Нещодавня трагедія з жертвами та руйнацією житла громадян у Києві внаслідок вибуху газоповітряної суміші через витік газу, ще раз гостро підіймає питання вкрай незадовільного технічного стану газових мереж по всій країні.
Невеликий екскурс в історію проблеми. В період 1993–2015рр. в Україні відбулася спочатку корпоратизація державних підприємств з газопостачання і газифікації («облгазів»), а пізніше — поетапна їх приватизація, яка врешті-решт забезпечила консолідацію контрольних пакетів акцій більшості цих компаній до 2015р. Отже, ця приватизація, яка де-факто і де-юре все ж відбулася, і є головним підсумком формування ринку природного газу в Україні за цей період.
Основною специфікою приватизації підприємств з газопостачання і газифікації є те, що до їх статутного фонду не включили розподільні газові мережі. Решта основних засобів було включено до статутного фонду, але сукупна вартість цього майна була зазвичай в рази меншою ніж вартість газових мереж окремо. Таким чином, з одного боку вартість цих компаній була знецінена, а з другого боку — дозволяла за порівняно невеликі гроші взяти участь у їх приватизації і встановити контроль над ними.
Фонд державного майна України провів декілька послідовних етапів приватизації державних пакетів акцій більшості облгазів на приватизаційних аукціонах. Останні великі аукціони відбулися у 2013–14рр., задля чого зі статутного фонду НАК «Нафтогаз України» було вилучено контрольні та блокуючі пакети 39 газорозподільних компаній, які згодом і було продано на приватизаційному аукціоні.
Сутність стимулюючого ціноутворення на послуги енергетичних мереж полягає в створенні фінансово-економічного інструменту мотивації власника мереж вкладати інвестиції в модернізацію мереж. Повернення вкладених коштів та отримання нормативного прибутку відбувається шляхом регулярного повернення певної частки вкладеного капіталу через тариф на послуги в обмін на дотримання заздалегідь встановлених енергетичним регулятором кількісних і якісних параметрів діяльності мережевої компанії, які будуть забезпечені внаслідок модернізації.
В Україні вже діють стимулюючі тарифи на послуги з транспортування газу магістральними газопроводами, які здійснює ТОВ «Оператор ГТС України». Однак, що стосується ціноутворення на послуги з розподілу газу, то для 44 газорозподільних компаній так і продовжує застосовуватися старий підхід, який не забезпечує достатніх коштів не лише на модернізацію та розвиток газових мереж, але й, подеколи, на підтримання їх в належному технічному стані. Для розрахунку тарифів для газорозподільних компаній використовуються Методика визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу , згідно якої на основі затратного принципу щороку визначаються тарифи, які затверджуються НКРЕКП на півроку або рік індивідуально для кожної газорозподільної компанії. Беручи до уваги, що більша частина газових мереж перебуває в державній власності, якою розпоряджається Кабінет Міністрів України, такий підхід НКРЕКП до ціноутворення ніяк не сприяє відновленню вартості державної власності, що призводить до її фізичної деградації та знецінення.
Враховуючи існуючий статус власності на газові мережі та відсутність стимулюючого ціноутворення на послуги з розподілу природного газу, приватизовані газорозподільні компанії не мають сьогодні ніяких спонукальних економічних мотивів для модернізації мереж. Таким чином для покращення стану газових мереж та якості послуг з розподілу газу, що безсумнівно буде сприяти становленню конкурентного ринку природного газу, необхідно вирішити 2 ключових питання: по-перше, належним чином врегулювати питання власності на газові мережі; по-друге, забезпечити стимулююче ціноутворення на газорозподільні послуги.
