Російський письменник Дмитро Биков сказав в одному з нещодавніх інтерв’ю: «На моих глазах рождается великая страна, и это не Россия. Мне мучительно обидно, с одной стороны, а с другой — я страшно ими горд. Они так использовали свои 30 лет Независимости… Совсем не так как мы: мы их использовали для ресентимента, а они — для формирования великой страны».
Що ж таке ресентимент? Ресентимент — впроваджене Фрідріхом Нiцше та детально розроблене і описане іншим німецьким філософом Максом Шелером поняття, що позначає почуття ворожості до того, що людина чи група людей вважають причиною своїх невдач, безсила заздрість, усвідомлення марності спроб підвищити свій статус у суспільстві.
Відчуття неповноцінності, а також заздрості стосовно «ворога» приводить до формування системи цінностей, яка заперечує систему цінностей «ворога». Людина створює образ ворога, щоб позбутися почуття провини за власні невдачі. Ресентимент призводить до формування у суспiльнiй свiдомостi певного мiфологiзованого образу суспiльства, в якому домінують відчуття ворожостi та вiдчуження.
Почуття ресентименту особливо розвинуте у осiб, що живуть у тоталiтарних та авторитарних суспiльствах, оскiльки вiдсутня можливiсть вираження свого невдоволення. Тому правителі у таких суспільствах шукають шляхи каналізації, виведення такого невдоволення назовні, щоб воно фокусувалося не на владі, а на «зовнішньому ворогові», образ якого часто створюється штучно.
У випадку Росії це робиться з допомогою так званого російського фундаменталізму. Як пише Биков,
«у современного российского фундаменталиста, желающего дойти до Киева, а далее до Брюсселя, никакой веры нет, кроме мщения; он ненавидит Запад только потому, что там лучше живут и не нуждаются для самоуважения в непрерывном наращивании репрессий. В рядах российского фундаментализма легко объединяются Рамзан Кадыров и певица Валерия, Александр Дугин и Юрий Лоза, Хирург-Залдостанов и Игорь Стрелков; ни социального, ни профессионального, ни даже национального родства — кроме абсолютной нетерпимости к чужому образу жизни и страстной любви к гаранту, пока этот гарант что-то гарантирует... Фундамент российского фундаментализма сводится к неконкурентоспособности, озлобленности, совершенной безыдейности, голимой конъюнктурщине, чудовищному непрофессионализму и готовности не остановиться ни перед чем».
Ресентимент формує мiфологiю ворожостi, яка дає попередню iндульгенцiю на якщо не знищення ворога, то завдання йому максимально можливої шкоди. Мiфологiя ворожостi вiдкидає суспiльнi правила, норми взаємодiї, навпаки, порушення цих норм стає “антинормою”, стереотипом поведiнки. Тому злочини, здійснювані російськими агресорами в Бучі та інших українських містах, є закономірним породженням цієї міфології ворожості.
Російський фундаменталізм, як і будь-який фундаменталізм, сприймає як єдино можливе сприйняття світу, ставлення до свiту своє власне. Тому зiткнення з носіями iнших цiннiстей, поглядів, iншої iдеологiї стає для адептів цього фундаменталізму джерелом внутрiшньособистiсного конфлiкту. Що, врештi призводить до емоційного неприйняття людей з іншими поглядами, вони автоматично стають для них ворогами.
Як писав один з найвідоміших одеситів Михайло Жванецький:
«Правильное ощущение у всех дураков, что они окружены врагами. Это ощущение любого дурака. Дурак правильно считает, что его противники — все. Что делать с дураком, кричащим “всюду враги!”? Ну не может же умный, мыслящий человек соглашаться с тем, что тот несёт, и он становится его врагом. Поэтому, в принципе, дурак прав».
Джерело: