Антиолігархічний наступ Зеленського: мотиви, інструменти і перспективи

15 квітня у черговому відеозверненні за підсумками засідання РНБО президент анонсував розробку законопроекту про статус олігархів. За останній час це вже не перший крок Зеленського у напрямку публічної конфронтації не просто з окремим впливовим олігархом, а самим явищем олігархічного впливу. Питання лише в серйозності задекларованих намірів та їх реалістичності.

На світанку своєї політичної кар’єри Зеленський мав далеко не найгірші передумови для налагодження відносин із найбагатшими людьми України. Цьому сприяв як досвід співпраці з провідними телеканалами, що їм належать, так і особисті знайомства.

Під час виборчої кампанії вістря атак Зеленського було спрямоване насамперед проти «старого політичного класу», натомість слово «олігарх» у його передвиборчій програмі взагалі не згадується. Зрештою, деякі олігархічні медіа-ресурси тоді явно сприяли електоральному успіху Зеленського.

На початку своєї каденції новообраний президент розвивав діалог із олігархами скоріше у конструктивному ключі. Влітку 2019-го він домовлявся з Ахметовим про закупівлю автомобілів швидкої допомоги[1], з Пінчуком ­— про призначення Кучми у ТКГ,[2] а Коломойський відвідував Офіс президента, щоб обговорити питання енергетики.[3] Тоді ж Зеленський декларував домовленість із «великим бізнесом» про інвестиції у відбудову Донбасу.

У березні 2020 року президент зустрічався з «представниками великого бізнесу», щоб обговорити допомогу в протидії поширенню Україною коронавірусу.[4] Окрім  фінансової допомоги, на зустрічі нібито йшлося про «кураторство» певних бізнесменів над областями країни, де вони мають вплив і можуть сприяти ефективним діям влади.[5]

Суспільство про таку співпрацю якщо й дізнавалось, то як правило, «по факту», а іноді — лише завдяки допитливості журналістів.

«Антиолігархічний наступ» став одним із головних мотивів вже в оновленому стилі «президентського правління», що його Зеленський демонструє останні кілька місяців. Елементами цього стилю є також підкреслений патріотизм, демонстрація безкомпромісної позиції у протидії російській агресії (куди й поділось бажання «зійтися посередині» заради миру) і навіть легкий флер авторитарності, підсилений самим форматом засідань РНБО та способом введення відповідних рішень у дію (президентським указом).

Першою ластівкою стали санкції проти В.Медведчука та його дружини, запроваджені в лютому 2021 року. І хоча приводом для введення цих санкцій стала підозра в фінансуванні тероризму, фактично удару було завдано і по медійних ресурсах, і по бізнесу кума Путіна.

12 березня Зеленський публічно підтримав санкції США стосовно І.Коломойського і наголосив на різниці між великим бізнесом і «олігархічним класом». Ознаками належності до цього класу він назвав створення монополій, контроль ЗМІ, вплив на депутатів та інших державних службовців, а також згадав прізвища Медведчука, Коломойського, Порошенка, Ахметова, Пінчука, Фірташа.[6]

І от, 15 квітня президент навіть запропонував розробити вищезгаданий законопроект «про статус олігарха» (подробиць даної ініціативи поки що не оприлюднено).[7]

Загалом, в Україні тема боротьби з олігархами доволі часто використовується у політичній риториці, зокрема передвиборчій, однак чи не вперше їй публічно приділяє стільки уваги діючий Президент.

Звісно, «хрестовий похід» Зеленського проти олігархів може бути як творчою демонстрацією виконання суспільного запиту, так і реальним наслідком усвідомлення олігархічної загрози для власного повновладдя (олігархам потрібна слабка держава і слабкий президент, яких легко використовувати).

В першому випадку, відбудеться перерозподіл активів всередині олігархічного класу за сприяння держави, а довгостроковий суспільний ефект буде незначним. В другому, нас чекає бурхливе внутрішньополітичне протистояння із невизначеним кінцем, яке могло б відбутися два роки тому у значно легшій для країни формі.

Адже баланс сил між президентом і олігархами останні два роки не залишався сталим: Зеленський поступово втрачав початково високу суспільну підтримку (а разом з нею — можливість шантажувати достроковими виборами власну парламентську «монобільшість», що ставала все більш фрагментованою), в той час як олігархи посилювали власний вплив і на депутатський корпус, і на державний апарат.

Відтак, зараз, окрім рішень РНБО та власних указів, президент мало що може протиставити «олігархічному класу» (якщо тільки не йдеться про те, щоб «дружити» з одними олігархами проти інших). Тотальна медіа-війна олігархічних ЗМІ проти президента може знищити його імідж досить швидко, а спрацювати на випередження можна хіба що надзвичайними і сумнівними з точки зору законності методами. Власне, історія протистояння з Конституційним Судом подає взірець такої «революційної доцільності».

Втім, «розкуркулення» олігархів через санкції, націоналізації (а можливо й арешти) — це лише одна з передумов демонтажу олігархічної системи, що існує не тільки завдяки корумпуючому впливу спраглих до грошей і влади ділків, але й через слабкості державних і суспільних інститутів (таких як уряд, суд, політичні партії, журналістська спільнота тощо). Власне, зміцненню цих інститутів покликані сприяти реформи державної служби, судової системи, державне фінансування та публічна звітність політичних партій, медіа-реформа. Підвищення опірності цих інститутів неформальному впливу з боку крупного бізнесу у поєднанні з дієвими антимонопольними механізмами уможливлять не просто зміну поколінь олігархів, а усунення їх як домінуючої суспільної сили.

Однак реалізація цих завдань виходить далеко за межі відповідальності РНБО і не піддається регулюванню указами президента. Вона передбачає взаємодію президента, парламенту і громадянського суспільства.


[1] https://www.president.gov.ua/news/zastupnik-kerivnika-ofisu-prezidenta-kirilo-timoshenko-vzyav-56221

[2] https://www.pravda.com.ua/news/2019/06/5/7217170/

[3] https://www.radiosvoboda.org/a/news-zelenskyy-kolomoysky/30157370.html

[4] https://www.radiosvoboda.org/a/news-op-zustrich-zelenskoho-z-oligarhamy/30491493.html

[5] https://www.pravda.com.ua/articles/2020/03/23/7244662/

[6] https://glavcom.ua/country/politics/zelenskiy-pro-sankciji-medvedchuk-chi-kolomoyskiy-prizvishcha-ne-mayut-znachennya-742256.html

[7] https://www.pravda.com.ua/news/2021/04/15/7290367/

Олексій Розумний

Провідний експерт політико-правових програм


Народився у 1992 році в Києві.

Освіта:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет (2014).

Кандидат політичних наук (2017).

Робота:

Жовтень 2015р. – червень 2016р. — екскурсовод І категорії в Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

Листопад 2017р. – березень 2018р. — молодший науковий співробітник аналітично-інформаційного відділу Національного інституту стратегічних досліджень.

З квітня 2018 р. — експерт політико-правових програм Центру Разумкова.

(044) 201-11-98

rozumnyi@razumkov.org.ua