Усі в Росії і поза Росією вже звикли до того, що дії Путіна підтримують 86% росіян (ця цифра може коливатися хіба що в межах кількох відсотків). І у багатьох соціологів закономірно виникає запитання — що відзеркалюють ці цифри: вираз справжньої народної любові до лідера, чи мова йде лише про висловлювану позицію, яка не у всьому збігається з дійсною позицією більшості громадян Росії.
Найбільш правдоподібно, що у значної частини росіян одночасно співіснують дві різні позиції стосовно влади — “критична” і “вірнопідданська”. Ці дві позиції призначені для різних ситуацій і виконують різні функції. “Критична” позиція служить для адекватного орієнтування в соціальній реальності і цілком узгоджується із загалом невисокою оцінкою росіянами свого суспільного становища. Так, за даними дослідження Національного дослідницького університету “Вища школа економіки” “Населення Росії в 2017 році: доходи, витрати і соціальне самочуття”, проведеного у травні 2017 року, лише 17% росіян оцінюють власне матеріальне становище як добре.
Тоді як “вірнопідданська” позиція забезпечує інтеграцію індивіда до російського суспільства, оскільки російська влада цілком очевидно дає зрозуміти громадянам , що без демонстрування лояльності громадянин повинен готуватися до ролі маргінала-дисидента з усіма наслідками, що з цього випливають.
Ті українці, яким довелося жити за часів Радянського Союзу, добре пам’ятають схожу ситуацію, коли одна і та ж людина в колі друзів могла розповідати анекдоти про Брежнєва, а через п’ять хвилин вилізала на трибуну партійних зборів і нібито щиро говорила про “керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії”.
Як саме формується механізм спотвореного віддзеркалення громадської думки, коли висловлювана думка відрізняється від справжньої точки зору, досить добре описав Лев Толстой у романі “Анна Кареніна”. Там є епізод, коли один з персонажів роману Катавасов знайомиться в поїзді з російськими добровольцями, що відправляються воювати на боці сербів проти турків, і враження про них у нього склалося неприємне: “Когда добровольцы вышли на станцию выпить, Катавасов хотел в разговоре с кем-нибудь поверить свое невыгодное впечатление. Один проезжающий старичок в военном пальто все время прислушивался к разговору Катавасова с добровольцами: Оставшись с ним один на один, Катавасов обратился к нему.
– Да, какое разнообразие положений всех этих людей, отправляющихся туда, — неопределенно сказал Катавасов, желая высказать свое мнение и вместе с тем выведать мнение старичка.
Старичок был военный, делавший две кампании. Он знал, что такое военный человек, и, по виду и разговору этих господ, по ухарству, с которым они прикладывались к фляжке дорогой, он считал их за плохих военных. Кроме того, он был житель уездного города, и ему хотелось рассказать, как из его города пошел один солдат бессрочный, пьяница и вор, которого никто уже не брал в работники. Но, по опыту зная, что при теперешнем настроении общества опасно
высказывать мнение, противное общему, и в особенности осуждать добровольцев, он тоже высматривал Катавасова. … И так, оба не высказав своего мнения, они разошлись.
Катавасов, войдя в свой вагон, невольно кривя душой, рассказал Сергею Ивановичу свои наблюдения над добровольцами, из которых оказывалось, что они были отличные ребята”.
Як бачимо, висловлення негативного ставлення до “російських добровольців” у часи Толстого було таким само табу, як у сучасній Росії висловлення негативного ставлення до “ополченців Донбасу”.
Готовність росіян поміняти власну (відкрито висловлювану) думку на протилежну наочно демонструє стрімка зміна ставлення до військового втручання Росії в Сирії восени 2015 року. Дослідження Левада-центру, проведене невдовзі після введення російських військ до цієї країни, показало, що погляди росіян на можливість участі збройних сил країни в конфлікті в Сирії змінилися після початку військової операції. Результати опитування, опубліковані на початку жовтня 2015 року, показали, що 47% опитаних стали вважати, що “Росія повинна підтримати Башара Асада в його боротьбі з “Ісламським державою” та сирійською опозицією”, і лише 28% — що Москва не має втручатися в конфлікт. Тоді як під час вересневого опитування (тобто менш ніж за місяць до того, як військове втручання відбулося) не більше 14% росіян підтримували “пряму військову підтримку” уряду Башара Асада.
На відміну від підготовки до “української кампанії” російські органи пропаганди не проводили попередню ідеологічну обробку свого населення на предмет того, що Росія повинна втрутитися у Сирії, тому більшість росіян до останнього вважали: “нам там робити нічого”. Але досить було, щоб телевізор у помешканнях росіян хоча б кілька днів поговорив про мудрість рішення керівників Росії стосовно введення військ, як росіяни стали масово висловлювати іншу думку. І невірно було б вважати, що телевізор так швидко дійсно переконав росіян. Просто їм дали зрозуміти, яка точка зору на даний час є правильною, і як саме потрібно відповідати на питання, якщо раптом до їхнього помешкання завітають соціологи.
