Науковий консультант з правових питань Центру Разумкова Віктор Мусіяка у статті в газеті «Юридическая практика» розповів про потребу негайного реформування судової системи України.

Стан судової системи України не може розглядатися і оцінюватися окремо від стану всієї системи влади в державі. Необхідно враховувати наслідки руйнівних ударів, нанесених зсередини і зовні України по головних інститутах державної влади. Військовий конфлікт на сході країни набув відвертих контурів війни Росії проти України на українській території, війни, яку називають «гібридною». На мій погляд, це завершальна, «гаряча» фаза гібридної війни, яка ведеться проти Української держави щонайменше останні п'ять років. У 2010-2014 роках ця війна набула системного характеру, оскільки державним механізмом оволоділа політична кліка, готова рішуче і самовіддано взятися за демонтаж інститутів державної влади. Те, що їй можна довіряти, було негайно продемонстровано підписанням так званих «харківських угод». Ефективність процесу демонтажу Української держави була забезпечена концентрацією влади в руках Януковича шляхом антиконституційного перевороту. Завдавалися точкові удари по армії, службі безпеки, прокуратурі, міліції, по економіці, освіті, науці, соціальній сфері. Особливо витончено і цілеспрямовано був завданий удару по парламенту, уряду, які стали слухняним знаряддям у руках узурпатора і провідника ідей знищення Української держави.

Судова система «підгорталася» особливо ретельно і зрозуміло чому: підкоривши, стриноживши механізми правосуддя, єдиного органу конституційної юрисдикції, антиукраїнська влада паралізувала державну систему імунного захисту конституційного устрою, самої мети існування держави: забезпечення життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки людини.

З 2010 року підпорядкування судової влади президентській камарильї здійснювалося ретельно, цинічно і зі знанням справи. Застосовувалися різні «гібридні» методи: від внесення антиконституційних змін до спеціальних законів, які повинні були для громадськості і міжнародних структур створити ілюзію законності дій Президента і осіб, «вбудованих» у судову владу, до примітивних підкупів призначеннями на посади і таке інше. Повноваження Верховного Суду України зведені до розмірів, що максимально скоротили його вплив на суди. Створена система автономних спеціалізованих судів. Усім відомо, як проходило формування судів, їхнього керівництва, особливо Конституційного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України. Були підготовлені і «проштовхнуті» через Конституційну асамблею зміни в Конституцію, які остаточно ставили під контроль Президента і «наглядачів» від нього судову систему. Нагадаю, що під схвальні висновки Венеційської комісії парламент схвалив ці зміни, і лише на етапі остаточного прийняття, при відомих і зрозумілих обставинах законопроект був провалений.

Ця побіжна оцінка того, що відбувалося із судовою системою, свідчить про те, що ми сьогодні маємо авторитарно орієнтований механізм судової влади, який не є схильний до самовряднування з наявним не меншим, ніж кілька місяців тому, впливом попередніх і вже нових «наглядачів».

Якщо зберігати надію на очікувані суспільством зміни у царині функціонування судової влади, необхідно негайно забезпечити завершення формування і початок роботи Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Сьогодні очевидно, що цей процес блокуватиметься тими, хто втратить внаслідок цього вплив на судову владу, а також тими, хто не встиг вмонтувати до складу цих органів своїх представників. На мій погляд, без акцентованої уваги Президента до судової системи, без оцінки ним наслідків втрати темпів у процесі очищення судової влади, приведення її до здатності стати надійним останнім оплотом прав і свобод людей, вартовим конституційного ладу ми ризикуємо як держава стати жертвою судової влади, що існує наразі. Мабуть, лише Президент може забезпечити швидке прийняття присяги членом Вищої ради юстиції (за посадою) — Генеральним прокурором України. Президент може стимулювати парламент негайно визначитися зі своїми представниками у Вищій раді юстиції. Можливо, я щось пропустив, але не чув, аби Глава держави зустрічався з Головою Верховного Суду України, головами спеціалізованих судів, Головою Конституційного Суду України, головою Ради суддів України. До речі, це не лише зорієнтувало б вище керівництво судової влади в тому, як Президент оцінює її нинішній стан і засоби реформування. Таке спілкування могло б стимулювати завершення формалізації рішення З'їзду суддів України стосовно обрання членів Вищої ради юстиції, що забезпечить його повноважність. Повторюю: повинен почати роботу орган судової влади, «відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу». Ми всі в очікуванні конкретних дій з реформування судової влади наперекір саботажу і мімікрії, і навряд чи хто чекає іншого. Вочевидь, що без активної і ясно вираженої позиції Президента осмислене, системне відновлення судової влади не видається можливим.

Запуск роботи Вищої ради юстиції — важливий, украй необхідний, але лише чинник процесу необхідних змін у судовій системі. Не повинно бути легковажного ставлення до «постмайданного» засобу, який на подив делікатно названий «відновленням довіри до судової влади». Те, про що йшлося спочатку, свідчить, що конституційно-правове поле потребує реанімації, а зведення в ранг законів порушень Конституції і законів змушує шукати «кордони» закону. Нормативна сила системних конституційних принципів дозволяє в нашій ситуації відходити від букви закону, яка змушує дотримуватися антиконституційних законів і захищати права тих, хто їх формулював, приймав і використовував. Події в лютому 2014 року супроводжувалися ухваленням політико-правових рішень. Поки розгрібатимемо залишки дотів і дзотів, зведених у процесі гібридної війни, застосування низки законів у наявному вигляді здатне заподіяти суспільству більше шкоди, ніж їх ігнорування. До «вичищення» відповідного нормативного поля від капканів, розташованих для нейтралізації здатності судової системи до самозахисту, необхідно відчувати «межу» закону, за якою він втрачає енергію впливу на суспільні відносини.

Остаточно вийти на параметри суспільно-прийнятної судової влади ми зможемо після внесення системних змін до основного закону, підготовлених і схвалених за участю громадянського суспільства. Але це завдання «на завтра». Сьогодні головне — реально відновити довіру до судової влади, максимально швидко, безкомпромісно, відкрито і чесно.