Чи варто Володимирові Зеленському восени очікувати на масові протести
За кілька десятків років українська політика отримала низку власних традицій. Ідеться не лише про непублічність у прийнятті рішень, призначення на ключові посади довірених осіб президента чи корупційні скандали. До цього переліку також варто додати обов’язкові пророцтва дострокових виборів від окремих журналістів, політичних експертів та астрологів. Останніми роками якщо не щоосені, то щозими президентам додатково обіцяють «третій Майдан». І кожен реагував на це по-своєму…
Зеленський же, здається, намагається реагувати інакше: у критичних для себе ситуаціях, як-от із протестами на підтримку бранців Кремля, Офіс президента (ОП) іде на діалог із мітингувальниками. Або ж як у випадку з протестами проти «мирних ініціатив»: починає запевняти про наявність «червоних ліній», за які нинішня влада ніколи не заступить…
…І в чомусь Зеленський правий. Адже рівень довіри до нього доволі високий. Так, згідно з даними соцопитування Центру Разумкова, яке відбувалося 24–29 квітня цього року, президенту довіряє 59% населення. Водночас Верховній Раді довіряють 28%, Кабінету Міністрів 32%, а Нацполіції 36%. Фактично ці цифри свідчать про те, що Зеленському вдалося віддалитися від своєї команди. А заразом і від негативу, з нею пов’язаного.
«Він зміг дистанціюватися від недоліків своєї команди. Рівень довіри до Зеленського високий. І водночас рівень довіри до Кабміну, Верховної Ради й обох голів Офісу президента низький. І така дистанція позитивно позначається на його іміджі. Також, на мою думку, він уміє реагувати на суспільні настрої подеколи навіть без соціологічних опитувань. Що в політиків спостерігається доволі нечасто», — зазначив у коментарі Тижню заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.
Він також додав, що позитивно на імідж президента могла вплинути пандемія COVID-19. Однак тут радше йдеться про загальносвітову тенденцію. «Ми здійснювали дослідження наприкінці квітня. І зафіксували певне підвищення рівня довіри порівняно з лютим цього року. Такого майже ніколи не бувало в попередників Зеленського. Але це можна пояснити тим, що коли для суспільства виникає загроза, як-от пандемія коронавірусної хвороби, то з’являється потреба в соціальному згуртуванні. І тому зростає довіра до політиків і виконавчої влади, адже їх ототожнюють із національною єдністю. Така ситуація спостерігається, наприклад, із рівнем довіри до німецької канцлерки Анґели Меркель. І до президента Франції Емманюеля Макрона, який утрачав рейтинги, однак із початком пандемії вони почали зростати. Таку тенденцію фіксував не лише Центр Разумкова. Однак лише цим не можна пояснити доволі високі рейтинги Зеленського», — продовжує Міщенко.
І на другий рік президентства, скидається на те, йому не варто очікувати на протести, які збиратимуть десятки чи сотні тисяч людей. Принаймні за нинішнього політичного курсу. Адже наразі причин для аж таких масових виступів немає.
«Коли ми запитуємо громадян, що може спонукати їх узяти участь в акціях протесту, вони називають економічні причини. Але якщо дивитися на історію протестів національного масштабу в Україні, то вони ніколи не виникали з економічних причин. Просто громадяни на стереотипне питання відповідають так само. Загалом є стереотип, що акції протесту виникають тоді, коли люди не можуть більше терпіти. Насправді ж вони можуть витерпіти будь-що, якщо вважатимуть це доцільним. Я радше говорив би, що в Україні загальнонаціональні протести виникають не від безвиході, а через сподівання на зміни», — зауважив Міщенко.
Джерело:
