Сурков і ентропія: хаос, катастрофа, кінець світу

22 листопада 2021

Державна ідеологія в Росії зараз існує у двох формах. Перша — офіційно проголошувана ідеологія − ті постулати, якими послуговуються керівники держави, презентуючи себе на міжнародній арені і проголошуючи прихильність до загальнолюдських цінностей, свободи особистості, миру, побудови громадянського суспільства тощо. Усі в Росії, у тому числі прихильники чинної влади, чудово розуміють, що ці заяви є облудними, але вважають, що Путін, говорячи так, чинить мудро, оскільки “обеззброює” у такий спосіб критиків російського режиму. Так само як і прихильники Гітлера свого часу цілком розуміли і знали ціну регулярним заявам фюрера про те, що він, як ніхто, є прихильником миру в Європі та світі.

Друга форма ідеології у Росії — тіньова ідеологія, постулати якої проголошуються такими діячами як Жириновський та легіон інших більш дрібних політиків та пропагандистів з заявами на кшталт “России нужен не президент, а царь!”, “Россия − единственная страна, способная превратить Америку в ядерный пепел!”.

Ця тіньова ідеологія насправді і визначає суспільні процеси в Росії та її внутрішню і зовнішню політику. І саме цим цікаві ідеологічні потуги “тіньових” російських ідеологів, за яких нібито ніхто з представників російського істеблішменту не несе відповідальності і від чиїх ідей у разі чого можна просто відхреститися.

Серед останніх ідеологічних опусів такого роду — стаття колишнього помічника Путіна Владислава Суркова “Куда делся хаос? Распаковка стабильности”, опублікована 20 листопада цього року в Інтернет-виданні “Актуальные комментарии”.

Загалом тема “хаосу”, винесена в назву статті, є наріжним каменем російського політичного світогляду (так само як і тема “катастрофи”). Сприйняття росіянами змін, які відбулися разом із розпадом СРСР, як “глобальної катастрофи” породжує “катастрофічну свідомість”. Не так давно Патріарх Кирил заявив, що людство, погрузнувши у гріху, наближається до кінця світу: “Нужно быть слепым, чтобы не видеть приближение грозных мгновений истории, о которых говорил в своем Откровении апостол и евангелист Иоанн Богослов”. Він закликав “каждого осознать ответственность за Россию и весь человеческий род, а также остановить сползание в бездну окончания истории”. “Кінець світу” це і є сповзання у стан невпорядкованості, хаосу.

Сурков вирішив поставити це поняття на наукову основу і замінив поняттям ентропії. Як він пише, згідно з другим законом термодінаміки “энтропия в замкнутой системе возрастает. Иными словами, хаоса (беспорядка) никогда не становится меньше. Наоборот, его практически всегда становится больше. И соответственно, всюду наблюдается хроническая убыль порядка и стабильности на фоне прогрессирующих турбулентностей и распада. Второй закон термодинамики, предсказывая неизбежность “тепловой смерти Вселенной” и конечного торжества хаоса, превращает пессимизм из “плохого настроения” в научно обоснованную доктрину”.

Як бачимо — ніби те ж саме, що й говорив Кирил, але вже в термінах “точної фізичної науки”. Але, виявляється — рано впадати у відчай, вихід є: “Социальная физика и политическая динамика предлагают свой рецепт для наведения и поддержания мирового порядка — сильнодействующую государственность”. Тобто в Росії, “сильнодействующая государственность” є рецентом лікування всіх суспільних проблем. Але заслугою Суркова є те, що він вперше зміг обґрунтувати необхідність авторитарного режиму за допомогою другого закону термодинаміки.

Сурков переймається тим, що ентропія неминуче виникає навіть в умовах “сильнодіючого політичного режиму”. Що з нею робити в такому випадку? “Социальная энтропия очень токсична. Работать с ней в наших домашних условиях не рекомендуется. Ее нужно выносить куда-нибудь подальше. Экспортировать для утилизации на чужой территории. Экспорт хаоса дело не новое. Разрядка внутренней напряженности…через внешнюю экспансию. На протяжении веков Русское государство с его суровым и малоподвижным политическим интерьером сохранялось исключительно благодаря неустанному стремлению за собственные пределы. Оно давно разучилось, а скорее всего, никогда и не умело выживать другими способами. Для России постоянное расширение не просто одна из идей, а подлинный экзистенциал нашего исторического бытия. Имперские технологии эффективны и сегодня, когда империи переименованы в сверхдержавы. Крымский консенсус — яркий пример консолидации общества за счет хаотизации соседней страны.

Как бы то ни было, необходим очередной раздел сфер влияния. И он (рано или поздно, формально или неформально, тайно или явно) обязательно состоится. Вопрос лишь в том, какой ценой. С точки зрения социальной физики сфера влияния − это ограниченное договором пространство для рассеивания и утилизации хаоса, вытесняемого из стабильной политической системы. Если договора нет, турбулентные потоки, образуемые суперстранами, начинают сталкиваться между собой, порождая разрушительные геополитические штормы. Чтобы избежать таких столкновений, нужно направить каждый поток в отдельное русло”.

Тобто, на думку Суркова, кожна наддержава повинна отримати свою “зону впливу”, де вона “утилізуватиме” свою ентропію: “А пока что мир наслаждается своей многомногополярностью, парадом постсоветских национализмов и суверенитетов. Но в следующем историческом цикле забытые сегодня глобализация и интернационализация вернутся и накроют это сумеречное Многополярье. И Россия получит свою долю в новом всемирном собирании земель (вернее, пространств), подтвердив свой статус одного из немногих глобализаторов, как бывало в эпохи Третьего Рима или Третьего Интернационала. Россия будет расширяться не потому, что это хорошо, и не потому, что это плохо, а потому что это физика”.

Якщо залишити в спокої фізику, то концепція Суркова в перекладі на побутову мову коротко може бути викладена таким чином: “Якщо в цьому світі існують якісь неприємності (а вони будуть існувати завжди), то краще, якщо ці неприємності відбудуться не зі мною, а з моїм сусідом. І я не просто буду сподіватися на це, а робитиму все можливе, щоб вони відбулися саме з сусідом, оскільки саме це, на моє переконання, убезпечить мене самого від подібних неприємностей”. Було б простіше і зрозуміліше саме так і сформулювати свою думку, але Сурков, бажаючи подати себе як інтелектуала, передав це термінами другого закону термодинаміки.

Звичайно, можна було б просто вважати, що це опус, як кажуть в Росії, “городского сумасшедшего”, але потрібно враховувати, що саме такими ідеями керується держава з ядерною зброєю і великим військовим потенціалом.


Джерело:

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби


Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

(044) 201-11-94

mishchenko@razumkov.org.ua