Спалах і поширення COVID-19 на початку минулого року та його подальше поширення країнами світу негативно вплинули на глобальні потоки інвестицій — скорочення сягнуло 42%. Реалізація інвестиційних проектів призупинилася через зниження капітальних видатків, реінвестовані прибутки та зменшення доходів в іноземних філіях. Ці фактори вплинули й на ситуацію в Україну — чистий відтік прямих іноземних інвестицій (ПІІ) склав $868,2 млн. Але, окрім коронокризових на відсутність інвесторів в Україні впливають й інші чинники.
Відомо, що однією з причин різкого сповільнення темпів надходження іноземних інвестицій є військово-політичний конфлікт, який триває з 2014 р., що суттєво погіршив очікування інвесторів стосовно перспектив інвестування та фізичної безпеки активів. Є й інші проблеми: слабкість державних інститутів, брак ефективного судочинства та ігнорування органами державної влади проблем інвесторів. Крім того, порушення майнових прав органами державної влади без належної компенсації збитків також є ризиком; навіть за наявності необхідної нормативно-правової бази, коли «закон на стороні інвестора», на практиці останній не має змоги безперешкодно захистити свої права на власність. Так, інвестор несе матеріальні збитки, втрачає довіру до країни, а сама країна конкурентні позиції на світовому ринку залучення капітальних активів.
Іноземні інвестори часто скаржаться на нечіткість, непрозорість законодавчих норм, які можна трактувати неоднозначно. З-поміж іншого — високий рівень бюрократизації (необхідність отримання великої кількості дозвільних документів у різних інстанціях), корумпованість в органах державної та місцевої влади, перевищення повноважень органів контролю та перевірки. Так, інститут незалежного бізнес-омбудсмена, який є ключовим елементом антикорупційної ініціативи, станом на 28 жовтня 2021р. від початку його діяльності (з 2014р.) розглянув 9870 скарг інвесторів, більшість яких стосується надмірних податкових перевірок, блокування електронного адміністрування ПДВ, дій державних регуляторів (ДАБІ, Держгеокадастр, АМКУ та ін.).
Що ж робити? Необхідно зменшити участь держави в регулюванні та адміністративній регламентації діяльності господарюючих суб’єктів, спростити порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, забезпечити неупередженість проведення ліцензійно-дозвільних процедур, активізувати заходи щодо боротьби з корупцією в органах державної влади та накладання юридичної відповідальності на осіб, що вчиняють неправомірні дії під час надання послуг інвесторам для реалізації інвестиційних проектів. Необхідним є подолання майнових ризиків та підтримки безпеки фізичних активів. Тут доречним стало б надання державної підтримки інвесторам у спосіб страхування ризиків, не охоплених приватним страхуванням. Це сприяло б формуванню в країні ринку інвестиційних проектів, особливо великих соціально, екологічно та інноваційно значущих і дало можливість іноземним інвесторам мінімізувати некомерційні ризики втрати капіталу.
Що ж стосується так званих «інвестиційних нянь», то такі пропозиції сприймаються більшістю інвесторами нейтрально, оскільки важливі не так податкові пільги, скільки легкість ведення бізнесу, захист інвестицій та незмінність правил гри. Головна їх проблема – вони не можуть компенсувати недоліки інфраструктури або загального інвестиційного клімату, а можуть бути ефективними лише тоді, коли є частиною широкого підходу покращення інвестиційного клімату. Інвестиційні пільги ж повинні надаватися виключно з перспектив розвитку високотехнологічних секторів та секторів сталого розвитку та впроваджуватися разом зі стимулюванням легалізації доходів і відмовою від схем мінімізації податків, які нерідко практикуються.
Джерело:
