Історична мітологія завжди відігравала важливу роль у формуванні національної свідомості. Як пише український історик Олександр Зайцев, “призначення міту — сприяти згуртуванню індивідів у спільноту (релігійну, національну, політичну тощо), підтримувати її існування і спонукати до солідарної дії в певному напрямі”. Несправедливо було би говорити, що історична мітологія цілком базується на спотворенні історичних фактів (хоча часом і таке трапляється). Найчастіше творці історичної мітології віддають перевагу акцентуванню уваги на певних фактах, які видаються вигідними, і навпаки, замовчують ті факти, які вважають невигідними для досягнення “благородної мети” — творення позитивного образу соціальної спільноти. Історична мітологія представлена у національній свідомості кожного народу. Наприклад, факт існування загальнонаціональних свят, які вшановують події, що можуть служити предметом національної гордості, є елементом історичної мітології (і ніхто не святкує річниці національної ганьби).
Перемога над нацизмом у Другій світовій війні, є безумовно, знаковою історичною подією в новітній історії, а раз так, вона неодмінно мала стати знаковою в історичній мітології багатьох народів. Але, як показує перебіг останніх подій, ніде цій події у формуванні суспільної свідомості не надається таке велике значення, як у Росії, особливо в останні роки. Унаслідок, як свідчать соціологічні опитування, за оcтанні кілька років для росіян зросла й значущість Свята Перемоги — якщо, за даними опитувань російського дослідницького центру ВЦИОМ, у 2010 році 38% опитаних громадян Росії відносили Свято Перемоги до найважливіших для себе, то в 2014 році — уже 53%, а у 2018-у — 71%. У 2018 році вперше значущість Свята Перемоги перевищила значущість традиційного “лідера” серед російських свят — Нового року, який віднесли до найважливіших лише 60% опитаних.
Створюється враження, що значущість Перемоги у Другій світовій війні громадяни Росії почали усвідомлювати лише останніми роками. І як це трапляється майже завжди в сучасній Росії, громадська думка виявляється всього лише відображенням офіційної пропаганди.
Чому ж таку велику увагу ця пропаганда надає саме цій історичній події? Насамперед, для подолання травматичного для російської національної свідомості усвідомлення того факту, що Росія (офіційно і за власною волею) стала спадкоємицею Радянського Союзу — тоталітарної держави, яку небезпідставно ставлять на один щабель із гітлерівською Німеччиною. У період перебудови та на початку 90-х років у російських медіях було опубліковано багато матеріалів, які розвінчували радянський міт про СРСР як про “найпрогресивнішу державу світу та надію всього людства” та зображали радянську реальність у досить похмурих тонах, не обійшовши увагою і тему Другої світової війни. Саме тоді широкі маси громадян колишнього СРСР дізналися і про розстріли польських полонених у Катині, і про “загороджувальні загони”, яким було наказано стріляти в спину радянським частинам, що відступали, і про штрафні батальйони та “батальйони необмундированих”, яких кидали в атаки на неминучу загибель, і про мародерство радянського генералітету в післявоєнний період.
Виявилося, що пересічному росіянину практично нічим було пишатися у своїй історії — намагання протиставити “темному” радянському минулому, “світліше” минуле дореволюційної, імперської Росії також погано спрацьовувало, особливо зважаючи на те, що Російська імперія свого часу, подібно до Радянського Союзу, також розпалася, що навряд чи могло статися з благополучною державою.
На фоні цієї похмурої картини національного минулого лише акцентування на темі “Росія і її роль у Перемозі над нацизмом” для підвищення почуття національної гордості мала шанси на успіх (насамперед у силу того, що мало хто стане заперечувати сам факт значущості перемоги над гітлерівською Німеччиною). Як зазначив Путін під час послання до Федеральних Зборів Російської Федерації у січні цього року: “Зберігти пам’ять про війну важливо, адже вона впливає на майбутнє країни та зміцнює її цілісність”. До того ж, привернення уваги до Перемоги покликане також і виправдати сталінський режим під виглядом того, що лише “жорстка дисципліна” тоталітарної системи могла забезпечити перемогу над Німеччиною. А там вже можна проводити аналогії із режимом Путіна — нехай він авторитарний, зате “де Путін — там перемога”.
Водночас акцент робився на тому, що перемога над Німеччиною — це саме “російська перемога” зі спробою применшити роль усіх інших країн-учасниць антигітлерівської коаліції. Ще у 2010 році Путін заявив: “Тепер щодо наших взаємин із Україною. Я з вами не погоджуся, коли ви зараз сказали, що якщо б ми були роз’єднані, ми б не перемогли у війні. Ми однак би перемогли, адже ми країна переможців”. Вищесказане, звісно ж, стосується не лише України й інших ексреспублік колишнього СРСР, але й усіх членів антигітлерівської коаліції, включаючи США та Великобританію, яка, до речі, самотужки воювала з Німеччиною і Японією, ще коли Радянський Союз у межах німецько-радянської торговельної угоди 1939 року постачав Німеччині стратегічно необхідні для ведення війни матеріали. Зокрема, із грудня 1939-го до кінця травня 1941-го року СРСР поставив до Німеччини мільйон тонн нафтопродуктів, 1,6 мільйона тонн зерна, 185 тисяч тонн марганцевої руди, 23 тисячі тонн хромової руди, 111 тисяч тонн бавовни, 214 тисяч тонн фосфатів.
Будь-які спроби зруйнувати путінське трактування Перемоги та ролі СРСР і Росії у ній вкрай болюче сприймаються російським керівництвом. Особливо гостру реакцію викликала резолюція Європейського парламенту “Про важливість збереження історичної пам’яті задля майбутнього Європи”, ухвалену у вересні 2019 року до 80-ї річниці початку Другої світової війни. У цьому документі, зокрема, говориться: “Члени Європарламенту висловили стурбованість у зв’язку із зусиллями нинішньої російської влади обілити злочини, вчинені радянським тоталітарним режимом, і бачать у них небезпечний компонент інформаційної війни проти демократичної Європи”.
У відповідь Путін заявив “Європарламент ледь не винуватить СРСР разом із нацистською Німеччиною у розв’язуванні Другої світової війни. Резолюція ставить Радянський Союз і нацистських агресорів на один щабель, що є безпардонною брехнею. Ми повинні захистити правду про Перемогу, бо що інакше скажемо нашим дітям, якщо брехня подібно до зарази розповзатиметься по всьому світу?”. Отже, саме російське керівництво проголошується єдиним носієм правди про Другу світову війну.
Суттєва відмінність відзначення свята Перемоги в Росії та Радянському Союзі — радянське гасло “Це не повинно повторитися!” замінене на “Можемо повторити!”. Цілком очевидно, що в перші післявоєнні десятиріччя, коли більшість громадян СРСР пам’ятали про жахи війни, і на кожному кроці зустрічалися безрукі й безногі інваліди, гасло “Можемо повторити!” вигадати й вживати міг тільки божевільний. Інша річ зараз, коли тих, хто хоча би пам’ятає війну (не говорячи вже про її учасників) залишалося дуже мало, а більшість про війну судять лише за художніми фільмами, знятими режисерами, які війни також ніколи не бачили.
До того ж, під ворогом, щодо якого все це “можна павтаріть” найчастіше мається на увазі колишній союзник СРСР по антигітлерівській коаліції — США. Тобто, як це не дивно, свято Перемоги в російській інтерпретації перетворюється на прелюдію історичного реваншу, помсти за розвал СРСР (яку, як відомо, Путін назвав “найбільшою геополітичною катастрофою XX століття” і спроби його відновити. З цієї точки зору, під “новими ворогами Росії” (і, автоматично, “неофашистами”) розуміються всі, хто цій меті намагається перешкодити. Тому гасло “На Берлин через Київ!”, яке можна бачити на автомобілях із російськими номерами в переддень свята Перемоги, є цілком логічним втіленням такого світосприйняття.
Якщо в Радянському Союзі перемога над нацистською Німеччиною трактувалася насамперед як перемога над агресором, то в сучасній Росії, навпаки, культивується дух агресії, і водночас вона асоціативно прив’язується до свята Перемоги. “Чорний гумор” російський автомобілістів, які обписують свої авта написами на кшталт “Отжал машину у Ганса”, “Трофейный”, “Везу немца на расстрел”, “На Берлин за немками” насправді є втіленням російської політичної мітології — так, як і її сприймають “широкі народні маси”. А також демонструє моральний рівень тієї частини “народних мас”, на яких спрямована офіційна російська пропаганда. І навряд чи такі люди мають право на перемогу.
Джерело:
