Експерт економічних програм Центру Разумкова Катерина Маркевич в інтерв’ю офіційному виданню Державної фіскальної служби України «Вісник розповіла про головні тенденції у світовій енергетиці та найважливіші заходи для реформування енергетичного сектору України.
— Пані Катерино, які чинники сьогодні визначають розвиток світової енергетики і які енергоресурси користуються найбільшим попитом у світі?
Попит на енергоресурси сьогодні та у подальшому визначатиметься, по-перше, зростанням кількості населення, зокрема в країнах, що швидко розвиваються (Індія, Китай), по-друге — боротьбою зі змінами клімату, де каталізатором є курс на декарбонізацію, по-третє — розвитком виробничого сектору та підвищенням рівня життя населення, що формують стабільний попит на енергоресурси, по-четверте — ціноутворенням на енергоресурси, зокрема на нафту, а надалі — на природний газ.
Що стосується самих енергоресурсів, то, як і раніше, викопні види палива задовольнятимуть більшу частину світових потреб. Найбільшим попитом сьогодні користується природний газ, оскільки саме цей ресурс порівняно з вугіллям і нафтою є найбільш екологічно чистим і спричинює мінімальну емісію СО2 та відповідає цілям декарбонізації.
Безперечним є той факт, що з кожним роком зростатиме видобуток нетрадиційних вуглеводнів, які збільшують вже конкуренцію на ринках традиційних палив. Особливу роль відіграватимуть відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), собівартість виробництва яких стрімкими темпами наближується до рівня собівартості традиційних.
Зростання конкуренції на енергетичних ринках відкриває можливості вибору ресурсів. Проте рік у рік кількість таких ресурсів знижується, а їхня якість (через важкодоступність) — погіршується. Це може призвести до так званого глобального полювання на енергоресурси серед країн світу. Але сьогодні прослідковується нова тенденція — найважливішим «видом палива буде ефективність енергоспоживання: обсяги енергії, зекономленої за рахунок підвищення ефективності її використання, будуть більшими за обсяги енергії, яку дасть будь-яке інше окремо взяте джерело.
— Як інші держави заощаджують енергоресурси і які перспективи застосування цього досвіду в Україні?
Більшість європейських країн вирішують проблему споживання енергоносіїв шляхом покращення технологічного процесу, зменшуючи енергоємність виробництва, підвищуючи рівень енергозбереження у промисловості, бюджетному секторі та домашніх господарствах, а також підвищуючи частку ВДЕ при виробництві енергії. Як приклад можна навести досвід низки країн. У Данії ще у 70-ті роки ХХ ст., враховуючи тогочасні високі ціни на нафту, уряд країни взяв курс на мінімізацію цього ресурсу з послідовним збільшенням споживання соломи, дерев’яної тирси, біогазу, побутового та промислового сміття. Доволі швидкими темпами почала розвиватися вітрова енергетика. Нині вітровими установками володіє більша частина фермерських угідь і кооперативів. До того ж у країні діє ефективна як на державному, так і на муніципальному рівні система планування та регулювання опалювальної, газової та електроенергетичної структур.
Цікавим є досвід Польщі, де в країні діє спеціальний фонд, кошти якого акумулюються за рахунок зборів від населення і використовуються для поточного ремонту, спрямованого на підвищення якості опалення. Німеччина ж, наприклад, з 2000-х років на програми з енергозбереження та розвитку ВДЕ виділяє з бюджету від 200 млн. євро до 1 млрд. євро щороку. Влада також активно залучає приватний капітал у проекти енергозбереження, надаючи відповідні кредити та пільги при оподаткуванні. Енергоефективна політика країн Європи доводить свою результативність, що підтверджено рівнем енергоємності ВВП за паритетом купівельної спроможності (тонн нафтового еквіваленту — 1 toe/1000 дол.): Німеччина — 0,11, Угорщина — 0,13, Польща — 0,14, Чехія — 0,16, Україна — 0,34.
Які ж кроки має зробити Україна? Передусім треба сформувати державну політику енергозбереження, націлену на розвиток і підтримку державою інноваційних проектів у сфері розробки та впровадження енергозберігаючих технологій. Необхідно затвердити на законодавчому рівні «Проект національного плану дій з енергоефективності до 2020р., сприяти підвищенню енергоефективної свідомості громадян шляхом розв’язання проблем недостатньої інформованості споживачів енергоресурсів про їхню зацікавленість в енергозаощадженні, продовжити роботу зі скорочення споживання енергії в домогосподарствах і в секторі промисловості (зокрема хімічній і металургійній), забезпечити подальшу реалізацію заходів зі скорочення споживання енергії у системах централізованого теплопостачання. Саме енергозбереження має здійснюватися за технологічною ланкою: виробництво енергії — транспортування — розподіл — споживання.
— Які головні особливості України слід брати до уваги під час реформування енергетичного сектору?
Однією з передумов енергетичної безпеки України та безперебійного функціонування її економіки є забезпеченість власними паливно-енергетичними ресурсами. Доведено, що Україна володіє достатніми запасами та ресурсами природного газу для того, щоб у перспективі вийти на повне самозабезпечення цим видом палива. Але для цього державі необхідно змінити принцип податкової політики у секторі газовидобутку з фіскального на стимулювальний. Збільшення рівня газовидобутку дасть змогу знизити імпорт енергоресурсу, створити нові робочі місця, підвищити рівень дохідної частини держбюджету і, як наслідок, забезпечити належний рівень енергетичної безпеки держави. В умовах надзвичайно гострого дефіциту валютних ресурсів, які йдуть на оплату імпортних поставок, це повинно стати одним із пріоритетних завдань українського уряду.
Необхідною ж умовою досягнення вищого рівня видобутку будь-якого виду палива є інвестиції. Доведено, що найефективнішими є приватні іноземні інвестиції, що привносять і нові технології. Але спочатку необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат — вжити заходів, спрямованих на запобігання відпливу капіталів, повернення виведених і залучення нових.
Серед окремих пропозицій стосовно подальшого реформування енергетичного сектору України можна виокремити такі заходи: запровадження системи пільгового оподаткування прибутку з акцентом на стимулювання інноваційних заходів (НДДКР); зменшення бюрократичних бар’єрів під час отримання ліцензій і забезпечення належного державного контролю за використанням інвесторами ліцензійних ділянок; продовження трансформації нормативно-правової бази та регуляторного середовища України відповідно до членства нашої держави у договорі про заснування Енергетичного співтовариства; продовження роботи стосовно ліквідування перехресного субсидування на ринку електричної енергії і природного газу, а також створення конкурентних енергетичних ринків шляхом запровадження біржової торгівлі.
Водночас зважаючи на відносини з Росією і ситуацію на сході країни, необхідним є забезпечення надійного функціонування енергетичної інфраструктури, створення стратегічних резервів ресурсів, а також забезпечення диверсифікації їх постачання.
