Росія розпочала неоголошену тотальну газову війну проти ЄС

Збройні сили РФ, напевно, вже давно б вторглися до країн ЄС за допомогою крилатих ракет, літаків, танків, РСЗП та іншого важкого озброєння, якби не заважала 5 стаття НАТО. Однак, для енергетичної війни дана стаття не є поміхою, тому Кремль на «поле бою» кинув свій найкращий стратегічний енергетичний резерв — Газпром.

Припинені поставки газопроводом Ямал-Західна Європа, знижена потужність на 60% Північного потоку-1, скорочені більш ніж удвічі поставки українською ГТС, зупинений на ремонт Турецький потік. Раніше Газпром, спираючись на необґрунтований привід щодо відмови оплати в рублях, припинив поставки до Болгарії, Польщі, Данії, Франції (через ФРН) та країнам Балтії. Крім того, російський монополіст відмовився використати величезний транзитний потенціал України у напрямі газовимірювальної станції Суджа, що здатен компенсувати транзитні втрати за іншими маршрутами.

Мета російського політичного керівництва започаткування цієї «газової» війни — змусити ЄС відмовитися від санкцій та від підтримки України шляхом стимулювання поглиблення розколу серед європейських країн.

Засоби — «осушення» газового ринку Європи та підняття цін на газ до критичного рівня для економіки. Не дозволити закачати у підземні сховища газ до опалювального сезону й "заморозити" споживачів. (діаграма, «Обсяги поставок російського газу до Європи у 2021 та 2022рр.» та «Котирування газових ф’ючерсів на хабі TTF»)[1].


Обсяги поставок російського газу до Європи у 2021 та 2022рр.


Котирування газових ф’ючерсів на хабі TTF


Нажаль, провідні європейські політики упродовж тривалого часу сприяли посиленню залежності ЄС від поставок російського газу. Замість того, щоб будувати СПГ термінали та укладати довгострокові контракти на купівлю газу з компаніями Катару, США, країнами Північної Африки, колишні лідери ЄС витрачали великі зусилля на лобіювання проросійських проектів — Північний потік 1, 2, Турецький потік. Водночас, у спішному порядку виводилися з експлуатації АЕС та теплова генерація на вугіллі. Такі короткозорі дії посилили до критичного рівня залежність європейських споживачів від російського газу, що дозволили Росії добре підготуватися до неоголошеної «газової» війни з козирними картами в руках.

Неочікувана Кремлем потужна боротьба українського народу за свою свободу та жорстка санкційна політика колективного Заходу змусили путінський режим увести на «поле боя» свій найцінніший енергетичний актив. Адже, ставки високі як ніколи, адже Кремля добре розуміє, що перемога в енергетичній війні із ЄС — це його останній шанс здолати Україну, а путінському злочинному угрупуванню утриматися у владі. Натомість, програш РФ у цій гібридній війні, означатиме фінансовий крах Газпрому та цілковиту втрату репутації, яку вже ніколи не вдасться відновити. Поразка у цій «газовій війні» стане прелюдією й до військово-політичної поразки Росії у конвенційній війні з Україною.

ЄС буде дуже важко вистояти у цій боротьбі. Усі розуміють, що швидко замістити 155 млрд. куб. м — це величезне випробування не тільки для політиків, але й для споживачів. Однак, Брюссель вже має затверджений 23 червня 2022р. пакет законопроектів на підтримку плану FIT for 55 й розуміння що свобода коштує дорожче російського газу. Базовими елементами згаданого плану є: реформа дії механізму із декарбонізації (CBAM); Схема торгівлі викидами (ETS); Соціально-кліматичний фонд (SCF)[2].

Вказаний план — потужна «контр наступальна зброя» проти російського енергетичного шантажу. Водночас, країни ЄС планують диверсифікувати поставки газу за допомогою будівництва СПГ-терміналів та укладання нових контрактів на купівлю СПГ із США, Катару та Ізраїлю. Так, нещодавно досягнуті домовленості між Президентом Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн та керівництвом Ізраїлю щодо постачання природного газу із ізраїльського родовища Левіафан розташованому у Середземному морі. Також домовлено про додаткові поставки в ЄС 9,5 млрд. куб. м із Норвегії, завершується реалізація проекту надходження СПГ із грецьких терміналів до Болгарії, збільшуються поставки азербайджанського газу газопроводом TANAP.

Для України розпочата РФ «газова війна» також створює великий ризик неочікуваного припинення транзиту будь якої миті. Це означає, що у ПСГ України до 15 жовтня має бути закачано мінімум 15 млрд. куб. м. газу, а ОГТСУ повинно бути готовим задіяти план на випадок нульового транзиту. Для наповнення ПСГ потрібно імпортувати 3 млрд. куб. м. Ще 2 млрд. куб. м буде закачано за рахунок зниження попиту на внутрішньому ринку. Станом на 16 червня 2022р. у ПСГ знаходиться близько 10,5 млрд. куб. м[3].

Україна та ЄС разом із США, Великобританією, Канадою та іншими відповідальними за долі людства країнами переможуть Росію, тому що відчули — вони вже не окремо, а разом, повинні відстоювати цивілізаційні цінності у тотальній багатовимірній війні із варварами 21 сторіччя.




[1] Джерело: Лондонська біржа ICE, https://www.theice.com/products/27996665/Dutch-TTF-Gas-Futures/data?marketId=5396828

[2] Climate change: Parliament pushes for faster EU action and energy independence — European Parliament, 22.06.2022, https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/20220616IPR33219/climate-change-parliament-pushes-for-faster-eu-action-and-energy-independence

[3] Газу в українських сховищах більше за норму попри війну — Фокус, 21.06.2022, https://focus.ua/uk/economics/519698-gaza-v-ukrainskih-hranilishchah-bolshe-normy-nesmotrya-na-voynu-vitrenko

Володимир Омельченко

Директор енергетичних програм


Народився в 1967 р. в Києві.

Освіта:

Київський політехнічний інститут, факультет хімічного машинобудування (1992).

Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.

Робота:

У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;

1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;

1998–2003 — НАК «Нафтогаз України», очолював напрям транспорту нафти;

2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;

з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.

(044) 206-85-02

omelchenko@razumkov.org.ua

volodymyr.omelchenko