аналітичних центрів, який потребує стабільного розвитку. Як неприбуткові організації, аналітичні центри навряд чи зможуть конкурувати з консалтинговими та лобістськими організаціями за рівнем оплати праці.
Водночас, аналітичні центри мають перевагу у залученні спеціалістів, які цінують власну інтелектуальну свободу, можливість професійної самореалізації у аналізі та розробці суспільних політик без працевлаштування на державну службу. Також робота в аналітичному центрі зазвичай супроводжується нижчими репутаційними ризиками, ніж у державному або комерційному секторах. Сьогодні провідні аналітичні центри України є привабливим місцем роботи для випускників університетів та молодих професіоналів, не лише з України, але й з інших країн. Проте гарантувати стабільність постійної роботи з конкурентною оплатою праці — важко. Непростим є і процес працевлаштування іноземців в Україні.
Обмеженість коштів також звужує можливості постійного підвищення кваліфікації кадрів, без якого в сучасних умовах не обійтися. Однак, у цьому аспекті є і обнадійливі тренди: останніми роками більш активно розвиваються аналітичні центри при університетах, а у навчальних планах деяких з них починають з’являтися дисципліни, необхідні для роботи політичних аналітиків в нових умовах, наприклад, навчання студентів кількісним методам досліджень у політичних науках.
На діяльність аналітичних центрів в Україні, безумовно, впливає середовище, в якому вони працюють. Це середовище стає все більш насиченим і конкурентним завдяки присутності нових гравців, що спеціалізуються на консалтингових, лобістських, адвокаційних або моніторингових функціях, а також ЗМІ, що працюють в режимі 24/7. Доступ до значних масивів інформації, досліджень і т.ін. в режимі реального часу, полегшення її пошуку та систематизації, значно спростили роботу ЗМІ при підготовці «аналітичних» матеріалів на політичні, економічні та інші теми, та «потіснили» у цій ніші експертів Think Tanks.
Водночас, це переважно стосується матеріалів для «загального споживча». Особлива цінність продуктів аналітичних центрів полягає в тому, що вони продукують первинне, унікальне знання, яке є результатом їх власних досліджень. На жаль, у час загального спрощення і навіть примітивізації змісту інформаційного простору, такі дослідження часто залишаються поза увагою мас-медіа. Для таких же цільових груп, як органи влади чи політики, дослідження, аналіз та політичні рекомендації аналітичних центрів залишаються цілком релевантними, хоча принцип економії часу, нові інформаційні технології та прихід на службу в органи влади нової генерації фахівців, вимагають більш лапідарного викладення матеріалу, його візуалізації тощо. Так само, дослідженнями аналітичних центрів, особливо, здійснених на емпіричній базі, охоче користуються і академічні дослідники.
Сильною стороною провідних українських Think Tanks також є можливість залучення найкращих експертів у відповідних галузях, у т.ч. міжнародних, а також напрацьована роками система зв’язків з діючими і колишніми урядовцями і політиками, розуміння реальних механізмів вироблення та імплементації політик. Важливою є роль аналітичних центрів як майданчиків для дискусій між експертами, чиновниками, представниками громадськості та інших зацікавлених стейкхолдерів. Як свідчить практичний досвід Центру Разумкова, неурядові аналітичні центри можуть слугувати майданчиками для спокійного і рівноправного обміну думками щодо складних міжнародних проблем. Усе це робить Think Tanks конкурентноздатними відносно інших суб’єктів, що працюють у сфері експертизи та політичних консультацій.
Це не означає, що аналітики Think Tanks повинні обмежити своє коло спілкування колегами, академічним середовищем та політиками (policy makers). Вони мають залишатися конкурентними і у досягненні ширших аудиторій — через присутність у ЗМІ, як традиційних, так і нових, у соціальних мережах. Це є особливо важливим в умовах «пост-правди», «фейкових новин» та «альтернативних фактів», коли саме Think Tanks залишаються тими, хто стоїть на засадах evidence based knowledge. На жаль, на практиці експертна точка зору часто девальвується через «форматування» дискусій в інтеренет- та соціальних ЗМІ, участю «ботів», загалом, тенденції до домінування суспільних настроїв над знанням, що грунтується на фактах. Для деяких експертів Think Tanks коментування поточних подій у ЗМІ стає основним видом діяльності (і заробітку), а частота появи на екрані телевізора стає головним критерієм оцінки аналітичного центру з боку донорів.
Звичайно, кожен аналітичний центр вибудовує власні інформаційні стратегії. На сьогодні важко уявити собі український Think Tank, який не має власної сторінки хоча би в одній із соціальних мереж, не записує аудіо- та відеокоментарі експертів, не робить інфографіку. Проте, по-перше, ці заходи потребують досить значних людських і фінансових ресурсів. По-друге, хоча форма важлива, питання змісту, досліджень, має стояти на першому місці, інакше Think Tanks ризикують перетворитися на «упаковщиків» в красиву обгортку чужих думок.
Аналітична робота за своєю суттю є роботою з інформацією. Тому інновації в інформаційних технологіях (ІТ) кардинально розширюють «поживне середовище», в якому існують і розвиваються аналітичні центри. Особливо важливою в цьому контексті є політика відкритих даних, яка не лише сприяє прозорості управлінських процесів, але й формує конкурентний ринок аналітичних послуг, до якого має доступ кожен учасник, не залежно від своїх стосунків з урядом (чи конкретним розпорядником даних).
Стрімкий розвиток науки про дані (data science) — акумуляція «великих даних» (big data), застосування щодо них технологій машинного навчання (machine learning technologies), а також розширення сфери застосування підходу до вироблення рішень, ґрунтованого на даних (data driven approach to decision making) — відкриває перед аналітичними центрами багато нових можливостей, тоді як ігнорування цих новацій, брак компетентної експертизи у галузі data science призводитиме до втрати конкурентної переваги. Через вищий рівень гнучкості та адаптивності до нових форм діяльності, порівняно з державними аналітичними структурами, саме неурядові Think Tanks можуть виступити піонерами таких досліджень.
Ще однин з викликів, на який аналітичні центри мають шукати відповідь—це зміна характеру політики, зростання фрагментації та поляризації політичного простору. З одного боку, відбувається зростання чутливості суспільства до популістської риторики, поширення орієнтації на настрої і уподобання, а не на факти і об`єктивні дослідження, що призводить до послаблення, або й взагалі руйнування можливостей раціональної аргументації/контраргументації у публічному політичному дискурсі.
З іншого, внаслідок зміни поколінь в політиці та поширення в суспільствах анти елітарних тенденцій, до влади приходять люди, які не мають не лише управлінського досвіду, але й взагалі уявлень про політику, не мають системних знань у жодній з галузей та ін. Соціальні ліфти насправді стають соціальними катапультами, які не передбачають поступового підвищення компетенцій людини у процесі просування нагору. Замість ефективної політики пропонуються ефектні дії: якість політичних рішень починає вимірюватися не зростанням ВВП чи рівня доходів населення, а кількістю переглядів останнього відеозвернення Президента (чи його Твіттеру) та кількості поставлених «лайків».
Правильність цих висновків для України наочно засвідчили результати останніх президентських і парламентських виборів, на яких переміг комедійний актор без політичного досвіду та його віртуальна партія, названа за назвою телесеріалу за його участі. Фрагментація та поляризація політичного поля ускладнюють процес формування державної політики, пошук компромісних рішень, які б приймалися більшістю стейкхолдерів та громадською думкою. Поряд із руйнуванням репутації незалежних медіа існує менш помітна, але так само важлива проблема недовіри до будь-яких носіїв експертного знання. Поширення анти-елітарних настроїв та конспірологічних теорій становить потенційну загрозу для репутації аналітичних центрів, а відтак — і для ефективного виконання ними своєї суспільно-політичної ролі.
Разом з тим, новий стан суспільства і нові особливості політикуму не дають аналітичним центрам індульгенції для самоусунення від процесу раціонального, критичного аналізу політики. Однак, за таких умов суттєво зростає значення якості експертних рекомендацій, а також репутація установи, що виступає їх розробником (особливо якщо йдеться про формування суспільних політик, щодо яких існують гострі політичні протиріччя).
Брак професіоналізму політиків і довірливість виборців мають бути компенсовані професіоналізмом, відданістю і добропорядністю політичних аналітиків, які мають взяти на себе частину відповідальності за зміст політики, яка реалізується «традиційними» її суб’єктами. Суспільна довіра до Think Tanks за умов недовіри до політичних інститутів може стати вагомим чинником легітимації дій влади, яка дослухається до рекомендацій авторитетних аналітичних структур. Своєю чергою, Think Tanks мають навчитися працювати і з новими, «неконвенційними» політичними силами, принаймні, в межах традиційних, представницьких політичних систем.
Отже, наведений приклад України свідчить про те, що аналітичним центрам є над чим замислитись і є над чим працювати. Безумовно, рівень актуальності тих чи інших проблем чи їх співвідошення для Think Tanks різних країн може відрізнятися, але сам перелік — навряд чи. Це ще раз підкреслює важливість широкої міжнародної комунікації представників світової аналітичної спільноти, де вагому роль відіграють світові і регіональні форуми, організовані TTCSP. Постійний обмін кращим практиками та досвідом подолання існуючих проблем є запорукою того, що Think Tanks зможуть адаптуватися до мінливих умов свого існування та реагувати на численні виклики, що їх несуть із собою зміни в сучасному світі.
Стаття підготовлена для видання «Майбутнє аналітичних центрів та політичного консультування у світі» за ред. Джеймса Макганна.
У виданні за редакцією Директора програми аналітичних центрів і громадянського суспільства Інституту Лаудера Університету Пенсильванії доктора Джеймса Макганна зібрані статті, написані керівниками 40 провідних аналітичних центрів з різних країн світу. Разом вони створюють цілісну картину глобальної аналітичної спільноти, водночас, даючи можливість побачити особливості виникнення, розвитку, сучасних умов діяльності і пріоритетів Think Tanks різних континентів.
Видавництво Springer Nature Switzerland AG, 2021.
Докладніше про публікацію: https://link.springer.com/book/10.1007/978-3-030-60379-3#about
