Дмитро Медведєв. Журналісти та політичні оглядачі останнім часом звертають увагу на дивну медійну активність заступника голови Ради Безпеки Росії Дмитра Медведєва. Його висловлювання у декого навіть почали викликати сумніви в його психічній адекватності.

І для таких підозр нібито є підстави. Достатньо ознайомитися хоча б з деякими з  них. Наприклад, «Меня часто спрашивают, почему мои посты в Телеграм такие резкие. Отвечаю — я их ненавижу. Они ублюдки и выродки. Они хотят смерти нам, России. И пока я жив, я буду делать всё, чтобы они исчезли».

Виникає запитання — чому Медведєв так активізувався саме в останні місяці і саме таким дивним чином? Адже раніше він проявляв себе переважно тим, що періодично впадав у сон на різноманітних урочистих засіданнях.

Ідеологія в Росії існує у двох формах. Перший — офіційно проголошувана  ідеологія − це ті ідеологічні постулати, якими намагалися послуговуватися керівники держави, презентуючи себе на міжнародній арені, демагогічно проголошуючи  прихильність до загальнолюдських цінностей, свободи особистості, миру тощо. Щоправда, із часом робити це ставало важче і важче, оскільки невідповідність  слів і реальних дій ставала все більш очевидною.

 Усі в Росії, у тому числі прихильники чинної влади, чудово розуміли, що ці заяви є облудними, але переважно вважають, що Путін, проголошуючи це, чинить мудро, оскільки «обеззброює» таким чином критиків російського режиму. Так само як і прихильники Гітлера свого часу цілком розуміли і знали ціну регулярним заявам Гітлера про те, що він, як ніхто, є прихильником миру в Європі та світі.

Друга форма ідеології в Росії — тіньова ідеологія, заяви, виголошувані більш дрібними політиками  та пропагандистами на кшталт «Россия − единственная страна, способная превратить Америку в ядерный пепел!».

Донедавна головним «ідеологічним блазнем» Росії був Володимир Жириновський, і він сумлінно виконував цю функцію протягом кількох десятиліть. Основним лейтмотивом його політичних заяв і висловлювань  була пропаганда агресії та ненависті до чисельних «ворогів Росії». Так само, як і зараз стосовно Медведєва, багато хто ставив під сумнів його психічну адекватність.

При цьому, судячи за наслідками, саме висловлювання Жириновського, а не висловлювання і заяви президентів Росії, визначали політику цієї країни і дозволяли її прогнозувати.   

Як відомо, нещодавно Жириновський помер і та політична ніша, яку він займав, звільнилася. І якраз тут на поверхню сплив Медведєв із риторикою, яка за стилістикою та спрямованістю відтворює риторику Жириновського.

Висновок один — в політико-ідеологічному просторі Росії існує запит на амплуа «політичний блазень», який відображає сутність російської зовнішньої політики та готує громадську думку до її реалізації. А сутність ця, якщо судити із заяв як Жириновського, так і його «духовного спадкоємця» Медведєва знаходить вираз у двох поняттях «ненависть» і «агресія».

Джерело: