Однією з основоположних міфологем радянської пропаганди була міфологема братерства російського та українського народів. Вона прийшла на зміну концепції «триединства русского народа» — офіційної доктрини часів Російської імперії, згідно з якою російський народ складався із трьох складових — великоросів, малоросів та білорусів. «Гібридна війна» Росії проти України істотно дискредитувала ідею такого «братерства». Недаремно вже невдовзі після її початку широкий громадський резонанс як в Україні, так і Росії мав написаний російською мовою вірш української поетеси Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями». Примітно, що у тексті вірша жодного разу не вживаються слова «Росія» та «росіяни», але з контексту читачі як в Україні, так і в Росії розуміють, що мова йде саме про взаємини між українцями та росіянами.
Але цікаво те, що радянська міфологема братерства українського, російського та білоруського народів ще раніше була поставлена під сумнів фахівцями російського Інституту країн СНД (організації, одним із головних завдань якої є, як зазначено на сайті її керівника К. Затуліна, «науково-аналітичний та суспільно-політичний супровід зовнішньополітичної діяльності Російської Федерації». У колективній монографії, виданій цим інститутом у 2012 році, «Языковое равноправие на Украине: проблемы и возможности» її автори писали: «Советская историография провела всю подготовительную работу, отняв русское имя у белорусов и украинцев (малороссов) оставив, его только за великороссами. Закрепленный в период советской истории миф о трех братских народах скрывал главную правду, что это один народ — русский, чья национальность была замещена географическими названиями территории проживания: Украина — украинцы, Белоруссия — белорусы, Россия — русские».
Цю тезу підхопив російський президент Путін. У своїй «програмній» статті «Об историческом единстве русских и украинцев», яка, фактично стала «теоретичним обґрунтуванням» повномасштабної війни проти України, що розпочалася трохи більше, ніж через пів року, він задекларував, що жодної історичної основи для уявлень про окремий від російського український народ не було і не могло бути, а виокремлення українців і білорусів як окремих народів було результатом радянської національної політики: «Именно советская национальная политика — вместо большой русской нации, триединого народа, состоявшего из великороссов, малороссов и белорусов, — закрепила на государственном уровне положение о трёх отдельных славянских народах: русском, украинском и белорусском».
Як показало опитування, проведене Центром Разумкова невдовзі після виходу цієї статті (наприкінці липня-на початку серпня 2021 року), з цією путінською тезою погодилися лише 12,5% опитаних українців.
Якщо наводити історичні аналогії, то теза про те, що австрійці та німці — один народ, слугувала свого часу для Адольфа Гітлера обґрунтуванням «аншлюсу» Австрії та Німеччини. Так само як німецькі націонал-соціалісти вважали скандинавські народи (норвежців, шведів та датчан) відгалуженням єдиного германського народу. Тому, наприклад, тих норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами. А тих норвежців, які записувалися до лав таких формувань як дивізія СС «Вікінг», шанували як справжніх германських патріотів.
Якщо в Росії відмова від ідеї «братерства» відбулася як заперечення існування українського та білоруського народів, то в Україні, як свідчать результати опитування, що проводилися соціологічною службою Центру Разумкова, громадська думка вже більше схилялася до того, що українці та росіяни мають мало спільного. Під час цих опитувань респондентам пропонувалося зробити вибір із трьох суджень — «українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами», «українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є» та «українці і росіяни ніколи не були братніми народами».
З першим судженням («українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами») навіть у 2017 році (тобто вже після окупації Криму та частини Донбасу) все ж погоджувалися близько чверті (27%) опитаних. Однак, за даними опитування, що проводилося Центром Разумкова у червні 2024 року, її зараз поділяють лише 3% респондентів. Зате істотно зросла частка тих, хто дотримується думки, що українці і росіяни ніколи не були братніми народами (з 16% до 44%). Частка тих, хто вважає, що українці і росіяни вже не є братніми народами, хоча були такими раніше, знизилася з 50% до 46%.
Особливо помітні зміни порівняно з 2017р. відбулися у Східному та Південному регіонах. Якщо у 2017р. 52% жителів Сходу вважали, що «українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами», то у 2024р. цю точку зору тут поділяють лише 7%. У Південному регіоні частка тих, хто так вважає, зменшилася з 45% до 7%. У Південному регіоні більшість опитаних тепер вважають, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є (66%), у Східному і Центральному регіонах — відносна більшість (відповідно 45% і 49%), у Західному регіоні — 33%. Вважають, що українці і росіяни ніколи не були братніми народами, 62,5% жителів Західного регіону, 43% жителів Центрального регіону, 34% жителів Сходу та 21,5% жителів Півдня країни.
Якщо серед представників старшої (50 і більше років) вікової групи більшість (51%) поділяють точку зору, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є, то в молодшій віковій групі (від 18 до 35 років) частіше (50%) вважають, що українці і росіяни ніколи і не були братніми народами.
Наведені результати соціологічного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 12 червня 2024 року в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст опитування є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях — лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).
Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).
Опитано 2016 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
Результати опитування порівнюються з даними попередніх опитувань, що проводилися соціологічною службою Центру Разумкова.
Джерело:
