Ставлення громадян України до політичних сил, потреба в нових політичних силах та нових політиках. Бачення ролі ветеранів у політиці та владі. Ідеологічні чинники підтримки політичних сил. Оцінка ролі опозиції в політичному житті під час війни

Результати соціологічного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова 11 по 18 листопада 2025 року в рамках проекту «Україна: суспільно-політичні виклики переходу від війни до миру та повоєнного відновлення», що здійснюється за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).

Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).

Опитано 2008 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.

Ставлення до політичних сил, потреба в нових політичних силах та нових політиках

Після початку повномасштабної війни порівняно з кінцем 2020р. помітно знизилася частка респондентів, які вважали, що політичні партії потрібні для нормального розвитку України як держави. У період з 2014 по 2020рр. частка таких респондентів становила 70-75%, а у вересні–жовтні 2022р. вона знизилася до 53%, що можна пояснити втратою інтересу в суспільстві до політичного життя на початку війни. Однак, листопаді 2025р. вона стала ближчою до довоєнних показників (67%).

Частка тих, хто дотримується думки, що вони не потрібні, зросла у 2022р. порівняно 2020р. з 14% до 28,5%, але у 2025р. знизилася до 18%.

Порівняно з 2020р. істотно зменшилася частка респондентів, які вважають, що в Україні є партія, про яку вони можуть сказати, що вона представляє їх інтереси (з 38% до 21% у листопаді 2025р.). 64% опитаних вважають, що такої партії в Україні немає.

Дещо вищою частка тих, хто вважає, що така партія є, серед жителів Східного регіону (32%, тоді як в інших регіонах — від 18% до 20%), серед тих, хто довіряє владі (29%) і серед тих, хто довіряє опозиції (30%). Однак, дещо парадоксальним є те, що більшість (52%) тих, хто довіряє владі, і більшість (55%) тих, хто довіряє опозиції, відповідають, що не існує політичної партії, яка представляє їх інтереси.

Дещо частіше вважають, що в Україні є партія, про яку вони можуть сказати, що вона представляє їх інтереси, ті респонденти, які виступають за вступ України до ЄС, ніж ті, хто виступає проти (відповідно 24% і 15%).

Відповідаючи на запитання, чи бачать вони серед наявних політичних сил ті, яким можна було б довірити владу у повоєнний період, ствердну відповідь дають лише 21% респондентів. Це помітно менше, ніж у липні 2023р. (коли таку відповідь давали 38,5%). Негативну відповідь давали відповідно 54% і 41%.

Серед тих, хто довіряє владі, позитивну відповідь на це запитання дають 30% опитаних (негативну — 45,5%), серед тих, хто не довіряє владі — відповідно 17% і 68,5%). Серед тих, хто довіряє політичній опозиції, позитивну відповідь на це запитання дають 32,5% опитаних (негативну — 48,5%), серед тих, хто не довіряє опозиції — відповідно 19% і 65%).

Порівняно з 2020р. істотно зросла (з 35% до 58%) частка респондентів, які вважають, що Україні потрібні нові політичні партії. При цьому серед тих респондентів, які вважають, що в Україні є партія, про яку вони можуть сказати, що вона представляє їх інтереси, потреба в нових політичних партіях навіть вища, ніж серед тих, хто вважає, що такої партії в Україні немає (відповідно 73% і 56%), дещо вища — серед тих, хто не довіряє українській владі, порівняно з тими, хто довіряє (відповідно 62% і 55), серед російськомовних громадян вища, ніж серед україномовних (відповідно 69,5% і 54%). Найвища потреба у нових політичних силах — у жителів Східного регіону (73%).

Протягом останнього десятиліття перед початком повномасштабної війни потреба в нових політичних лідерах виголошувалася українцями найбільшою мірою у 2015р. (тоді 55% вказали на неї і лише 28% вважали, що цілком достатньо тих політичних лідерів, які вже є. У 2020р. число громадян, які відчувають таку потребу, зменшилося до 46%. Це може бути пояснене тим, що у той час прихід В. Зеленського до влади певною мірою сприймався як прихід «нового лідера». Ще менша частка опитаних висловлювала потребу у нових політичних лідерах у вересні–жовтні 2022р. (41%). Однак, у листопаді 2025р. частка тих, хто висловлює потребу у нових політичних лідерах зросла до «історичного максимуму» (70%), що може бути свідченням потреби в оновленні влади.

Потребу у нових політичних лідерах висловлюють 93% тих, хто висловлює потребу у нових політичних партіях (що може бути свідченням того, що «нова політична партія» бачиться більшістю громадян як «лідерська партія», тобто як політичний проєкт, створений для підтримки певної політичної особистості.

Потреба в нових політичних лідерах вища серед тих, хто не довіряє владі, порівняно з тими, хто довіряє (відповідно 74% і 65%), також серед тих, хто не довіряє опозиції, порівняно з тими, хто довіряє (відповідно 73% і 68%). Серед російськомовних громадян ця потреба вища, ніж серед україномовних (відповідно 80% і 66%). Так само як і стосовно нових політичних партій, найчастіше потребу у нових лідерах найчастіше висловлюють жителі Східного регіону (80%).

Більшість респондентів (56%) відповіли, що коли відбудуться наступні вибори, вони з більшою імовірністю проголосують за нові обличчя, людей, які ще не були при владі. Досвідченим політикам, які вже були при владі, віддали б перевагу 22% опитаних.

Особливо часто за «нові обличчя» готові голосувати ті респонденти, які вважають, що Україні потрібні нові політичні лідери (68%) та нові політичні партії (68%), ті, хто не довіряє владі (62%), не довіряє опозиції (61%).

Бачення ролі ветеранів у політиці та владі

За даними цього опитування, військовослужбовці Збройних Сил України та ветерани війни проти Росії є групами, до яких переважна більшість громадян висловлює позитивне ставлення (відповідно 94% і 92,5%).

Відповідаючи на запитання, чи мають військові, ветерани після завершення війни йти у політику, 57% опитаних зазначають, що вони мають йти в політику на національному рівні, а 50% — на місцевому рівні, і лише 15% — що вони не мають йти в політику.

Стосовно того, чи мають волонтери, які зараз допомагають військовим, після завершення війни йти у політику, 49% опитаних зазначають, що вони мають йти в політику на національному рівні, а 50% — на місцевому рівні, і лише 17% — що вони не мають йти в політику.

Частіше вважають, що військові, ветерани після завершення війни мають йти у політику на національному рівні, ті, хто дотримується думки, що Україні потрібні нові політичні лідери (61%) та нові політичні партії (61%), учасники бойових дій (70,5%), жителі Західного регіону (71%).

Частіше вважають, що волонтери після завершення війни мають йти у політику на національному рівні, ті, хто дотримується думки, що Україні потрібні нові політичні партії (54%), жителі Західного (61,5%) та Східного (55,5%) регіонів.

Найчастіше громадяни хотіли б насамперед бачити у майбутній Верховній Раді військових, ветеранів (48%). 41% хотіли б бачити нових політиків, 40% — борців з корупцією, 35% — досвідчених політиків, 35% — громадських активістів, 31% — волонтерів, 18% — представників органів місцевого самоврядування, 15% — підприємців, і лише 7% — релігійних діячів.

Військових та ветеранів у парламенті частіше хотіли би бачити ті, хто вважає, що Україні потрібні нові політичні лідери (51,5%) та нові політичні партії (52%), учасники бойових дій (65%), жителі Західного регіону (59%).

Політична сила, якій можна довірити владу у повоєнний період, найчастіше, на думку громадян, може з’явитися із середовища військових (так вважають 47% опитаних). 40% — що вона може з’явитися з кола гуманітарної або технічної інтелігенції (що значно більше, ніж під час опитувань, проведених у 2023–2024рр., коли таку відповідь давали від 17% до 25% опитаних). 33% респондентів дотримуються думки, що вона може з’явитися з організацій громадянського суспільства (у 2022–2023рр. таку відповідь давали 19%), 30% — з волонтерського середовища, 25% — з уже існуючих політичних партій, 17% — з бізнес-середовища (що більше, ніж у 2023–2024рр. — коли таку відповідь давали від 6% до 9%).

Ті респонденти, які довіряють владі, частіше, ніж по масиву опитаних загалом, вважають, що така політична сила може з’явитися із середовища існуючих політичних партій (37%). Те ж само стосується тих, хто довіряє політичній опозиції (33,5%).

Вважають, що така політична сила може з’явитися із середовища військових, 54% жителів Західного регіону, 48% — і Центрального регіону, і 41% — Східного і 36% — Південного регіону.

Відповідаючи на запитання: «Які риси ветеранів Ви вважаєте корисними у політичній, громадській діяльності?», найчастіше респонденти називають такі риси: чесність (18%), патріотизм (12%), справедливість (9%), стійкість, незламність, міць, витримка (7%), сміливість, відважність (7%), відданість народу, Україні (6%), відповідальність (5,5%), рішучість (5%), некорумпованість, прагнення боротися з корупцією (5%), досвідченість (5%).

Ідеологічні чинники підтримки політичних сил

Політичні партії у своїй діяльності мають відображати ідеологічні позиції та преференції громадян (інакше у них немає шансів здобути їх підтримку). Отже, виявлення цих преференцій дозволяє передбачити, політичні сили якого спрямування домінуватимуть у найближчому майбутньому.

З метою виявлення політичних преференцій респондентам було запропоновано обрати позицію полі­тичної партії, за яку вони могли б проголосувати на парламентських виборах, між двома альтернативами. Ці політичні альтернативи стосувалися зовнішньої і внутрішньої політики, економіки, соціальної та гуманітарної політики. Альтернативи в питаннях сформулювалися за принципами «ліво-правої» 11-бальної шкали (запитання формулювалося таким чином: «Де на шкалі від 0 до 10 має бути розташована позиція політичної сили, яку б Ви підтримали на виборах?»). В аналітичних цілях були згруповані відповіді респондентів, що перебували в діапазонах «0–3», «4–6» та «7–10», що дозволило більш наочно відобразити розподіл політичних преференцій громадян

У цьому дослідженні ми намагалися розкрити динаміку цих преференцій, порівнявши їх з тими, які були висловлені у 2018 і 2022рр.

Зовнішньополітичні орієнтації. Якщо у 2018р. дослідники зазначали, що у питаннях щодо зовнішньополітичних орієнтацій України існують значні суспільні поділи і у рамках запропонованих дилем жодна з альтернатив не була підтримана принаймні половиною опитаних, то за даними останнього опитування громадська думка стала більш одностайною. Так, якщо у 2018р. лише відносна більшість (46%) респондентів були готові підтримувати політичну силу, що дотримується курсу на вступ України до ЄС в осяжній перспективі, то після початку повномасштабної війни частка таких істотно зросла і в листопаді 2025р. становить 81% Частка прихильників курсу на союз Росії і Білорусі знизилася за цей час з 22,5% до 5%.

У 2018 р. питання вибору між вступом до НАТО та позаблоковим статусом ділило суспільство на три відносно рівні частини (прихильників кожної з альтернатив та тих, хто вагається). За даними опитування 2025р. частка тих, хто віддає перевагу вступу до НАТО, становить близько двох третин (65%), і лише 16% віддають перевагу позаблоковому статусу.

Якщо у 2018р. зберігалися значні регіональні розбіжності із зовнішньополітичних питань (так, переважна більшість опитаних на Заході та в Центрі підтримували вступ України до ЄС, натомість на Сході відносна більшість схилялася до вибору на користь Євразійського економічного союзу, а на Півдні були досить чисельні прихильники обох напрямів), то зараз переважна більшість жителів усіх регіонів підтримали б партію, яка виступає за вступ України до ЄС (96% у Західному регіоні, 82% у Східному, 74% у Центральному і 70% у Південному).

Стосовно позиції партії щодо вступу до НАТО, то у 2018р. на Заході переважна більшість, а в Центрі — відносна більшість опитаних підтримують вступ до НАТО, а на Сході й Півдні близько половини опитаних надавали перевагу позаблоковому статусу України. Тепер же позитивно до вступу до НАТО ставлять більшість жителів Західного (88%), Центрального (56%) та Східного (70%) регіонів, а на Півдні частка прихильників вступу до НАТО та позаблокового статусу (відповідно 36% і 41%) статистично значуще не відрізняються.

Розподіл влади. Відносна більшість (40%) респондентів підтримують скорочення функцій центральної влади, передачу більше повноважень органам місцевого самоврядування, здійснення децентралізації. Розширення функцій центральної влади, скорочення повноважень органів місцевого самоврядування, посилення керованості усіх органів влади з центру підтримують 21% опитаних. Однак, в умовах повномасштабної війни частка прихильників децентралізації є все ж меншою, ніж у 2018р., коли вона становила 56% (а за розширення функцій органів центральної влади виступали лише 10% респондентів).

У 2018р. переважна більшість респондентів у всіх регіонах підтримувала скорочення функцій центральної влади та розширення повноважень органів місцевого самоврядування, децентралізацію. У листопаді 2025р. таку позицію поділяли більшість жителів Західного (54%) та Південного (53%) регіонів, тоді як у Центральному регіоні її підтримують лише 35%, хоча це й більше, ніж прихильників розширення функцій центральної влади (22%). На Сході, навпаки, прихильників децентралізації менше (26%), ніж прихильників розширення функцій центральної влади (35%). Можна припускати, що на позицію жителів Східного регіону впливає наближеність до районів бойових дій.

Якщо до початку повномасштабної війни частка тих, хто був прихильний до ідеї посилення впливу Верховної Ради на Уряд та виконавчу владу, обмеження повноважень Президента переважала частку прихильників посилення впливу Президента на Уряд та виконавчу владу, обмеження повноважень Верховної Ради (відповідно 35% і 19%), то після її початку, у 2022р. співвідношення змінилося на зворотне — відповідно 15% і 39%. У 2025р. частка прихильників посилення впливу Президента також залишається більшою (30%) за частку прихильників посилення впливу парламенту (23%). Хоча як у 2018р., так і зараз відносну більшість становлять ті, хто займає «центристську» позицію з цього питання: 44,5% опитаних у 2018р. і 47% опитаних зараз не готові підтримати ні посилення впливу Верховної Ради на Уряд і виконавчу владу та обмеження повноважень Президента, ні навпаки, посилення ролі Президента. Це можна трактувати як небажання відносної більшості громадян змінювати баланс влади.

Економічна та соціальна політика. У питаннях економічної політики громадяни більше покладаються на механізми державного регулювання, ніж на ринкові інструменти. Разом з тим, якщо у 2018р. більшість (59%) опитаних надавали перевагу активній ролі держави в управлінні економічними процесами та здійсненню контролю над цінами, то у 2022р. — лише відносна більшість (46%), а у 2025р. їх частка зменшилася до 39,5%. Частка тих, хто віддає перевагу відмові від втручання держави в економічні процеси та контролю над цінами (все має вирішувати ринок), зросла з 11% у 2018р. до 22,5% у 2022р і до 28% у 2025р. Хоча, як бачимо, підтримка державного регулювання залишається дещо вищою, ніж підтримка відмови від державної регуляції ринку.

У 2018р. відносна більшість (46%) громадян виступали за розширення державного сектору економіки, повернення в державну власність раніше приватизованих підприємств (лише 15% — за приватизацію державних підприємств, пріоритетний напрям розвитку приватного сектору економіки). У 2022р. співвідношення підтримки цих позицій стало 36% на 27%, і залишається приблизно таким само у 2025р. (відповідно 35% і 23%). Тобто, хоча й зберігається переважання підтримки державного сектору економіки, але це переважання стало значно менш виразним.

Істотні зміни відбувалися в уявленнях про те, які галузі економіки мають бути пріоритетними — якщо в 2018р. дещо частіше респонденти покладали надії на розвиток традиційних галузей: металургії, машинобудування, видобувної промисловості та сільського господарства — на противагу пріоритетному розвитку нових галузей і технологій (IT-сектор, робототехніка, штучний інтелект, нанотехнології, біотехнології та ін.) — 39% проти 21%, то у 2022р. пріоритети змінилися — відповідно 25% проти 36,5%. У 2025р. підтримка пріоритетного розвитку нових галузей і технологій дещо зменшалася (до 30%) і зараз статистично значуще не відрізняється від підтримки розвитку традиційних галузей (28%).

Підтримка політичних сил залежно від позиції стосовно економічних та соціальних питань відрізняється у вікових групах респондентів. Так, чим молодші респонденти, тим рідше вони покладаються на механізми державного регулювання економіки (їх частка зменшується від 45% серед тих, серед тих, кому 60 і більше років, до 31% серед тих, кому менше 30 років), а частка тих, хто виступає за відмову від державного регулювання економіки зростає із зменшенням віку від 24% до 34,5%.

Якщо серед респондентів, яким 60 і більше років, виступають за пріоритетний розвиток нових галузей і технологій лише 23%, то серед тих, кому менше 30 років — 42%.

У відповідях респондентів на питання щодо альтернативних підходів у соціальній політиці чітко простежується запит на високу роль дер­жави у цій сфері.

Переважають ті, хто вважає, що система соціального забезпечення (пенсії, субсидії, соціальна допомога) має бути державною (вони становили 67% усіх опитаних у 2018р., 64,5% — у 2022р., 62% — у 2025р. (лише відповідно 8%, 11,5% і 14% дотримувалися думки, що система соціального забезпечення (пенсії, субсидії, соціальна допомога) може обслуговуватися приватними компаніями). Чим старші респонденти, тим частіше вони вважають, що система соціального забезпечення має бути державною (їх частка зростає від 55% у наймолодшій віковій групі до 65% — у найстаршій).

Якщо у 2018 і 2022рр. громадяни дещо більше надавали перевагу сплаті високих податків заради безкоштовних соціальних послуг від держави (36,5% у 2018р і 35% — у 2022р.), ніж сплаті низьких податків за самостійної оплати соціальних послуг (15% — у 2018р і 26%− у 2022р.), то у 2025р. частки тих, хто поділяє ці дві точки зору, статистично значуще не відрізняються (відповідно 29% і 27%). Як бачимо, частка прихильників першої точки зору поступово зменшується, а другої — зростає.

Громадянські права і свободи та гуманітарна політика. Якщо у 2018р. за державний захист і підтримку української мови (обов’язкове навчання українською мовою у школах, встановлення мовних квот на радіо та телебаченні) виступали 49% опитаних (проти 29% тих, хто вважав, що ставлення держави до всіх мов має бути однаковим), то у 2022р. співвідношення цих позицій стало 64% проти 16%. У 2025р. за державний захист і підтримку української мови виступають менше респондентів (52%), ніж у 2022р., але все одно більше, ніж у 2018р. Так само менше (22%), ніж у 2018р., тих, хто вважає, що ставлення держави до всіх мов має бути однаковим.

У Західному регіоні за державний захист і підтримку української мови виступає більшість (77%) опитаних, у Центральному та Східному регіонах — відносна більшість (відповідно 49% і 44%), на Півдні частки тих, хто виступає за державний захист української мови, і тих, хто вважає, що ставлення держави до всіх мов має бути однаковим, статистично значуще не відрізняються (відповідно 26% і 34%).

Серед російськомовних респондентів частки тих, хто виступає за державний захист української мови, і тих, хто вважає, що ставлення держави до всіх мов має бути однаковим, статистично значуще не відрізняються (відповідно 30% і 31%), серед тих, хто однаково часто спілкується в родині українською та російською мовами, відносна більшість виступає за державний захист української мови (відповідно 39% і 27%), серед україномовних респондентів державний захист української мови підтримують більшість (відповідно 61% і 18%).

Якщо у 2018р. 36% респондентів підтримали б політичну силу, яка виступає за продовження декомунізації, а 30% — ту, яка виступає за припинення декомунізації, то в 2022р. частка перших зросла до 58%, а частка других знизилася до 16,5%. У 2025р. підтримка декомунізації стала дещо меншою (відповідно 46% і 22%), але залишається істотно вищою, ніж у 2018р.

Найбільшою мірою підтримують процеси декомунізації жителі Західного регіону (80%), у Центральному (відповідно 37% і 27%) та Східному (відповідно 32% і 25%) регіонах частка тих, хто виступає за продовження декомунізаціях, перевищує частку тих, хто виступає за її припинення, у Південному регіоні ці частки статистично значуще не відрізняються (відповідно 31% і 30%).

Істотні відмінності спостерігаються в позиції прихильників і супротивників вступу до ЄС: якщо серед перших 52% — за продовження декомунізації, і лише 19% — проти, то серед супротивників вступу до ЄС — відповідно 19% і 40,5%.

За останні роки дещо послабилася традиційне розуміння шлюбу як союзу чоловіка і жінки (частка тих, хто підтримав би партію, яка виступає саме за таке розуміння шлюбу, зменшилася з 77% у 2018р. до 65% у 2025р., однак частка тих, хто підтримав би політичну силу, яка виступає за право на шлюб (партнерство) між громадянами однієї статі, зросла незначною мірою (з 4% до 11%).

Найбільш прихильні до ідеї традиційного шлюбу жителі Західного (79%) і Південного (74%) регіонів, а найменш прихильні — жителі Сходу країни (48,5%, при 19% жителів цього регіону, які підтримали б політичну силу, яка виступає за визнання державою одностатевих шлюбів (партнерства).

Порівняно з 2018р. відбулося незначне зростання (з 5% до 11%) підтримки декриміналізації вживання і зберігання для особис­того вжитку окремих легких наркотиків, однак, 74% опитаних у 2018р. і 68% у 2025р підтримують жорстку політику в боротьбі з наркотиками, кримінальне покарання за їх вживання та зберігання. Дещо рідше підтримують жорстку політику в боротьбі з наркотиками жителі Східного регіону (51%), хоча навіть серед них лише 15% схильні підтримати політичну силу, яка виступає за декриміналізацію вживання і зберігання для особис­того вжитку окремих легких наркотиків.

Мінливим за останні роки було ставлення до ідеї відновлення смертної кари за найбільш тяжкі і жорстокі злочини. У 2018р відносна більшість (41%) виступала за відновлення смертної кари, у 2022р. відносна більшість (42%) виступала вже проти її відновлення (і лише 29% — за відновлення), у 2025р. позиція громадян з цього питання практично повернулася до довоєнної: відносна більшість (43,5%) виступає за відновлення смертної кари і лише 24% — проти.

Частіше, ніж по масиву опитаних загалом, виступають за відновлення смертної кари учасники бойових дій (54%), жителі Західного регіону (51,5%), найрідше — жителі Центрального регіону (36%), але у всіх регіонах прихильників відновлення смертної кари більше, ніж супротивників.

Відносна більшість (45%) опитаних вважають, що обмеження громадянських прав не може виправдовуватися зовнішньою агресією (стільки ж, як у 2018р.). Істотно менше (21,5%) опитаних вважають, що, в умовах зовнішньої агресії можуть бути обмежені певні громадянські права і свободи (свобода слова, зібрань та ін.). Це ненабагато більше, ніж у 2018р,, коли таких було 17%.

Вважають, що обмеження громадянських прав не може виправдовуватися зовнішньою агресією, більшість або відносна більшість (від 39% до 53%) жителів усіх регіонів.

Ті, хто не довіряє владі, частіше, ніж ті, хто їй довіряє, вважають, що обмеження громадянських прав не може виправдовуватися зовнішньою агресією (відповідно 49% і 40%).

Оцінка ролі опозиції в політичному житті під час війни

59% опитаних вважають, що опозиція до влади потрібна в умовах війни, протилежної точки зору дотримується меншість (20%) опитаних. Більшою мірою із цим згодні респонденти, які не довіряють владі (80,5%), ніж ті, що їй довіряють (72,5%); частіше ті, хто виступає за вступ до Європейського Союзу (79%), ніж ті, хто виступають проти вступу (71%).

Так само більшість (56%) респондентів вважають, що під час воєнного стану є допустимим критикувати дії керівництва країни у питаннях оборони країни (29,5% дотримуються протилежної точки зору). Допустимим критикувати дії керівництва країни у питаннях оборони країни вважають 60% тих, хто поділяє думку, що опозиція до влади потрібна в умовах війни і лише 37% тих, хто вважає, що опозиція під час війни не потрібна (на неприпустимість такої критики вказують відповідно 26% і 54%).

Чим нижчий рівень добробуту респондентів, тим частіше вони допускають критику влади у питаннях оборони країни (від 49% серед тих, хто живе забезпечено, до 61% серед тих, хто відповів, що «ледве зводить кінці з кінцями»). Ті, хто не довіряє владі, частіше, ніж ті, хто довіряє (відповідно 65% і 42%) допускають таку критику.

Водночас військова сфера та сфера безпеки — та сфера, стосовно якої респонденти найчастіше відповідають, що опозиція повинна обов’язково підтримувати владу (32,5%). 31% вважають, що вона має обов’язково пропонувати альтернативні ідеї, а 29% — що має діяти залежно від обставин.

Стосовно інших сфер (зовнішня політика, економіка, соціальна сфера, внутрішня політика), то лише від 20% до 25% вважають, що опозиція повинна обов’язково підтримувати владу, а від 37% до 41% — що опозиція обов’язково повинна пропонувати альтернативні ідеї.

Стосовно того, чи потрібна політична опозиція до влади після закінчення війни, то переважна більшість (77%) відповідають, що вона потрібна. Протилежної точки зору дотримуються лише 12% опитаних.

РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ В ТАБЛИЦЯХ

(дані в таблицях наведені у відсотках, якщо не зазначено інше)

Як Ви вважаєте, чи потрібні чи не потрібні політичні партії для нормального розвитку України як держави?

Чи є в Україні партія, про яку Ви можете сказати, що вона представляє Ваші інтереси?*

* У 2017 році питання звучало так: «Чи є серед існуючих політичних партій така, яка захищає Ваші інтереси?»

Чи бачите Ви серед наявних політичних сил ті, яким можна було б довірити владу у повоєнний період?

Як Ви вважаєте, чи потрібні Україні нові політичні партії?

Як Ви вважаєте, чи потрібні Україні нові політичні лідери?

Коли відбудуться наступні вибори, Ви з більшою ймовірністю, проголосуєте на них за…

На Вашу думку, чи мають військові, ветерани після завершення війни йти у політику?, респондент міг вибрати кілька варіантів відповіді

На Вашу думку, чи мають волонтери, які зараз допомагають військовим, після завершення війни йти у політику?, респондент міг вибрати кілька варіантів відповіді

Кого б Ви насамперед хотіли б бачити в майбутньому парламенті (Верховній Раді України)?, респондент міг вибрати кілька варіантів відповіді

З якого середовища, на Вашу думку, може з’явитися політична сила, якій би Ви могли довірити владу у повоєнний період? Респондент міг вибрати кілька варіантів відповіді

Які риси ветеранів Ви вважаєте корисними у політичній, громадській діяльності? (Дайте свій варіант відповіді), Наведені лише ті відповіді, які дали від 1% і більше респондентів

Де на шкалі від 0 до 10 має бути розташована позиція політичної сили, яку б Ви підтримали на виборах? (0 означає максимальну підтримку позиції, наведеної ліворуч, а 10 — повну підтримку позиції, наведеної праворуч)

Як Ви вважаєте, чи потрібна політична опозиція до влади в умовах війни?

З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?

Під час війни опозиція повинна підтримувати владу чи пропонувати альтернативні ідеї владі у різних сферах?

Як Ви вважаєте, чи потрібна політична опозиція до влади після закінчення війни?