4 лютого 1921 року Азіатська кінна дивізія, очолювана білогвардійським генералом Романом фон Унгерн-Штернбергом вибила китайські окупаційні війська з Урги (теперішній Улан-Батор), відновивши незалежність Монголії.

Цей історичний епізод цікавий насамперед тією «ідеологічною базою», якою керувався барон Унгерн, здійснюючи цю останню успішну білогвардійську наступальну операцію. Для Унгерна Монголія потрібна була як база для відвоювання у більшовиків Росії, а реалізуватися це мало через відновлення «Імперії Чингісхана від Тихого океану до Каспію», що він і намагався зробити, розпочавши невдовзі похід проти більшовицької Росії (так званий «Похід на Русь»), який закінчився провалом.

Барон Унгерн у даному випадку намагався на практиці реалізувати ідеї «євразійства», яке як ідеологічна течія сформувалося у саме у 20-х роках минулого століття.

Євразійство висунуло програму перетворення всієї системи культурних і світоглядних орієнтирів російського суспільства, результатом чого мало стати духовне розмежування із Заходом, покликане відкрити для Росії нібито властивий лише їй шлях духовного і політичного розвитку. У 1925 році один з провідних ідеологів євразійства Микола Трубецькой заявив, що Росія є спадкоємицею не Київської Русі, а Монгольської монархії. Росіян і кочовиків, на його думку, пов’язує «особливий умонастрій», що ґрунтується на ідеях особистої відданості, героїзму, духовної ієрархії та «віри у вище начало світу». Ці цінності, на його думку, несумісні з європейським міщанством та меркантилізмом.

Інший ідеолог євразійства Петро Савицький вважав, що «русские в некоторой доле тоже монголы, ибо «в русских „землепроходцах“, в размахе русских завоеваний и освоении — тот же дух, то же ощущение континента». Також він писав, що незважаючи на всю його тяжкість, монголо-татарське іго було найкращим виходом для давньої Русі, яка, на його думку, була нестабільна і мала пройти через підпорядкування якісь зовнішній силі.

Савицький також «збагатив» ідеологію євразійства поняттями «місцерозвитку» (аналогу нацистської ідеї «життєвого простору») та «ідеократії» (підпорядкованості людського життя вищим ідеям).

Ідеократія як політичний режим, за Савицьким, характеризується такими рисами:

• Догматизм, панування офіційно проголошеної системи поглядів;
• Високий рівень знеособлення членів суспільства;
• Припинення інакомислення;
• Консерватизм;
• Ідейні мотиви і стимули у суспільстві домінують над усіма іншими, у тому числі над соціальними та економічними.

Протиставлення євразійства ідеям західної демократії, зближує цю ідеологію з ідеями фашизму та нацизму. Зокрема, серед ознак фашизму (за якими можна судити, є певне суспільство фашистським чи ні) відомий італійський філософ та письменник Умберто Еко виокремлював такі: культ традиції, несприйняття модернізму, неприйнятність критики і скептицизму, ідея національної величі, культ війни та героїзму, елітаризм, ідея національного лідера.

Ідея євразійства в Росії поєднувалася з «арійським міфом», що на початку ХХ століття поширювався також і в середовищі російської інтелігенції. У січні 1918 році відомий російський поет Олександр Блок, написав вірш «Скифы», звертаючись у ньому до європейців:

«Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
С раскосыми и жадными очами!».

Цей вірш був реакцією поета на невдачі Росії на переговорах з Німеччиною у Брест-Литовську, які проходили в цей час, проявом образи на «зрадницьку», на думку Блока, позицію західних союзників наприкінці Першої світової війни стосовно Росії. Блок тоді написав у своєму щоденнику, знову-таки звертаючь до європейців:

«Мы свою историческую миссию выполним. Если вы хоть „демократическим миром“ не смоете позор вашего военного патриотизма, если нашу революцию погубите, значит, вы уже не арийцы больше. И мы широко откроем ворота на Восток. Мы на вас смотрели глазами арийцев, пока у вас было лицо. А на морду вашу мы взглянем нашим косящим, лукавым, быстрым взглядом; мы скинемся азиатами, и на вас прольется Восток. Ваши шкуры пойдут на китайские тамбурины. Опозоривший себя, так изолгавшийся, — уже не ариец. Мы — варвары? Хорошо же. Мы и покажем вам, что такое варвары. И наш жестокий ответ, страшный ответ — будет единственно достойным человека (…) Европа (её тема) — искусство и смерть. Россия — жизнь».

Часте вживання Блоком терміну «арійці» свідчить про те, що головні тези «арійськох міфології» йому були добре знайомі. Подібні ідеї явно не вироблені Блоком самостійно — тут він очевидно відтворює ті погляди, що були популярними у літературних та довколалітературних колах тогочасного Петрограда. Врешті, ці ідеї сприйняв і Унгерн (який помістив знак свастики на прапорах своєї дивізії та в захопленій Урзі наказав убити всіх євреїв) і, як показали наступні події, значна частина білогвардійської еміграції.

Причому ці ідеї не були «імпортовані» в Росію з Європи, навпаки, витоки «арійського міфу», і насамперед його окультної складової, як стверджує британський історик та дослідник ідеології нацизму Ніколас Гудрік-Кларк, слід шукати в теософській доктрині Олени Блаватської:

«Німецьке окультне відродження багато в чому завдячує популярності теософії в англо-саксонському світі у 1880-ті роки. Тут вона мала вихід на міжнародний рух таємних товариств, пов’язаний з ім’ям Олени Петрівни Блаватської».

Теософія Блаватської та нацистська ідеологія

У вченні Олени Блаватської расовій теорії відводиться значне місце, зокрема, вона у своїй книзі «Таємна доктрина» викладає концепцію кореневих рас, згідно з якою раси змінюють одна одну на різних стадіях розвитку людства. Блаватська стверджує, що на вершині нинішнього циклу людства знаходяться арійці, на протилежному — «лемурійці», давня раса, що втілює «найменш розвинені его», які, проте, кинули виклик закону расових циклів, переживши кілька циклів зміни рас до наших днів. Тобто деякі «вироджені представники лемурійскої раси» все ще існують.

Як стверджує духовна наступниця Блаватської Аліса Бейлі, лемурійці дали початок євреям. «Таємна доктрина» розглядає іудейську віру як шкідливу для людської духовності (називаючи її релігією «ненависти и злобы ко всем и всему вне себя»). Кожна раса несе особливу карму, причому стверджується, що страждання євреїв протягом історії справедливо викликані їхньою «расовою кармою».

Тоді як п’ята за черговістю — арійська — раса розвивалася під безпосереднім керівництвом вищої істоти — Ману. Блаватська вважала, що еволюційні механізми сприяють вимиранню нижчих рас, що деградували, і ведуть до формування єдиної досконалої і однорідної раси:

«Человечество ясно делится на Богом-вдохновленных людей и на низшие существа. Разница в умственных способностях между арийскими и другими цивилизованными народами и такими дикарями, как например, островитяне Южного Моря, необъяснима никакими другими причинами. … «Священная Искра» отсутствует в них, … и по счастью, — благодаря мудрому уравновесию Природы, которая постоянно работает в этом направлении — они быстро вымирают».

Блаватська підтримувала ідею «духовного расизму», за якою деякі раси духовно перевершують інші. Так, семітську расу (особливо арабів, але й євреїв), вона називає духовно деградованою, хоча вона й досягла досконалості у матеріальному аспекті.

Ідеї Блаватської лягли в основу окультних вчень німецьких авторів, що оформилися на початку XX століття (зокрема, аріософії Гвідо фон Ліста і Ланца фон Лібенфельса).

Однією з сполучних ланок вчення Блаватської та ідеології нацизму був барон Рудольф фон Зеботтендорф, відданий шанувальник Блаватської та засновник Товариства Туле, створеного 1918 року в Мюнхені. Ця організація багато запозичила з «Таємної доктрини». Серед її членів чи близьких йому осіб було кілька майбутніх нацистських лідерів. Іншою сполучною ланкою був учень Блаватської Карл Хаусхофер. Ще один учень Блаватської, Дітріх Еккарт, заявляв, що саме він посвятив Гітлера в «Таємну доктрину».

Товариство Aufbau Vereinigung

Aufbau Vereinigung (німецькою — «Організація реконструкції») — підпільна організація правого спрямування, що існувала в Баварії на початку 1920-х років. Вона була заснована у Мюнхені групою німецьких правих (багато з них були балтійськими німцями, що походили з Російської імперії (Макс Ервін фон Шойбнер-Ріхтер, Альфред Розенберг) та представників російської «білої» еміграції (Федір Вінберг, Сергій Таборицький, Петро Шабельский-Борк, Василь Біскупський, Борис Бразоль, Георгій Немирович-Данченко та інші).

Метою змовників було повалення Веймарської республіки в Німеччині та уряду більшовиків у Росії і заміна їх авторитарними режимами правого спрямування. На думку американського історика Майкла Келлогга, контакти з членами Aufbau Vereinigung вплинули на розвиток ідеології націонал-соціалізму в роки, що передували «пивному путчу» (1923 рік). Келлогг стверджує, що саме члени організації передали Гітлеру ідею таємної змови між єврейськими банкірами та єврейськими лідерами більшовизму, метою якого нібито було руйнування європейських монархій та світового порядку загалом.

Як пише французький історик Леон Поляков, Бразоль був автором доповіді «Більшовізм та іудаїзм» датованої 30 листопада 1918 року. У цій доповіді стверджувалося, що рішення про повалення царського уряду було ухвалено 14 лютого 1916 року в єврейському кварталі Нью-Йорка групою революціонерів на чолі з банкіром Джейкобом Шіффом і це рішення втілювалося більшовицькою партією.

Альфреда Розенберга називають «головним ідеологом» НСДАП. Хоча Розенберг ще зберігав російське громадянство до лютого 1923 року, з 1921 року він був співредактором центрального органу НСДАП «Völkischer Beobachter» (пізніше став його головним редактором). У 1922 році він видав книгу «Природа, основні принципи та цілі НСДАП».

Свої ультранаціоналістичні, расистські, антисемітські та антихристиянські погляди він виклав у своїй найвідомішій роботі «Міф двадцятого століття». Ключовим компонентом ідеології Розенберга було ототожнення євреїв та більшовиків — іудео-більшовицька змова. Вважається автором таких ключових понять та ідей нацистської ідеології, як «расова теорія», «остаточне вирішення єврейського питання» та «дегенеративне мистецтво». Вважається, що саме Розенберг ознайомив Гітлера з «Протоколами сіонських мудреців».

Керівник Aufbau Vereinigung Макс Ервін фон Шойбнер-Ріхтер вперше зустрівся з Адольфом Гітлером у жовтні 1920 року. Він став його радником із зовнішньої політики та фінансистом його партії, також вважався ключовим пропагандистом ранньої НСДАП. У листопаді 1923 року був одним із організаторів нацистського «пивного путчу» у Мюнхені. За задумами Шойбнер-Ріхтера та його однодумців, з цього путчу мала початися націонал-соціалістична революція.

Уранці 9 листопада він очолив марш до Feldherrnhalle разом із Гітлером, генералом Людендорфом та Германом Герінгом. Коли поліція відкрила вогонь по учасниках маршу, загинули дванадцять путчистів. Смертельно поранений Шойбнер-Ріхтер першим упав на землю, поваливши за собою і Адольфа Гітлера, з яким вони стояли поряд, тісно зчепившись за руки. Гітлер вивихнув собі руку, але, впавши на землю, залишився живим. Шойбнер-Ріхтер помер на місці.

Після загибелі Шойбнера-Ріхтера організація Aufbau Vereinigung занепала, її вплив послабився. Певною мірою це сприяло тому, що ідеї «життєвого простору на Сході» і «слов’янської неповноцінності», природно непопулярні у російських членів Aufbau Vereinigung, зайняли помітне місце в ідеології націонал-соціалізму.

Тим не менш співробітництво членів Aufbau Vereinigung з нацистами продовжилося. Генерала Біскупського Гітлер призначив керівником «Бюро російських емігрантів» у Шарлоттенбурзі, яке перебувало під наглядом гестапо, а потім, у травні 1936 року, — начальником Управління справами російської еміграції у Берліні. Вважається, що прихильність Гітлера до Біскупського була зумовлена тим, що останній надав йому притулок у своїй квартирі, коли Гітлер переховувався від поліції після провалу «пивного путчу».

Сергій Таборицький у 1939 р. створив Національну Організацію Російської Молоді (НОРМ), що діяла під безпосереднім контролем СС. Вона була аналогічна німецькій організації гітлерюгенд і перебувала у її підпорядкуванні.

Тобто, «зробивши свою справу», члени Aufbau Vereinigung (як і багато інших представників «білої» еміграції) цілком вписалися в політичну систему Третього Рейху.

Джерело: