Як підводні трубопроводи допомогли перемогти гітлеризм

Перемога над фашизмом у Другій світовій війні була здобута в тому числі, але не виключно, внаслідок відкриття другого фронту в Нормандії. Багато хто читав або чув про так званий день «Д», але це загальноприйнятий термін, яким позначається день початку військової операції. Насправді висадка повітряного та морського десантів на узбережжя французької Нормандії мала назву «Оверлорд» і розпочалась 06 червня 1944 року. План відкриття другого фронту передбачав не лише деокупацію Франції, але й включав операцію з логістичного забезпечення паливно-мастильними матеріалами військ союзників. Саме про цю маловідому сторінку історії йтиметься у даній статті.

Автором плану постачання палива для військ союзників під час деокупації Європи був лорд Луїс Маунтбаттен, керівник Об’єднаних операцій Британії, який у далекому квітні 1942 році занотував свою ідею з прокладання трубопроводу під Ла-Маншем. Від британського парламенту цим проєктом опікувався Джеффрі Ллойд, який фактично створив консорціум та запросив до реалізації задуму голову англо-іранської нафтової корпорації сером Вільямом Фрейзером. Також до робочої групи входив Джон Августус Оріел, головний хімік Shell Petroleum Co, який попри свій поганий зір (практично був втрачений через отруєння іпритом під час Першої світової війни) зробив достатньо вагомий внесок у реалізацію даного проєкт.

Пропозицію Маунтбаттена підтримали британські інженери, зокрема Кліффорд Гартлі запропонував технічні рішення, які знівелюють вплив сильних течій на стійкість підводного трубопроводу. Вже за два місяці, у червні 1942 року, був виготовлений експериментальний взірець трубопроводу з діаметром в п’ятдесят міліметрів, який був виготовлений зі свинцю з шарами сталевої стрічки та важкого оцинкованого сталевого дроту. Даній конструкції було присвоєне кодова назва HAIS.

Менш ніж за рік, у квітні 1943 року, відбулись випробовування іншої конструкції трубопроводу, яка мала кодову назву HAMEL і порівняно із HAIS виготовлялась зі сталі та була більш гнучкою, що зменшувало ризики розгерметизації під дією підводних течій або штормів.

Безпосередньо сама операція PLUTO (Pipe-Line Under The Ocean або Pipe-Line Underwater Transport of Oil) розпочалась у серпні 1944 року і полягала в тому, що необхідне паливо для деокупації Європи постачатиметься з Ліверпуля до південно-східного узбережжя Великобританії, а потім через два маршрути підводних трубопроводів надходитиме до вже звільнених районів Франції.

Перший маршрут, під кодовою назвою BAMBI, пройшов від острова Уайт до Шербура у Франції, — його загальна протяжність склала 112 кілометрів.

Другий маршрут, під кодовою назвою DUMBO, з'єднував Дангенес і Грейстон на Ромні-Марш з Булонь у Франції, — загальна протяжність склала 48 кілометрів.

Цікавий нюанс полягав у маскуванні наземних об’єктів цих трубопроводів. Так от, щоб захистити насосні станції, усі установки були замасковані під бунгало, гравійні кар'єри, гаражі та навіть магазин морозива. Для задач з маскування було зведено кілька нових будівель, але в основному були адаптовані існуючі будинки — загалом було залучено 27 будівель.

Після того, як проєкт був реалізований, через трубопроводи щодня постачалось понад три тисячі тонн палива. Загалом, до моменту завершення Другої світової війни через ці підводні трубопроводи було протранспортовано щонайменше 520 мільйонів літрів бензину.

На той момент – це був безпрецедентний проєкт в історії трубопровідного транспорту, але його реалізація була більш ніж обґрунтована та доцільна, адже альтернативний варіант постачання палива був надзвичайно нестабільним — танкери, наповнені бензином і нафтою, були легкою мішенню для німецьких бомбардувальників, берегова лінія була всіяна підводними мінами, а відправка великотоннажних кораблів для заправки сил союзників після їхнього запланованого вторгнення призвели б до певного хаосу на береговій лінії Франції.

Сьогодні ми зіткнулись з аналогічним за ідеологічною суттю ворогом, — це фашизм ХХІ сторіччя, якого обов’язково здолаємо усім цивілізованим світом, але нам потрібна консолідація зусиль як для сил підтримки так і для лінії фронту. Розраховуємо на достатні поставки озброєння та матеріально-технічну допомогу для відновлення енергосистеми та енергетичної галузі загалом. Перемога за Україною та вільним світом.

Максим Білявський

Провідний експерт енергетичних програм


Народився у 1986 р. в Житомирській області.

Освіта:

Житомирський державний технологічний університет, факультет інженерної механіки (2008).

Кандидат технічних наук (2010).

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (2012).

Автор 17 патентів на винаходи та більше 100 наукових праць в галузі енергетики та машинобудування.

Досвід:

2008–2011 — оператор очисних споруд, диспетчер з транспортування газу Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ДК «Укртрансгаз».

2011–2017 — провідний інженер, заступник начальника прес-служби, начальник відділу зв’язків з громадськістю та пресою ПАТ«УКРТРАНСГАЗ».

2017–2018 — директор з персоналу ПАТ «Магістральні газопроводи України», радник Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

2021 — директор з інтегрованих комунікацій НАК «Нафтогаз України».

bielawski.maksym