Рашизм і фашизм: знайдіть дві відмінності

01 березня 2022

Рашизм і фашизм. Як відомо, тема «боротьби з проявами неофашизму» є улюбленою в політичній риториці Путіна, коли він говорить про ситуацію в інших країнах, явно маючи на увазі, що Росії ця проблема взагалі не стосується. Яка ж насправді ситуація в Росії?


У 1995 році відомий італійський філософ та письменник Умберто Еко опублікував есе «Вічний фашизм», в якому навів 14 ознак фашизму , за якими можна судити, є певне суспільство фашистським чи ні. Найпершою з таких ознак він називає культ традиції.

У російському суспільстві слідування «традиційним християнським цінностям», або, як там кажуть, «духовним скріпам»  стало нав’язливою ідеєю. Саме дотриманням традиційних цінностей, з точки зору місцевих пропагандистів, Росія у кращий бік відрізняється  від «прогнилої» Європи. 

Захист «православних устоїв» був основою російської національної ідеї протягом кількох сторічь. У 1834 році міністр освіти Російської імперії С. Уваров сформулював принцип «Самодержавия, Православия, Народности» як основи російської національної ідеї. Популярний у російських патріотичних колах сучасний вчений-економіст та публіцист О. Платонов пише про «столкновение двух цивилизаций – русской, православной, духовной, и западной криминально-космополитической. Это столкновение стало и последним актом, итогом двухтысячелетнего конфликта между Православием и западной идеологией. Святая Русь, Россия с момента принятия Христианства была главной христианской страной, наиболее последовательно сохранявшей чистоту веры».

Російська духовність напряму пов’язується не лише з православ’ям, але й з самодержавством: «После падения Константинополя (Второго Рима) и крушения Византийской империи вселенский центр Христианства перешел в Православное Русское Царство, его столица Москва стала прозываться Третьим Римом, а русский Государь преемственно принял на себя служение Удерживающего. Русский Царь был священным лицом, преемственным носителем особой силы благодати и Святого Духа, которая действовала чрез Него и удерживала распространение зла … Многие века народное сознание рассматривает Царя как связующее звено между Богом и Отечеством. Лозунг «За Бога, Царя и Отечество!» выражал ядро русской национальной идеи» (О. Платонов). 

Нова російська національна міфологія будується насамперед як консервативна міфологія, в якій ідея «відновлення втраченого» є домінуючою. Сучасний російський суспільствознавець А. Кольєв зазначає: «Нас интересует… тот тип консерватизма, который в современной Росии имеет не только интеллектуальные, но и организационные формы. Этот тип консерватизма тесно связан с чувством национального унижения и порывом к восстановлению статуса России как великой державы. Здесь не только можно, но и нужно проводить аналогии с идеологией «консервативной революции», имевшей широкое распространение в интеллектуальных кругах Веймарской Республики». Отже, автор без зайвих натяків наголошує, що для сучасної Росії найбільше підходять ідеї, які опановували Німеччину після поразки в Першій світовій війні і які врешті лягли в основу соціальної міфології націонал-соціалізму.

А. Кольєв визначає основні ідеї «консервативної революції» або «консервативного реформізму», які, на його думку, варто було б впроваджувати в Росії. «Первым и главным объектом критики со стороны идеологов «консервативной революции» являются институты формальной демократии, прежде всего парламентаризм, основанный на уравнительном избирательном праве и свободе политической демагогии, партийных эгоизмах и непрофессионализме… …Массе противопоказана прямая власть. Прямое народовластие есть охлократия, путь в никуда… Вернуть дух массе может только аристократический режим. Суть той формы демократии, которая доминировала в России в последнем десятилетии ХХ века, состоит в ее принципиально антинародном характере. Эта демократия не имела ничего общего ни с одним историческим периодом страны, была абсолютно беспочвенна, сподручна только тайным замыслам ненавистников Русской цивилизации и являлась своего рода экспериментом на теле Русской цивилизации.

Наявність «національного лідера» — ще одна важлива складова «консервативної революції»: «Национальный лидер — непременное условие «консервативной революции». Он не вправе ссылаться на ограничения, накладываемые законом, или на волю большинства….Масса ищет идола, а не защитника своих интересов. Поэтому вождь масс, который необходим «консервативной революции», должен применить идеологическое насилие — показать массе абсолютную истину, открытие нового мира, новой жизни… Только тогда масса поверит в вождя, а ведущие сословия станут его партией. Только тогда выплеснется на поверхность энергия, которую массы черпают в своих грезах и иллюзиях, а интеллектуалы — в рациональных расчетах. В этом случае вождь сможет вести множество людей с самыми разными индивидуальными чертами к одной цели, которая может быть продиктована его волей, разумом национальной элиты».

Важлива роль відводиться мілітаризації масової свідомості: «Консервативный политический миф должен быть насыщен воинской риторикой, военной символикой и идеями милитаризации страны. …Милитаризм «консервативной революции» включает в себя армейскую эстетику, воинский дух, дисциплину, героическое восприятие жизни. Ведь воодушевление, с которым народ должен встречать известие о войне, не имеет ничего общего с агрессивностью. Это всего лишь проявление готовности к отражению врага, жажда победы» …. При этом главенствующей идеей становится не Истина, а Победа, главной ценностью — не человечество, а нация.. .Основополагающие моменты русской имперской идеологии: консерватизм (традиционализм, русизм, корпоративизм, технократизм) и реваншизм (оптимизм, культурный и технологический экспансионизм, милитиризм)».

Як пише інший російський інтелектуал С.Пихтін, «…русская национальная идея должна создать качественно новый человеческий материал, избавив русского человека от всех форм смирения, созерцательности, непротивления и пассивности. Она должна превратить каждого русского в сгусток неиссякаемой энергии, жаждущий всесторонней, непрерывной деятельной экспансии, повсеместно утверждающей справедливость, правду и порядок….Русская идея в виде господствующей идеологии государственной власти в России превратит ее, таким образом, в русскую национальную власть, в руководящий орган, последовательно и планомерно реализующий волю русской нации. Современному русскому сознанию… должна быть чужда философия мирного сосуществования, …политическая стратегия по возрождению России не может быть ничем иным, как реализацией политики империализма. Признания заслуживает лишь такой мир, который является результатом, продолжением и подтверждением русской победы».

І кінечна ціль у формулюванні А. Кольєва: «Метафизическая цель русского мифа — переустройство Вселенной на началах человеческого естества, сверхисторическая цель — победа над смертью (победа над старостью и болезнями, телесное воскресение отцов) и создание Сверхчеловека — человека будущего». Саме цікаве те, що подібні ідеї А. Кольєв викладає не де-небудь, а в підручнику «Политическая мифология: реализация социального опыта» для студентів вищих закладів освіти, схваленому Міністерством освіти Росії.

Хоча багато чого з цитованого виглядає як маячня душевно хворої людини, але, судячи з усього, саме такі «лідери громадської думки» як О. Платонов, С. Кольєв та інші формують тренд розвитку російської громадської думки протягом останніх десятиліть. Подібні «теорії» фактично є домінуючими в Росії, і ознайомлення з ними допомагає зрозуміти, яким чином Росія перетворилася на те, що ми спостерігаємо зараз.


Джерело:

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби


Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

(044) 201-11-94

mishchenko@razumkov.org.ua