Динамічність процесів у світовій економіці, що характеризується розвитком прогресивних технологій, переходом до вуглецево-нейтральної економіки, орієнтацією на сталий розвиток, розумне та ефективне використання ресурсів трансформують економіки та суспільства, надаючи незліченні можливості.

Криза, спричинена COVID-19, виявила ряд недоліків нинішніх економічних моделей, які були орієнтовані переважно на отримання фінансового результату та меншою мірою — на підтримку суспільного добробуту. Глобальне скорочення викидів CO₂ та зниження рівнів забруднення повітря протягом першого півріччя 2020р. стали, напевне, єдиним позитивним результатом пандемії. Однак, цей результат — тимчасовий і недостатній для боротьби зі зміною клімату. В одній зі статей The New York Times «When the U.S. and China Fight, It Is theEnvironment That Suffers» від 12 жовтня 2020р. автор вказує на намагання уряду Китаю у будь-який спосіб (наприклад, у першій половині 2020р. в країні було видано дозволів на будівництво вугільних електростанцій більше ніж за попередні два роки) компенсувати збитки, завдані пандемією COVID-19.

Інновації, технології та інвестиційні моделі прискорюватимуть перехід світу до вуглецево-нейтральної економіки та скорочення викидів CO₂. Прогресивні технології дозволять вирішити проблему накопичення енергії з ВДЕ (ринок літій-іонних акумуляторів до 2025р. оцінюється у $93 млрд.), а світовий ринок ВДЕ до 2025р. перевищить $1,5 трлн. та створить 42 млн. робочих місць у даному секторі до 2050р. Разом з тим, перехід до вуглецево-нейтральної економіки може мати супротив, пов’язаний з необхідністю проведення системних змін керівниками підприємств, кардинальною зміною державної політики, масштабуванням технологічних рішень.

У своїх звітах протягом останніх сорока років чимала кількість міжнародних організацій неодноразово, хоча й з обережністю, закликала до «зеленого» переходу, аргументуючи це проблемою глобального потепління. На регіональному рівні, від початку 1990-х ЄС почав активно долучатися до міжнародних ініціатив. Дедалі глибше інтегруючися, Європа затвердила модель управління, побудовану на співробітництві, інтеграції та поширенні спільних норм та законів. Однією з причин, що ускладнює здатність Брюсселя приймати рішення щодо кліматичних та енергетичних питань є наявність «юридичної влади». Відповідно до Лісабонського договору (Договору про реформування ЄС), енергетика вперше була введена в законодавчу базу ЄС. Її було визначено як тему спільної компетенції між країнами-членами та ЄС. ЄК могла запропонувати заходи щодо підвищення безпеки постачання; функціонування енергетичного ринку; сприяння енергоефективності та розвитку ВДЕ, а також взаємозв’язкам енергетичних мереж. Проте питання визначення енергетичного балансу є компетенцію національних органів влади. Очевидно, що кліматична та енергетична політика дублюють компетенції, що створює розбіжності у поглядах прийняття рішень наднаціональними органами ЄС та національними органами країн-членів ЄС, підвищуючи «напруженість» між Брюсселем та країнами-членами.

Європейська зелена угода (European Green Deal) — ініціатива, яка закликає до рішучих та всебічних дій, що робить захист довкілля та боротьбу зі зміною клімату головним пріоритетом в політиці ЄС. Серед її головних елементів:

• Обов’язкове досягнення вуглецевої нейтральності до 2050р.;
• Скорочення викидів CO₂ до 2030р. — на 50–55% від рівня 1990р.;
• Прийняття кліматичного пакету ЄС (4 березня 2020р. ЄК офіційно представила проект кліматичного законодавства (European Climate Law);
• Запровадження механізму прикордонного вуглецевого регулювання (Carbon borderadjustment mechanism), яке застосовуватиметься до імпорту певних енергоємних товарів, що надходитимуть з-за меж ЄС;
• Створення механізму справедливого переходу (Just Transition Mechanism) (розроблено 14 січня 2020р.), покликаного полегшити перехід декарбонізації енергетичної системи у спосіб банківського кредитування та приватних інвестицій, а також грантів Фонду справедливого переходу (Just Transition Fund).

Попри благий намір зробити європейський континент та планету чистішими, залежність від викопного палива досі залишається однією з найбільш актуальних економічних та геополітичних проблем ЄС (до прикладу, протягом останніх декількох років загальний обсяг закупівель природного газу у ВАТ «Газпром» європейськими країнами становить в межах 200 млрд. м³). Зокрема, частка викопних видів палива у загальному первинному постачанні енергії залишається значною, а частка ВДЕ у загальному кінцевому енергоспоживанні за рядом європейських країн — низькою.

Загальне первинне постачання енергії ЄС-28 у 2018р., тис. т н.е.

Частка ВДЕ в загальному кінцевому енергоспоживанн і країн ЄС-27 у 2018р., %

Разом з тим, завдяки змінам у структурі економік (переходу від енергоємного виробництва з низькою доданою вартістю до високотехнологічного), впровадженню «чистих» технологій та заходів з енергозбереження як на державного рівні, так і на рівні окремих домогосподарств, інтенсивному розвитку ВДЕ, деяким країнам ЄС вдалося значно знизити рівень вуглецеємності ВВП.

Вуглецеємність ВВП (CO₂/ВВП (ЗА ПКС))

Також, на прикладі ЄС можна побачити послаблення взаємозв’язку емісії ПГ та ВВП: у період з 1990р. до 2018р., сукупний ВВП ЄС зріз на 55%, а загальний обсяг викидів ПГ зменшився на 24%. Так, попри зростання рівня промисловості та активізацію економічної діяльності, що сприяло зростанню загального рівня ВВП, збільшення викидів ПГ не відбулося, а навпаки сталося їх скорочення у секторах, охоплених Системою торгівлі викидами в ЄС.

Взаємозв’язок ВВП та емісії ПГ в ЄС

Повертаючись до Зеленої європейської угоди, декларування намірів стати вуглецево-нейтральним континентом є важливим, проте чи готові країни Співтовариства до такого важливого кроку, і чи є у них можливості для цього та необхідні ресурси. Це наштовхує на огляд головних викликів, які вже сьогодні стоять на заваді швидкої та «безболісної» реалізації угоди.

1. Економічний спад. Пандемія спричинила масштабні негативні економічні наслідки для країн-членів, що може нашкодити планам Співтовариства, рухатися у напрямі реалізації кліматичної політики. Головний аргумент — недостатність фінансування: комісар з питань економіки ЄС П. Джентілоні зазначив, що протягом наступних двох років очікуваний дефіцит приватних інвестицій, які могли б бути спрямовані на досягнення цілей зеленого курсу, оцінюються у €800 млрд. Є занепокоєння, що країни поставлять під загрозу ціль ЄС (зниження рівня викидів CO₂) та нехтуючи «зеленими» цілями розвиватимуть свої економіки.
2. Різні національні економічні інтереси. Успіх ЄС у реалізації цілей Угоди залежатиме від колективних зусиль усіх країн-членів та досягнення консенсусу щодо кліматичної політики з-поміж політиків «старих» країн-членів ЄС та країн Східної Європи, які більшою мірою залежні від викопних видів палива. Наприклад, Польщі необхідно буде «пожертвувати» стабільністю своєї енергетичної безпеки, закривши вугільні шахти.

Уповноважений уряду Польщі з питань стратегічної енергетичної інфраструктури П. Наїмський, в одному зі своїх інтерв’ю підкреслив: «Ми поділяємо стратегічні цілі ЄС і не боремося проти кліматичної політики. Так, країна може покладатися на 80% на вугілля, але ми вже перебуваємо у перехідному періоді. Однак, ми залишаємо за собою право мати останнє слово з питань енергетичного сектору зважаючи на питання енергетичної безпеки».

1. Законодавче забезпечення та підтримка населення. Необхідним залишається ухвалення законодавства для секторів, які генерують критичні обсяги викидів СО₂ (наприклад, транспорт), з чіткими та досяжними цілями, визначивши конкретні кроки та механізми досягнення поставлених цілей. Що стосується підтримки громадськості, то підвищена зацікавленість громадян до дій в сфері клімату слугувала поширенню «зеленої хвилі», яка виникла на парламентських виборах в ЄС у 2019р.
2. Глобальний підхід. Не має сумніву, що подальший поступ в екологічній політиці завдячуватиме Європейській зеленій угоди, але виявиться марним, якщо цим напрямком не будуть рухатися інші країни світу. Будь-яке рішення, що стосується боротьби зі зміною клімату може бути ефективним лише за умови своєчасних дій головних «країн-генераторів» ПГ — США, Китаю, Індії, Росії та країн Європи.
3. Фінансування. Ставлячи такі амбітні цілі, необхідно мати засоби для їх досягнення. На реалізацію Угоди на період 2021-2030рр. ЄК пропонує мобілізувати €1 трлн. Тут викликом є рівномірний розподіл фінансування між країнами-членами. Для вирішення цієї проблеми було запропоновано Механізм справедливого переходу (Just TransitionMechanism). Щоб забезпечити кошти в рамках Механізму, регіони, що залежать від вугілля, повинні підготувати «плани територіального справедливого переходу» на період до 2030р.

За оцінками ЄК, «розрив» інвестицій, який має покриватися приватними інвестиціями складає €160 млрд./рік. І такі інвестиції, ймовірно, можуть бути доступними, якщо будуть ухвалені відповідні нормативи та визначені стимули, які спонукатимуть бізнес та домогосподарства до реалізації «зелених» проектів. Вдосконалення потребує регулювання стимулювання «зеленого» фінансування та усунення перешкод на шляху значного збільшення приватного «зеленого» фінансування.

Майже від початку оголошення ЄС свого наміру стати вуглецево-нейтральним регіоном, Україна посилила роботу та почала напрацьовувати нормативно-правову базу, ухвалення якої у подальшому дозволить імплементувати норми Європейської зеленої угоди в існуючі законодавчі рамки. 21 січня 2020р. було презентовано проект Концепції «зеленого» енергетичного переходу України до 2050р., у якому трансформація національної економіки у напрямку вуглецевої нейтральності визначена як мета. Постановою КМУ від 24 січня 2020р. було утвореноМіжвідомчу робочу групу з питань координації подолання наслідків зміни клімату в рамках ініціативи ЄК «Європейський зелений курс».

Імплементація норм законодавства повинна мати результатом заміщення великого відсотка вуглецевих енергоносіїв безвуглецевими, знизивши тим самим вуглеце- та енергоємність ВВП країни. Проте рівень останньої сьогодні у 2–2,5 разу вищий за відповідні показники більшості європейських країн: у 2018р. її показник склав 0,27 т н.е./$1 000 (за ПКС), у той час як у ряді європейських країн показник коливався у діапазоні 0,14–0,16 т н.е./$1 000 (за ПКС). Також має підвищитися частка ВДЕ у загальному обсязі виробленої енергії, проте станом на 2019р. її частка залишалася мізерною (хоча й у 2 рази більшою, порівняно з 2018р.) — 5%. Це особливо контрастує з позитивною тенденцією збільшення виробництва електроенергії з ВДЕ в сусідній Польщі — 23,1%.

Стосовно викидів СО₂, хоча їхній обсяг скоротився за останнє десятиріччя на 32%, пов’язано це меншою мірою з запровадженням енергоефективних заходів та переходом на ВДЕ у промисловому секторі та секторі ЖКГ, а більшою — зі структурними змінами в економіці, а також уповільненням темпів зростання ВВП.

Декларуючи свої устремління у напрямку долучення до Європейської зеленої угоди, влада нерідко приймала неоднозначні рішення. У 2020р. кошти державного бюджету, які мали б спрямовуватися на програми по захисту довкілля, частково були «переорієнтовані» на підтримку вугільних шахт. Зокрема, пандемія COVID-19 внесла свої корективи у Бюджет-2020: видатки на екологічні напрями були зменшені на 876 млн. грн., а статті підтримки вугільної галузі збільшилися на 1,6 млрд. грн. до 3,56 млрд грн. У проекті Держбюджету-2021 заходи з охорони довкілля не мають достатнього фінансування, проте загальна підтримка вугільного сектору зросла до 4,5 млрд. грн.

Нелогічною також виглядає заява Міністерства стратегічних галузей України про необхідність відкласти імплементацію вимог Угоди про асоціацію в екологічному секторі, аргументуючи це багатомільйардними витратами на проведення модернізації підприємств хімічної, металургійної, гірничодобувної промисловості. Але втрати вітчизняним бізнесом будуть значно більшими. Запровадження механізму прикордонного вуглецевого регулювання може стати перешкодою на шляху до подальшого нарощення обсягів експорту та його диверсифікації на європейському напрямку. За попередніми розрахунками, додаткові витрати українських компаній при експорті в ЄС можуть збільшитися (за відсутності запровадження екологічних норм) на майже €600 млн/рік.

Попри необхідність збільшення генерації, що працює на ВДЕ, питання становить її стимулювання. У травні 2020р. під впливом падіння економічної активності через карантинні заходи, стали явними проблеми на ринку, спричинені перевиробництвом електроенергії (у 2019р. було залучено рекордні обсяги інвестиції у сектор ВДЕ, що мало наслідком збільшення потужностей та виробітку «зеленої» електроенергії.) з ВДЕ, неможливістю балансування через дефіцит маневрових потужностей, відсутністю порядку використання систем накопичення електроенергії та зростанням заборогованості ДП «Гарантований покупець» перед виробниками. З метою погашення заборгованості, що утворилася станом на 1 серпня 2020р.перед виробниками електроенергії з ВДЕ, відшкодування протягом 2021–2022 рр. може відбутися у спосіб оформлення ОВДП з терміном обігу п’ять років, для чого необхідно прийняти законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №4151 від 24 вересня 2020р. Також, у державному бюджеті можуть передбачатися видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, в обсязі не менше 20% від прогнозної товарної продукції за відповідний рік.

З одного боку, такі заходи — можливість виконати зобов’язання держави перед виробниками електроенергії з ВДЕ за «зеленими» тарифами та підтримка інвестиційного іміджу країни (станом на 20 листопада 2020р., за електроенергію, куплену у виробників електроенергії з ВДЕ у жовтні 2020р., ДП «Гарантований покупець» сплатив лише 33,6%, у листопаді — 11,7%.), з іншого — загроза розбалансування державного бюджету, оскільки кошти, які мають спрямовуватися на соціальні виплати найменш захищеним верствам населення, будуть спрямовані на підтримку бізнесу. Також це стане ще одним чинником підвищення рівня інфляції, що матиме наслідком негативний вплив на споживчий попит. ОВДП ж збільшать державний борг, поглинаючи частину наявної грошової маси, посилять дефіцит ліквідності у реальному секторі та збільшать ризики рефінансування державного боргу, а у випадку валютних ОВДП сформуються валютні ризики для платіжного балансу.

Розгорнутий варіант статті розміщено у Випуску Українського Щорічника Європейських Інтеграційних Студій за посиланням: