Експерт економічних програм Центру Разумкова Катерина Маркевич у коментарі офіційному виданню Державної фіскальної служби «Вісник» розповіла про зміни у структурі зовнішньої торгівлі України та пов’язані з цим перспективи переорієнтації на нові ринки.
— За оцінками деяких аналітиків, зовнішня торгівля України перебуває у кризі. Наскільки відповідають дійсності такі песимістичні судження і які шляхи виходу з кризи?
Якщо брати до уваги статистичні дані, що публікуються Державною службою статистики України, то порівняно з 2013 роком негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками 2014-го навіть скоротилося у 29 разів і становило 468,3 млн. доларів, тоді як у 2013 році баланс зовнішньої торгівлі товарами було зведено з дефіцитом у 13,5 млрд. доларів. Проте минулого року відбулося справді істотне скорочення експорту товарів порівняно з 2013 роком, що становило 13,5%, імпорту — 28,3% відповідно.
2014 рік суттєво вплинув на зміну структури української зовнішньої торгівлі. Підписання та ратифікація Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, а також надання нашій країні автономних торговельних преференцій з боку ЄС передбачали поліпшення умов для виходу наших компаній на європейські ринки. З іншого боку, війна Росії проти України значно зменшила частку Російської Федерації у структурі зовнішньої торгівлі України.
Зменшення експорту продукції головним чином було пов’язано з припиненням співпраці з Росією за окремими групами товарів, а також зменшенням виробництва промислової продукції у східних областях України — Донецькій і Луганській. Є й інша причина: несприятлива цінова кон’юнктура для товарів, ключових для нашого експорту. До того ж, якби не існувало преференційного митного режиму з боку ЄС, то загальне падіння вітчизняного експорту могло би бути ще більшим.
Виходом із цієї ситуації може стати запровадження організаційно-технічної, фінансової та фіскальної підтримки розвитку пріоритетних галузей, продукція яких ішла б на експорт.
До цього можна додати інституційну підтримку, а саме: створення інформаційно-консалтингового центру зі сприяння експорту, розвиток транскордонного співробітництва (за рахунок більшої активізації співпраці у єврорегіонах на кордоні з ЄС), розвиток індустріальних парків, а відповідно й формування дієвої державної політики інноваційного розвитку вітчизняної економіки.
— Військова агресія і торговельні війни Росії проти України призвели до того, що торгівля між обома країнами за рік скоротилася втричі. Яка альтернатива для України існує цьому торговельному партнерству на міжнародних ринках, які вітчизняні галузі мають найвищий потенціал?
Так, протягом останніх десяти років ми могли спостерігати низку російсько-українських торговельних суперечок, які часто переростали у торговельні війни. Останні два роки стали свідченням найсерйозніших торговельних протистоянь Росії з Україною, коли остання спромоглася піти проти бажань РФ, заявивши про перехід у завершальну стадію переговорного процесу про зону вільної торгівлі з ЄС.
У 2013 році експорт українських товарів до Росії становив 24%. Тоді у структурі зовнішньої торгівлі між країнами найбільші статті нашого експорту до Росії припадали на машинобудування (реактори ядерні, котли, машини; залізничні локомотиви) та продукцію військово-промислового комплексу (ВПК), зокрема літакобудування. Та починаючи з середини весни 2014 року за розпорядженням вищого керівництва Україна припинила співпрацю із сусідньою державою, що стосувалася продажу продукції ВПК через нарощення військової агресії з боку Росії. Поступово почала знижуватися торгівля промисловою продукцією. За офіційними даними, товарообіг України з Росією за підсумками 2014 року впав на 43%, а експорт товарів — на 33,7%. У зв’язку з цим вітчизняні товаровиробники мають переорієнтуватися на нові ринки.
Якими ж є перспективи такого переорієнтування? Передусім хотілося б виокремити Китай, Індію, Азербайджан, Казахстан і Туркменістан — країни, з якими вже є певні контракти та налагоджено співпрацю. Стосовно ринку Європи, то тут складніше, оскільки спочатку потрібно сертифікувати продукцію відповідно до європейських правил. Доцільним для України при виході на європейські ринки з промисловою продукцією є створення спільних підприємств, де західні партнери стали б технологічним донором. Зауважимо, що українська промислова продукція є низькотехнологічною, і це одна з головних проблем вітчизняного промислового комплексу, через яку швидко знайти альтернативу російському ринку для цієї продукції навряд чи можна.
— Експерти сьогодні не очікують швидкого відновлення українського експорту до ЄС, у якому переважає напівсировинна продукція. Чи є шанси в України переорієнтуватися у міжнародній торгівлі на просування на західні ринки високотехнологічних продуктів і яких саме? Ринки яких країн у цьому аспекті найбільш сприятливі для нас?
Сьогодні, за умов відсутності належної інституційної підтримки розвитку інноваційних галузей економіки, говорити про збільшення частки високотехнологічних товарів у загальному експорті та розширення географічної структури експорту таких товарів не видається можливим. Дані Світового банку (останні датуються 2013 роком) свідчать про те, що частка високотехнологічних товарів у промисловому експорті для України становить лише 6%, тоді як для деяких колишніх країн Радянського Союзу вона є вищою, зокрема для Росії та Литви — по 10%, Латвії та Азербайджану — по 13%, а для Казахстану — 37%.
Найвагоміші позиції в експорті високотехнологічної продукції України посідають авіаційно-космічна техніка, електротехніка та комунікації, програмне забезпечення, а також фармацевтична продукція. Країни, куди нині спрямовується наша продукція — це Казахстан, Литва, Естонія, Німеччина, Іран, Кувейт. У перспективі географія може бути суттєво розширена, проте поки що створення продуктів з високою доданою вартістю в Україні, які би були орієнтовані на експорт, малоймовірно. Причини — відсутність інноваційної моделі розвитку та дефіцит фінансових ресурсів.
У розвинутих країнах саме бюджетні кошти є найважливішим фінансовим інструментом науково-технічної політики. У багатьох країнах держава бере на себе від 20 до 50% національних наукових витрат. Проте в Україні основним джерелом фінансування інноваційної діяльності досі залишаються власні кошти підприємств. Зважаючи на те, що джерелом власних коштів підприємств є прибуток, стає зрозумілою причина низького рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств. Більшість із них працює збитково, а ті, що отримують прибуток, не поспішають ним ризикувати.
Як варіант Україні можна запропонувати використовувати непрямі методи стимулювання інноваційного розвитку — податкове стимулювання (списання поточних витрат на НДДКР, додаткова податкова знижка, податковий дослідний кредит, спеціальний режим амортизації основних фондів, пов’язаних з НДДКР, інвестиційний податковий кредит тощо).
Зауважимо, що чинним законодавством передбачено деякі податкові пільги, зокрема податкові канікули у вигляді звільнення від оподаткування прибутку для підприємств літакобудівної галузі до 2021 року. Проте дещо суперечливим є законодавство у питанні діяльності малих підприємств, що працюють у високотехнологічних галузях: прибуток підприємств оподатковується за нульовою ставкою до 2016 року, але за умови, що вони не здійснюватимуть зовнішньоекономічної діяльності.
— Поточного року було укладено низку міжурядових угод щодо активізації торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва України з Китаєм. Чого можна очікувати від цих домовленостей і які вітчизняні галузі в результаті можуть отримати імпульс до розвитку?
Пришвидшення економічної співпраці між Україною та Китаєм почалося ще з кінця 2010 року. Тоді перед нашою державою відкрилися перспективи у розвитку як вітчизняної промисловості, так і сільського господарства.
На цей час Китай посідає чільне місце у зовнішній торгівлі України. Станом на І квартал 2015 року він є одним із головних наших зовнішньоторговельних партнерів. У загальному рейтингу торговельних партнерів України ця країна перебуває серед лідерів — за показником експорту товарів вона посідає друге місце, поступаючись Росії, а за обсягами імпортних поставок посідає третю сходинку (поступаючись Росії та Німеччині).
Китайський вектор зовнішньоекономічної діяльності України сьогодні є доволі прогресивним. Проте у торгівлі з цією країною імпорт товарів переважає над експортом. Водночас небезпеку для України становить не так від’ємне сальдо торгівлі товарами, як сама товарна структура експорту, що характеризується певною асиметричністю, вузькою номенклатурою товарів. Зокрема, найбільшу питому вагу у структурі експорту України до Китаю на сьогодні займають поставки мінеральних продуктів (руди, шлаки, зола), жири й олії тваринного походження, а також поставки машинних апаратів (реактори, ядерні котли). Відтак український експорт до східної країни зазвичай має сировинний характер. Основна причина — орієнтація китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього попиту.
Галуззю, де можна спостерігати пришвидшення експорту у зв’язку з підписанням наприкінці 2013 року фітосанітарних протоколів, є сільське господарство (підвищення частки експорту ячменю, сої, кукурудзи).
Також на початку цього року країни уклали Угоду про техніко-економічну співпрацю, що є позитивним для України, оскільки передбачає залучення безвідплатної допомоги з боку уряду Китаю в обсязі 50 млн. юанів. Галузями, куди має спрямовуватися ця допомога, є сільське господарство, транспорт, медицина, тобто ті, що потребують інвестицій і технологій.
— З якими державами вже найближчим часом чи в осяжному майбутньому є передумови для розвитку ефективних торговельно-економічних відносин?
З урахуванням ліквідації монопольної залежності від російського ринку Україна отримала можливість диверсифікувати ринки збуту вітчизняних товарів і послуг. Проте тут не все так легко, як здавалося.
Першим і найбільш багатообіцяючим у цьому плані був і залишається ринок ЄС. Водночас європейський ринок є перенасиченим і дуже вибагливим, тому привернути увагу європейських споживачів є складним завданням. Передусім українським виробникам потрібно запровадити європейські стандарти якості, пройти сертифікацію продукції. Найкращі можливості при виході на європейський ринок мають підприємства АПК та харчової промисловості. Тим більше, що сьогодні вже є певні зрушення, зокрема серед підприємств, які пройшли необхідну процедуру європейської сертифікації, є компанія «Комплекс Агромарс» (ТМ «Гаврилівські курчата») та ПАТ «Миронівський хлібопродукт».
Найбільшими бенефіціарами торгівлі з країнами ЄС у середньостроковій перспективі можуть стати українські аграрії, здатні частково компенсувати ті втрати, яких на цей час зазнає вітчизняна економіка через обмеження торгівлі на російському ринку. До того ж нестачу продукції, яку Європа не виробляє у достатній кількості, може бути компенсовано Україною. Головним таким товаром є сьогодні соняшникова олія.
Щодо промисловості, то тут, як зазначалося, не все так легко. Європейський ринок потребує високотехнологічної продукції, чого не має наша країна. До того ж вітчизняна промислова продукція є доволі енергоємною.
Україна може розширити присутність і на інших ринках, зокрема в країнах Східної Азії, Близького Сходу, Африки, Латинської Америки. Найбільшим до зазначених регіонів має стати експорт сільськогосподарської продукції, насамперед тому, що там триває динамічне підвищення попиту на продовольство, пов’язаного зі збільшенням кількості населення.
Щодо нарощення та розширення вітчизняного експорту традиційних товарних груп українського промислового експорту (металопродукція, товари машинобудівної та хімічної промисловості), то тут потрібен не один рік роботи з пошуку та зміцнення своїх позицій на тому чи іншому ринку, до того ж варто враховувати такі чинники, як зміна кон’юнктури на зовнішніх ринках, що може обмежити можливості для нашої держави.
Тож Україні сьогодні поряд з отриманням необхідної сертифікації продукції, зниженням частки енергоємності цієї продукції, установленням конкурентних цін порівняно з міжнародними партнерами потрібно заслужити довіру споживача тієї чи іншої країни.
