Член Конституційної комісії, науковий консультант з правових питань Центру Разумкова Віктор Мусіяка в інтерв’ю газеті «День» розповів про процес підготовки змін до Конституції і пояснив, чому важливо виправити вже попередньо проголосовані законопроекти.

— Нещодавно Голова Верховної Ради Володимир Гройсман пообіцяв, що найближчим часом передасть до робочої групи з прав людини Конституційної комісії документи стосовно петиції про вільне володіння зброєю. Як ви ставитеся до цього питання? Президент Петро Порошенко і Володимир Гройсман уже заявили, що вони проти.

Це не моя сфера професійних інтересів, але як громадянин і член Конституційної комісії (це питання розглядатиме інша група) можу сказати, що виникнення цього питання є природним. Воно, до речі, порушувалося у парламенті ще у 1990-х. М’яко кажучи, при нинішньому нігілізмі до законів і Конституції немає жодного значення — буде це положення в Основному Законі чи не буде. На сьогодні, у зв’язку з подіями на сході, зброя розповзлася по всій країні. І мені здається, що в нинішніх умовах підступатися до таких питань поки не варто. Ми маємо спочатку чітко знати свої кордони і контролювати їх — треба заспокоїти ситуацію.

— А в таких умовах фактичного воєнного стану, можна змінювати Конституцію? Наприклад, відомий фахівець, колишній суддя Конституційного Суду Віктор Шишкін вважає, що ні.

Віктор Іванович, якого я знаю давно, підійшов до цього питання досить глибоко. І не тільки він — ще кілька суддів КС виступили проти змін до Конституції в умовах воєнного стану. Справді, 157 стаття Основного Закону говорить про те, що в умовах воєнного стану не можна вносити зміни до Конституції. Я, до речі, про це казав ще до того, як Петро Олексійович став президентом. На той час у нас уже був анексований Крим і тривала війна на сході. Я казав, що торкатися Конституції потрібно тільки в спокійний час.

Так, немає сумніву, що по суті в Україні присутні умови воєнного стану — йде війна. Але ми, юристи, маємо орієнтуватися на формальні речі. А формально у нас у країні ніхто воєнного стану не оголошував. Хоча Президент, виходячи з ситуації, не те, що мав право, а мав повноваження ввести воєнний стан. Причому, це не треба було робити по всій Україні, достатньо — в кількох областях. Але представники влади казали, що, наприклад, в умовах воєнного стану, не можна проводити вибори, хоча, якби вони захотіли, то змінили б і закон. Інші ж закони вони наприймали. А якщо немає воєнного стану, то які тоді були підстави оголошувати численні хвилі мобілізації? Тобто ознак воєнного стану більш, ніж достатньо, але формально він так і не був оголошений.

Відповідно, якщо ми вже почали процес конституційних змін, то його потрібно завершити. Сподіваюся, він буде позитивним (це залежить від парламенту і Президента).

— Чи не вважаєте ви, що Конституційну комісію мала все-таки створити Верховна Рада?

Річ у тім, що відповідно до Конституції є суб’єкти, які ініціюють зміни. Якщо це не стосується I, III, XIII розділів, то достатньо ініціативи не менш ніж 150 народних депутатів або Президента. Якщо ж це стосується цих трьох розділів, тоді ініціатива має бути від Президента або 300 народних депутатів. У даному випадку згадані три розділи не заторкуються. Якби були підписи 150 народних депутатів під якимось законопроектом, то вони могли подати його і самі започаткувати цей процес. Але ініціативи від депутатів не було. Натомість, зробив це Президент. І нічого поганого в цьому немає. Я думаю, якраз зараз Верховна Рада могла б створити комісію і довести до нормального стану той законопроект, який депутати вже попередньо схвалили. Але вони цього не роблять.

— Чи можете ви сьогодні сказати, що є одним з авторів законопроекту, який подав Президент і за який попередньо проголосувала Верховна Рада?

Коли мова йде про зміни до Конституції в частині децентралізації, то процес тут був вельми специфічний. Понад місяць наша робоча група взагалі не працювала, а потім вона раптом зібралася і нам зразу запропонували готовий текст (ми так і не з’ясували, хто конкретно готував ці зміни), який був взятий за основу для подальшої роботи, зокрема й головою комісії Володимиром Гройсманом. А вже за кілька днів він повіз цей проект на розгляд Венеційської комісії, яка схвалила його, надавши свої висновки, які потрібно було врахувати. Багато хто з Конституційної комісії був шокований, бо про це навіть мови не було, понад те, голову комісії ніхто не уповноважував на такий крок. Звичайно, потім я порушував питання і говорив, що це неповага до членів КК, на що Гройсман вибачився і відповів, що так вийшло. Далі ми підготували свої зауваження до цього проекту — нам обіцяли, що їх передадуть Президенту, але в результаті нічого так і не врахували. Звичайно, всі члени КК мають стосунок до цього законопроекту, і певною мірою на нас також лежить моральна відповідальність за такий результат.

— У такому разі, чи не відчуваєте ви, що вас використовують?

Я вирішив, що краще бути в процесі і намагатися впливати на нього, ніж бути поза розглядом цих важливих питань для України. Зараз є така можливість, тому що як мінімум я можу інформувати суспільство про те, що відбувається всередині КК. Я ж не маріонетка, щоб мною маніпулювати. Я відстоюю інтереси суспільства, до якого ми апелюємо, якщо нас не чують у комісії.

— Ви працювали в різних конституційних комісіях за різних президентів, іноді на знак протесту навіть виходили з них. Як ви думаєте, чому всі президенти намагаються використати подібні органи і переписати Конституцію під себе?

Це рівень культури. Я, наприклад, не можу собі уявити, як людина на такій посаді може підлаштовувати під себе Основний Закон, якщо вона має робити все, щоб його виконували? Мало того, що є особисті якості людини, якій хочеться більше влади, так там ще й завжди присутній істотний вплив оточення. І це люди, які не обираються народом, не висуваються Верховною Радою, а призначаються президентом. Так вибудована система - давно. Приходять нові президенти, але вони не припиняють її дію, а стимулюють. Наприклад, чи чули ми, щоб новий президент, прийшовши до влади, вніс проект змін до закону про Кабмін, в якому ще за Януковича було спеціально написано, що глава держави дає відповідні доручення, які є обов’язковими для органів влади. А ці доручення, зазвичай малює Адміністрація Президента. Є і багато інших прикладів. Усе це свідчить про те, що нема бажання виконувати Конституцію, а є бажання конституювати. Навіщо президенту в парламентсько-президентській республіці такі повноваження? Це не просто амбіційні люди, адже це нормально, це якась авторитарна природа. Також треба пам’ятати, що ми самі обираємо таких політиків.

— Представники влади кажуть, що зміни до Конституції не передбачають особливого статусу для частини Донбасу? То є особливий статус чи немає?

Нічого гратися словами, мова йде про особливий статус. Я не виключаю, що деякі представники від України, які поїхали до Берліна після голосування у парламенті 31 серпня, пояснювали європейським партнерам, що це виконання Мінських угод і що це якраз і є особливий статус для Донбасу. Адже саме так записано в 11-му пункті Мінських угод-2. А ще там сказано, що ці зміни ми маємо ухвалити до кінця року. Так, я погоджуюся з Петром Олексійовичем і Володимиром Борисовичем — у пункті 18 перехідних положень Конституції жодного слова про особливий статус немає, але там записано «особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначається окремим законом». От якраз спеціальний статус і записаний в цьому законі, якій підняли на рівень Конституції, бо він там зафіксований.

А що таке статус? Насамперед це визначення кола тих повноважень, які є у цих суб’єктів органів місцевого самоврядування, характер відносин з органами державної влади, механізми здійснення повноважень. Отже, перше. В законі стосовно Донбасу йдеться, що призначення суддів і прокурорів відбувається обов’язково за погодженням органів місцевого самоврядування. Де це є для інших суб’єктів місцевого самоврядування по Україні? Ніде. Друге. Якщо мова йде про фінансування окремих територій Донбасу з бюджету, то в документі сказано, що ці статті захищені, тобто їх чіпати не можна, а з інших статей, виходить, можна забрати фінансування. Третє. У цьому законі існує мовне визначення. Де це в нашому законі про місцеве самоврядування сказано, що це має відношення до усіх суб’єктів місцевого самоврядування? Четверте. В якому українському законі записано, що в регіонах має бути «народна міліція»? Причому вона підпорядковується главі громади. Такого у нас точно немає. Тощо. Хіба всі ці речі не є особливим статусом? Я вже не кажу про амністію.

Є також стаття друга спеціального закону, яка каже: «Законодавство України в окремих районах Донецької та Луганської областей на період дії особливого порядку місцевого самоврядування діє з урахуванням особливостей, визначених цим Законом». Це і є елемент спеціального статусу. У статті 5 частині 2 сказано, що дострокове припинення повноважень органів, які обрані на цій території, не передбачається. А тепер 144 ст. нашої Конституції — там сказано, що якщо орган місцевого самоврядування приймає акт чи вчиняє дії, які можуть бути небезпечними для суверенітету і територіальної цілісності, Президент може зупиняти такі дії, а тепер у зв’язку із можливими змінами — він призначає тимчасового державного уповноваженого, спочатку звертається до КС, а потім до Верховної Ради, яка достроково припиняє повноваження і призначає нові вибори. Вибачте, але якраз пункт 18 перехідних положень Конституції, який конституював закон про особливий статус Донбасу, вже є обов’язковим для Президента. Тобто він не зможе зупиняти незаконні дії чи розпускати органи місцевої влади, бо вони мають особливий статус. Ви розумієте який абсурд?

Безумовно, сьогодні Україна в складній ситуації. Але Президент повинен мати під рукою групу хороших фахівців, які пояснюватимуть наслідки тих чи тих угод і рішень. Наприклад, як можна проводити вибори на окупованих територіях поки не закрито кордон? У Мінській угоді-2 написано, що кордон почне закриватися на другий день після виборів. Як таке може бути? Також не треба забувати, що наші західні партнери вже втомилися від усього, що відбувається в Україні, тому хочуть швидше закінчити або законсервувати цей конфлікт, тим паче, вони несуть економічні втрати.

— У дискусіях на тему змін до Конституції тих, хто критикує, влада називає зрадниками чи прислужниками Кремля. Як ви сприймаєте такі звинувачення?

Президент у нас емоційна людина, він навіть якось сказав, що всі вони брешуть. Виходить, я також брешу... Та ви визнайте, що, так, ми виконуємо Мінські домовленості, які невигідні для нас, але така реальність. З юридичної точки зору, ці домовленості давно девальвовані, тому що російська сторона їх не виконує, а ми вже виконуємо 11-й пункт про особливий статус, хоч називаємо це по-іншому. Та навіть якщо ми вийдемо на кінцеві параметри виконання цих угод, то я можу зрозуміти Президента, якщо він піде на якісь додаткові угоди, пов’язані з тим, що не можна оголошувати там вибори. Спочатку необхідно відновити українсько-російський кордон, а з цього боку — по лінії зіткнення — також потрібно поставити кордон і провести повну санацію цієї території. Які там можуть бути вибори, якщо ця територія елементарно не очищена від усіляких мін і розтяжок? Далі. Потрібно вивести всі збройні формування і повернути переселенців. Тільки після цього можна ставити питання про якісь вибори.

— Ви ж розумієте, що Кремль навряд чи піде на такі умови.

Не підуть, значить, влада має шукати інші варіанти вирішення питання. Головне, діяти так, щоб це було зрозуміло суспільству. Тоді влада отримуватиме підтримку людей — вони все розуміють. Не треба із запізненням пояснювати свої помилки, потрібно вчасно спілкуватися із громадянами.

— На вашу думку, чи набереться 300 голосів за остаточне голосування про внесення змін до Конституції?

Я не виключаю, що різними методами можуть скомпонувати ці 300 голосів. Але щоб у суспільстві остаточно не склалося враження, що хтось хоче підім’яти під себе владу, цього робити не треба. Фахівці підказують, та і сама влада бачить, що цей законопроект потрібно відредагувати. Чому, наприклад, не врахувати такий момент? У проекті сказано про органи місцевого самоврядування (141 ст.), але не сказано про голову громади, хоча він очолює всю виконавчу владу, головує на засіданнях ради... Навіть такі елементарні речі пропускають повз. Зараз ще є можливість виправити помилки, знову відправити до Конституційного Суду і попередньо проголосувати ще на цій сесії. А далі остаточне голосування у лютому наступного року. Але ж вони цього не хочуть робити. Кажуть, що, мовляв, тільки поведінка Росії може призвести до того, що ми можемо не проголосувати за ці зміни. Тоді що, виходить ми все це робимо, щоб оцінювати поведінку Росії? Ми ще маємо час, щоб нормально провести цей процес і внести необхідні правки до законопроекту.

— Чимало запитань виникає до стану сучасного парламентаризму, особливо після Євромайдану. Як ви оцінюєте рівень законодавчої роботи нинішньої Верховної Ради? Часто доводиться чути, що перші парламенти були значно професійнішими.

Перший парламент фактично ухвалив рішення і заснував державу. Другий — дав Конституцію. Доводилося домовлятися з комуністами, і нам це вдавалося. Навіть у лівих тоді перемкнулася свідомість — вони розуміли, що долучені до історичних рішень. Деяких з них за «неправильні» голосування більше не включали в передвиборчі списки, але вони зробили свою справу, і тому треба віддати їм належне. В парламенті перших скликань не було економічної складовою, комерціалізація Верховної Ради почала відбуватися ближче до парламентських виборів 1998 року.

Звичайно, коли дивишся на нинішній парламент, то розумієш, які механізми там працюють. За великим рахунком, парламентсько-президентської республіки у нас немає. А тим паче, ми не можемо говорити про перспективу парламентської республіки, тому що елементарно не маємо справжніх партій. Усе, що ми маємо, це політичні проекти — той же Блок Петра Порошенка. Сьогодні у Верховній Раді ми спостерігаємо не парламентську роботу, а вирішення політичних і кулуарних питань. Давайте згадаємо, що була така собі Коаліційна угода. Що з неї виконано?

Говорити про розвиток парламентаризму, звичайно, не доводиться. І допоки суспільство буде терпіти це, ми будемо приречені. Так, громадянське суспільство прокидається, люди хочуть брати участь у процесах — Євромайдан цьому підтвердження. Але громадянське суспільство так і не змогло перетворитися на суб’єкт відносин, не змогло організуватися. Поки суспільство не прийде до висновку необхідності створення справжніх партій, результату не буде.

— Як прокоментуєте ситуацію з позбавленням депутатської недоторканності й арешту в парламенті народного депутата Ігоря Мосійчука?

У цій ситуації суспільство бачить, що, так, на відео зафіксовано факт корупції, але воно також бачить, що парламент не дотримується власного ж регламенту. Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо вона ведеться за межами закону? Тому і виникають підозри в політичних мотивах даного кроку.

— Ви також входили до Конкурсної комісії, яка обирала кандидата на главу Національного антикорупційного бюро. Ви задоволені результатом? Уже була інформація (скандал), що Генеральна прокуратура проводить розслідування стосовно законності включення до офіційної делегації НАБУ до Лондона дружини директора бюро Артема Ситника та його радниці.

Треба бути готовим до того, що у нас немало людей, які не хочуть нормальної роботи НАБУ. Часто людину дискредитують ще до того, як вона починає працювати, щоб посіяти недовіру до її майбутньої робити. Стосовно цієї конкретної ситуації, то, здається, Ситник уже дав пояснення, прокуратура проводить перевірку і з Європи також була реакція.

Робота в Конкурсній комісії була нелегкою. Із самого початку деякі наші колеги не хотіли дотримуватися закону. Я і Джованні Кесслер (італійський юрист, прокурор, генеральний директор Європейського управління боротьби з шахрайством, який входив до складу Конкурсної комісії) постійно вказували на порушення. Наприклад, умовою для кандидата було знання української мови, наявність українського громадянства..., а дехто хотів закрити очі на все це. Мені було приємно спостерігати за поведінкою Кесслера, який з великим подивом реагував на порушення закону. У нас було десь 170 заяв, з яких ми мали запропонувати Президенту дві кандидатури. Ми це зробили — Президент обрав Ситника.

Але ж цей процес хотіли зірвати вже на самому фініші і розпочати його спочатку, що відкинуло б роботу НАБУ ще на кілька місяців. Тому головне, що сьогодні процес формування Антикорупційного бюро на фінішній прямій. Тут, до речі, мова йде також про спеціального прокурора. Між іншим, первісно його роль у законі була не такою. Це потім внесли зміни, які означають, що без цього прокурора сьогодні взагалі нічого неможливо. Фактично ця людина буде контролювати діяльність НАБУ.

Подивимося, як буде працювати голова Антикорупційного бюро. Якщо погано, то існує механізми його заміни. Головне — запустити роботу, адже головна наша мета на цьому етапі — реакція на необхідність боротьби з корупцією. За великим же рахунком, механізм стосовно НАБУ потрібно конституювати, тобто внести зміни до Основного Закону.

Нам потрібно пройти етап нестабільності і зберегти основи держави. Коли ж закінчиться війна і ми відновимо свою територіальну цілісність, потрібно через участь народу в формуванні установчих зборів, через референдум остаточно затвердити зміни до Конституції або взагалі ввести нову Конституцію.