Експерт економічних програм Центру Разумкова Катерина Маркевич дослідила основні проблеми і перспективи у розвитку енергетичної галузі України у 2015 році.
Значна частина енергетичного сектору України упродовж довгих років була залежною від закупівель природного газу, нафтопродуктів, палива для електростанцій, як ТЕС, так і АЕС у Росії. Залежність від імпорту перетворила газ, нафту, ядерне паливо, а згодом і вугілля на важелі тиску на нашу країну з боку сусідньої держави. Втрата об’єктів паливно-енергетичного комплексу та перспективних територій для розробки вуглеводневих ресурсів внаслідок анексії Криму і військових дій на сході країни, а також руйнування нафтогазової інфраструктури в Донецькій і Луганській областях — нові додаткові фактори, що значною мірою послабили рівень енергетичної безпеки країни.
Минулий 2015 рік був непростим для української енергетики та пов’язаних з нею секторів економіки. Зокрема йдеться про дефіцит антрацитового вугілля для ТЕС та проблеми з його поставками, провал програми з приватизації енергетичних об’єктів, невиважену податкову політику у секторі газовидобутку, що призвела хоча й до незначного, але зниження видобутку природного газу, значне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, значну частку контрафактного та неякісного моторного палива, що не підпадає під контроль.
Але незважаючи на низку проблем 2015 рік став знаковим для України, і країна все-таки змогла досягти певних успіхів в енергетичному секторі. Тут варто виокремити диверсифікацію поставок природного газу, що призвела до безпрецедентного скорочення імпорту природного газу з Росії; зменшення загального споживання природного газу, збільшення транзитного трафіку цього ресурсу територією України, диверсифікацію ядерного палива, що поклало початок зниженню залежності від сусідньої держави; прийняття та імплементацію прогресивного законодавства у різних секторах енергетики, що відповідає європейським стандартам; продовження програми з енергоефективності та енергозбереження тощо.
Вітчизняний сектор енергетики, позбавлений можливості для проведення структурних реформ, з часом перетворився на джерело надприбутків для високопосадовців, які захопивши важелі управління, прагнули зберегти за собою право «експлуатації» енергетичних активів. Відтак, рішення органів державної влади у секторі енергетики не завжди є виваженими і відображають «власні інтереси», а не інтереси суспільства, малого та середнього бізнесу. Сьогодні прийняття рішень у секторі енергетики органами державної влади здійснюється без комплексної оцінки їхньої ефективності, результативності і доцільності, в ручному режимі, під тиском громадськості або груп «власних» інтересів, на основі неповної та суперечливої інформації. Усе це досі не дає повноцінно та прозоро впроваджувати реформи у цьому секторі.
