Перед Україною поставили «умови постфактум», і у разі їхнього невиконання кандидатство може опинитися під питанням

17 червня Єврокомісія увімкнула зелене світло для України і Молдови, ухваливши позитивне рішення щодо надання їм статусу кандидата на вступ до ЄС. Варто нагадати, що напередодні лідери Франції, Німеччини, Італії та Румунії відвідали Київ і заявили про спільну підтримку просуванню України до ЄС. Все це визначило ситуацію на користь України напередодні саміту Європейської Ради, зокрема, сприятливо вплинуло на позиції країн-скептиків — Нідерландів, Австрії, Данії, Швеції тощо. Не варто випереджати події, але якщо збережуться такі тенденції і не відбудеться якихось несподіваних «сюрпризів», є підстави очікувати, що 23−24 червня Україна отримує офіційний статус кандидата на вступ до ЄС.

Такий «стартовий спурт» від подання заявки (лютий) до отримання кандидатства (червень) безпрецедентний в історії ЄС. Так само не має аналогів і героїчна боротьба України за своє європейське майбутнє, яка нині захищає весь східний фланг ЄС і НАТО від російської збройної агресії. Також унікальною за інтенсивністю і масштабами є політико-дипломатична кампанія, що здійснила українська сторона за останні місяці на європейському напрямі, відстоюючи і просуваючи свої євроінтеграційні інтереси.

Коментуючи рішення Єврокомісії, Урсула фон дер Ляєн зазначила, що попереду ще багато роботи, зокрема, у сфері верховенства права, ефективного функціонування судової системи, антикорупційної політики тощо. У документі Єврокомісії міститься перелік вимог до України (схожі вимоги були адресовані й Молдові). Але в цьому переліку, загалом, несподіванок для України немає — більшість окреслених проблем відзначались у попередніх звітах, моніторингах, висновках ЄС щодо України. Отже, ідеться про 7 необхідних кроків — зокрема, забезпечення ефективної роботи Конституційного суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, САП, НАБУ тощо. Також наголошується на необхідності реформування правоохоронного сектору, деолігархізації країни, посиленні антикорупційної політики і боротьби з відмиванням грошей. Завершує цей перелік пункт про законодавство щодо національних меншин (можна припустити, що це традиційний «привіт» від Будапешту).

Водночас, у документі підкреслюється, що Єврокомісія рекомендує надати Україні статус кандидата «виходячи з розуміння, що такі кроки будуть вжиті». Тобто по суті, це — «умови постфактум», і у разі їхнього невиконання кандидатство України може опинитися під питанням. (Але це швидше гіпотетичний варіант). Однак абсолютно очевидно, що від виконання цих кроків напряму залежатиме перспектива започаткування переговорів про вступ до ЄС.

Передбачається, що Єврокомісія здійснюватиме моніторинг дій України і звітуватиме до кінця 2022 року. Можна погодитися з думкою деяких експертів, що реалізація згаданих реформ — річ надзвичайно складна в умовах війни, коли українська армія стримує навалу російських окупантів і окуповано близько 20% території. І все це триває на фоні колосальних людських жертв, зруйнованої інфраструктури і соціально-економічної кризи.

Але очевидним є й інше, По-перше, вимоги Єврокомісії сфокусовані, в основному, на найчутливішій сфері — верховенстві права і боротьбі з корупцією. І тут потрібні адміністративно-правові, організаційні заходи, підкріплені політичною волею і рішучістю. Насамперед це стосується кадрових питань антикорупційних структур. Водночас, влада має бути зацікавлена у вдосконаленні й імплементації антиолігархічного закону, який сама ініціювала. Очевидно й проблеми, пов’язані з Конституційним судом, не є такими, що їх не можна подолати. Тим паче, що глава держави нині має високий рівень громадської довіри, широку підтримку світової спільноти і карт-бланш на рішучі дії.

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн згадала, що ще під час її нещодавньої зустрічі з Володимиром Зеленським, він говорив про те, що «всі ці реформи необхідні і корисні для країни. Ми зробили би їх так чи інакше…».

Очевидно, навряд чи є продуктивним відкладати реформування на мирний час (який, на жаль, невідомо коли наступить), бо війна вимагає і змушує до невідкладних внутрішніх трансформацій, незалежно від євроінтеграційних планів і завдань.

Джерело: