Однією із складових сучасної російської політичної міфології є уявлення про те, що крах радянської суспільно-політичної системи, розпад Радянського Союзу був для Росії та союзних республік колишнього СРСР катастрофою. Відомо, що президент РФ Володимир Путін охарактеризував розпад СРСР як “найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття”.
За даними опитування, що проводився Левада-центром у листопаді 2017 року*, відповідаючи на питання “Чи жалкуєте Ви про розпад СРСР”, 58% опитаних громадян Росії дали позитивну відповідь, лише 26% — негативну (16% не визначилися). А 52% респондентів вважають, що розпаду Радянського Союзу можна було уникнути (29% вважають, що він був неминучим, інші — не визначилися).
Чи існує ностальгія за радянськими часами в Україні? Під час опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва у грудні 2017 року**, респондентам ставилося запитання, чи хотіли б вони, щоб зараз відновилися порядки часів СРСР. За даними цього опитування, 63% не хотіли б цього, хотіли б — 21% (інші не визначилися).
Якщо у Західному регіоні небажання відновлення порядків часів СРСР висловили 76% опитаних, у Центральному — 67%, у Східному — 54%, то у Південному — лише відносна більшість респондентів (45%, при 29% тих, хто хотів би цього). Чим молодші респонденти, тим рідше вони висловлюють ностальгію за радянським минулим — від 8% серед тих, кому від 18 до 29 років, до 40% серед тих, кому 60 і більше років. Однак у всіх вікових групах частка тих, хто відчуває таку ностальгію, менша від частки тих, хто її не відчуває (не відчувають від 47% серед тих, кому 60 і більше років, до 73% серед молодих людей віком менше 30 років).
Серед етнічних українців не хотіли б повернення до радянських порядків майже дві третини (64%), серед етнічних росіян — відносна більшість (48%); хотіли б їх відновлення — відповідно 20% і 36%.
Прагнення до побудови демократичного суспільства та забезпечення народовладдя у громадян України пов’язано з прагненням “розриву” з радянським минулим — обираючи між судженнями “народовладдя для нашої країни важливіше, ніж суворий порядок” і “суворий порядок в країні важливіший за народовладдя”, супротивники повернення до порядків часів СРСР частіше вважають важливішим народовладдя (обирають перше з цих двох суджень 44%, друге судження — 30%), а прихильники “повернення до СРСР”, навпаки, частіше відповідають, що важливішим є “суворий порядок” (відповідно 31% і 44%).
На відміну від громадян Росії, більшість яких переконані, що розпаду СРСР можна було уникнути, в Україні, як свідчать результати згадуваного опитування, 59% респондентів вважають, що розвал СРСР був не лише закономірною, але й прогресивною історичною подією, лише 27% вважають це історичною катастрофою.
Поділяють думку, що розпад СРСР був закономірною і прогресивною історичною подією, більшість жителів Західного і Центрального регіонів та відносна більшість жителів Півдня та Сходу країни. Чим молодші респонденти, тим частіше вони згодні з цим, — від 46% респондентів віком від 60 і більше років до 68% серед тих, кому менше 30 років. Найстарша вікова група — єдина, де частки тих, хто вважає це закономірною і прогресивною подією, і тих, хто вважає це історичною катастрофою, статистично значимо не відрізняються (відповідно 46% і 44%).
Ностальгія за радянським минулим у Росії значною мірою призводить до того, що громадська думка Росії виявляється орієнтованою на минуле, на повернення “того, що було втрачене”. У зв’язку з цим російський соціолог Олексій Левінсон, керівник відділу соціокультурних досліджень Левада-центру зазначав, що у громадян Росії зараз “взагалі відсутня ідея майбутнього. Ну, тобто, звичайно, якщо запитати, чи переможемо ми в майбутньому всіх наших ворогів, автоматично буде відповідь “так”. А ось що буде в майбутньому з нами, крім перемоги над ворогами, — немає відповіді <…> Це почалося ще при Єльцині. Тільки перші два-три роки був якийсь план: увійти в сім’ю європейських народів, побудувати ринкову економіку і демократичне суспільство, — ось тоді ця перспектива була видна. А сьогодні обрубані будь-які картини майбутнього навіть на рік, не кажучи вже про десятиліття”.
В Україні орієнтованість на минуле і на майбутнє також пов’язана з ностальгією (чи її відсутністю) за радянським минулим. Серед тих, хто хотів би відновлення порядків часів СРСР, 63% вважають, що найкращі часи для нашої країни були в минулому (і лише 24% — що такі часи настануть в майбутньому). Тоді як серед респондентів, які не хочуть цього, 72% дотримуються думки, що найкращі часи для нас настануть в майбутньому (лише 12% — що вони були в минулому).
Загалом громадська думка України більше орієнтована на майбутнє — серед усіх опитаних 57% поділяють точку зору, що кращі часи настануть в майбутньому, і лише 26% — що вони були у минулому. Найбільш “орієнтованою на майбутнє” виявилася громадська думка Західного і Центрального регіонів, тут відповідно 72% і 61% вважають, що кращі часи настануть у майбутньому, тоді як у Південному і Східному регіонах — лише відносна більшість (відповідно 40% і 46%). Чим молодші респонденти, тим більше вони “орієнтовані на майбутнє” (частка таких зростає від 43% серед тих, кому 60 і більше років, до 70% серед тих, кому менше 30 років).
