На початку серпня в журналі «Міжнародне життя» була опублікована програмна стаття директора департаменту зовнішньополітичного планування МЗС рф О.Дробініна «Уроки історії і образ майбутнього: роздуми про зовнішню політику росії». Цей матеріал розцінили як певну «пробну» кулю, запущену в ході розробки нової зовнішньополітичної концепції, робоча версія якої обговорювалася на січневому засіданні ради безпеки рф. Говорячи про значення нового зовнішньополітичного документу, варто відразу зауважити, що будь-які доктрини, стратегії, концепції, які готуються на Смоленській чи Старій площі загалом мають скоріше формально-декларативний характер з огляду на непередбачувану і одноосібну політику кремлівського можновладця, який перебуває у «паралельному світі» власних ірраціональних усвідомлень і відчуттів.
Тим не менше, ці «дипломатичні роздуми» заслуговують на увагу, бо дають певне уявлення про спрямованість і деякі можливі риси ідеології майбутнього зовнішньополітичного курсу кремля.
У якості преамбули слід констатувати, що загалом викладені у статті тези лише стилістично відрізняються від відомих постів безстрашного патріота, палкого нищівника Заходу і знаного танцюриста Медведєва. І складається враження, що вся ця геополітична футурологія «по-російські» в гарнірі сучасної атрибутики є спробою повернути світ у минуле — з диктатом сили, чітко визначеними зонами імперського впливу, країнами-вассалами, розподільчими лініями, автономними правилами поведінки, де панує кілька потужних держав, а демократичні цінності і загальнолюдські принципи не мають жодного значення.
Одна з базових тез, що пояснює сенс і природу російської зовнішньої політики сформульована таким чином — «ситуація конфлікту — це, скоріше, норма для країни з такою географією і інтересами, як росія». У такій інтерпретації, «конфлікт» це — відрізання від Молдови Придністров’я, анексія Абхазії і Південної Осетії, інтервенція в Сирії, окупація Криму і Донбасу, розв’язання кривавої війни з Україною, «енергетичне придушення» Європи, теракти в різних країнах світу і нахабне втручання в їх внутрішні справи. Виявляється, що для росії це норма, і абсолютно нормальним природним явищем є криваві походи «лицарів руського мира» проти сусідів під фальшивим прапором «звільнення російськомовних співвітчизників». Це вже нагадує навіть не минуле століття, а Середньовіччя (до речі, і нинішній роскомнагляд, і новостворена ультрапатріотична група з розслідування антиросійської діяльності у сфері культури викликають певні згадки про святу інквізицію і полювання на відьом).
З іншого боку, ця теза афористично узагальнює розроблену кремлем ідеологію «фортеці в облозі», «росію оточену ворогами». Але такий «мем» має більш глибинний сенс — атавістична імперія не може існувати без війн, які є єдиним стимулом для внутрішньої мобілізації і єдиним поясненням зубожіння і безправ’я власного народу.
Більше того, на думку автора згаданої вище статті, т.зв. «спеціальна воєнна операція» «стала віхою на шляху до нового світопорядку». Іншими словами, цей «новий порядок» по-російські будуватиметься шляхом знищення України і українців, яких не існує у «паралельному» путінському світі. Це вже явно і однозначно нагадує коричневий «новий порядок» третього рейху.
А яким тоді має бути світовий устрій? Формула досить проста — «гравцями глобального рівня будуть політично консолідовані цивілізаційні спільноти на чолі з державою-лідером. Наприклад, Росія і євразійська співдружність, Китай і східноазійське співтовариство, США і англосаксонська сфера, а також індійська, арабо-мусульманська, континентально-європейська та ін». (При цьому досить зловісно виглядає пасаж про те, що потужні «країни-лідери» встановлюватимуть свої порядки і правила поведінки).
Якщо перекласти ці евфемізми простою мовою, то Кремль має мати власну резервацію з числа сусідніх країн, де встановлюватиме контроль і диктат, свої закони і правила. Не важко зрозуміти, що ідеться про силову реінтеграцію молдаван, казахів, українців, грузин та інших націй, які мають усвідомити щастя бути «союзними провінціями» великої російської імперії. А якщо не усвідомлять, то їм доведуть безальтернативність такого вибору за допомогою «калібрів», «градів», «іскандерів» і пересувних крематоріїв.
Очевидна ілюзорність і фальш такої картини світу, намальованої російським дипломатом, зокрема у тому, що російська імперія апріорі не спроможна стати центром тяжіння для будь-якої спільноти. Сучасна росія являє собою тоталітарну поліцейську державу, отруєну великодержавним шовінізмом, з елементами культу особи, де людське життя нічого не варто. Це «недоімперія» з репресивною внутрішньою і агресивною зовнішньою політикою, деградуючою економікою і карикатурною культурою. При цьому ініційований Кремлем ЄАЕС не став ані привабливим центром економічної інтеграції пострадянського простору, ані впливовим гравцем на світовій арені.
Привертає увагу й те, що у цій російській картині нового світопорядку немає місця євроатлантичній спільноті. Є окремо США і окремо «континентальна Європа». При цьому Кремль буде всіляко підтримувати «автономістські прагнення європейців». Не важко усвідомити мету такої «підтримки» і зрозуміти очевидну небезпечність нещодавніх розмов в європейському істеблішменті про «стратегічну автономію» Євросоюзу.
Водночас, новий світовий порядок по-російські має бути звільнений від ліберальних цінностей (права людини, вільні вибори, гендерна рівність та ін.). Це нікому не потрібні «декадентські прояви». При цьому в російському мзс переконані у шкідливості технологічних новацій на кшталт «зеленої енергетики» і впевнені, що для більшості країн світу найважливішим є доступ до дешевих джерел енергії. Ця дрімучість і огида до прогресу вповні гармонійно поєднується з майже фізіологічним неприйняттям Заходу, який мріє про «стратегічну поразку» росії.
Отже, росія, щоб протистояти цим зазіханням, на думку Дробініна, має спиратися на підтримку Китаю, Індії, Бразилії, ЮАР, Ірану, Аргентини тощо. Тому, в новій зовнішньополітичній концепції рф буде посилене «звучання» Азії, Близького Сходу, Африки і Латинської Америки.
Ці геополітичні екзерсиси ведуть до наступної базової тези. Тридцятирічна епоха співробітництва із Заходом безповоротно завершена, і повернення до ситуації до 24 лютого 2022р. у відносинах з США і Європою не буде. Внутрішній і зовнішній вектор розвитку росії повертаються до Євразії. «Оздоровчий відрив» від Заходу створює умови для співробітництва з глобальним Сходом і Півднем. Звідси висновок — «росії час вернутися до самої себе. Усвідомити себе в якості історичного ядра самобутньої цивілізації».
Якщо так, тоді всю петровську епоху слід викреслити з російської історії, а самого Петра І, який прорубав «вікно в Європу», внести до реєстру іноагентів під № 1. Але тоді й інші російські государі виглядають як націонал-зрадники, агенти іноземного впливу. Який величезний, благодатний простір для перегляду і оновлення власної історії! (До речі в цих «роздумах» є дуже знакова обмовка — «займатися історичною творчістю»). Ну як тут не згадати про Оруела!
Але, очевидним є інше — весь цей пафос завершення «європейської глави» в історії рф і «історичного повороту» на Схід є звичайною маніпуляцією, блефом і черговим підвищенням ставок. По-перше, для Європи росія була апріорі чужою і небезпечною за азійською ментальністю, деспотичним політичним устроєм, великодержавницькою ідеологією. Усі спроби за згадані тридцять років лібералізувати і демократизувати росію, запровадити якусь цивілізаційну конвергенцією були приречені на провал. По-друге, росія не відвертається від Європи (не можна відвернутися від того, куди не йдеш і до чого не прагнеш), а набуває свого природного образу — євразійської імперської агломерації, агресивної за своєю природою і вагітної розпадом. По-третє, всі ці «розвороти» — лише метод шантажу і торгівлі з колективним Заходом, засіб тиску на Брюссель і Вашингтон, які вже адекватно сприймають кремлівські ультиматуми.
Зі статті випливає, що тепер для росії головним партнером, союзником і другом буде Китай, а епіцентром інтеграції — Велике євразійське партнерство (ЄАЕС-ШОС-АСЕАН). Образно кажучи, такий «відрив від Європи і падіння в Китай» виглядає переспівом сталінської пісні «Москва-Пекін — крокують вперед народи…росіянин з китайцем брати назавжди». Що це означатиме? Спільні антиамериканські декларації? Прискорення ідеологічного проекту «Сила Сибиру-2»? Юань в московських обмінниках ікитайський ширпотреб в російських магазинах? Мавзолеї-побратими? «Пу» і «Сі» на транспарантах у святкові дні? Демографічний бум у далекосхідних російських регіонах?
Але, говорячи про імовірність російсько-китайського альянсу варто звернути увагу на два моменти. По-перше, слід нагадати, що «велика дружба» Пекіну і Москви досить швидко закінчилася збройним територіальним конфліктом на півострові Даманський (нині Чжєньбао). По-друге, Китай має тільки одного союзника і друга — це Китай і одну політику — розширення життєвого простору, тобто повзуче соціально-економічне поглинання зовнішніх партнерів.
Загалом, картина світу, намальована у цій статті, складається з наступних пазлів. По-перше, дезінтеграція загальновизнаної нормативної системи поведінки на світовій арені і «суверенізація» зовнішньої діяльності «країн-лідерів». По-друге, розчленування світового простору на кілька зон впливу. По-третє, формування євразійського альянсу країн для протистояння з колективним Заходом.
Завершуються ці «дипломатичні роздуми» відвертим мракобіссям, неприхованим нацизмом і цинізмом у стилі нинішнього російського «агітпропу». Врешті-решт чиновник зі Смоленської площі «дозігувався» до того, що, мовляв, «багатонаціональна і багатоконфесіональна російська армія», що воює в Україні зміцнює «міжнаціональну єдність і традиційні цінності», «визволяє творчу енергію». Тобто спільна участь «представників корінних народів росії» у масових вбивствах мирних жителів, мародерстві, насильствах, знущаннях і нелюдських тортурах, у тотальному геноциді українців — все це об’єднує народи імперії. Це є духовними «скрепами» по-російські. Але насправді — круговою порукою, пов’язаних кров’ю учасників організованого злочинного угруповання.
Уся ця ідеологічна конструкція російської зовнішньої політики, зорієнтованої у минуле, є не чим іншім як вибухонебезпечною сумішшю агресивної авторитарної великодержавності, модернізованого нацизму, дрімучого ізоляціонізму і войовничого консерватизму самого правого ґатунку.
Ця стаття не просто чергова дипломатична публіцистика, а офіційне ультимативне попередження про зміст і спрямованість зовнішньої політики рф на ближчу перспективу. Цей своєрідний «маніфест імперської сили і величі» має стати черговим холодним душем для тих, хто ще намагається «зрозуміти путіна». Цивілізований світ має бути готовим до адекватних консолідованих дій на російському напрямі, без будь-яких ілюзій і сподівань на формат «business as usual» з «самобутньою цивілізацією», розгорнутою у минуле.
