У політиці як російської, так і радянської влади стосовно України та українців простежувалася тенденція протиставлення різних частин українського етносу, одна з яких трактувалася як «лояльна», «проросійська», інша — сепаратистська чи націоналістична.
Свого часу як така «сепаратистська» частина українського етносу розглядалося козацтво, аж до того, що козаків могли зовсім не відносити до українців, а розглядати як окреме «слов’яно-татарське» плем’я. Цю позицію, зокрема, поділяв російський історик Микола Ульянов, який писав:
«Запорозьке козацтво давно поставлене у генетичний зв’язок з хижими печенігами, половцями та татарами… Фігура запорожця не тотожна з фігурою корінного малоросіянина, вони є представниками двох різних світів. Один — осідлий, землеробський, з культурою, побутом, навичками, традиціями, успадкованими від київських часів. Інший — гулящий, нетрудовий, що живе розбоєм, виробив зовсім інший темперамент і характер під впливом способу життя і змішання зі степовими вихідцями. Козацтво породжене не південноруською культурою, а культурою ворожою, що століттями була у стані війни з нею».
Виникнення українського сепаратизму, на думку Миколи Ульянова, пов’язане з тим, що в середині ХVІІ століття відбулося «захоплення невеликою купкою степової вольниці величезної за територією та народонаселенням країни», «захоплення Малоросії козаками» (так цей автор назвав цілий розділ своєї роботи). Малоросійське ж населення, селяни, на думку цього автора, завжди тяжіли до Росії, і лише станові інтереси козаків не дозволяли повною мірою реалізуватися цьому прагненню.
Таке розуміння ролі козацтва (і відповідно, козацьких гетьманів), цілком узгоджується з формулюванням Катерини Другої: «коли ж у Малоросії гетьмана не буде, то слід намагатися, щоб навік і ім’я гетьманів зникло».
Лише через кілька десятиліть після ліквідації українського козацтва як самостійної політичної сили в Російській імперії його почали поступово «реабілітовувати», зображуючи вже винятково як «антипольську» силу, що боролася за возз’єднання України з Росією.
Пізніше такою «стигматизованою» (з точки зору нелояльності до Росії) групою до інших українців стали «західні українці» (насамперед галичани). Той же Микола Ульянов писав:
«не лише за іменами, але й по крові, за вірою, за культурою Галичина та Україна менш близькі між собою, ніж Україна та Білорусія, ніж Україна та Великоросія… Мова її зовсім не та, що в Наддніпрянщині. Навіть наспіх створена «літерацька мова», оголошена загальноукраїнською, не здатна приховати існування двох мов, поєднаних лише орфографією». Що не заважало М.Ульянову стверджувати, що ще у ХІХ ст. «у всіх австро-угорських володіннях, населених осколками руського племені, — в Галичині, Буковині та Угорській Русі — національне відродження розумілося як повернення до загальноросійської мови і загальноросійської культури».
Тобто, загальна тенденція у представленні образу «західних українців» — «вони більш зіпсовані іноземним впливом, але рано чи пізно все одно повернуться до Росії, хоча їх шлях у цьому напрямі буде важчим і довшим, ніж у інших українців».
Подібний пропагандистський вплив мав наслідком «ідеологічну стигматизацію» жителів західних областей України, що спостерігалася не лише в СРСР, але під впливом сформованих в СРСР стереотипів — ще тривалий час після здобуття Україною незалежності.
Під час опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова у травні 2006р., оцінюючи наскільки жителі різних регіонів України та деяких сусідніх країн близькі до них за характером, звичаями, традиціями (оцінка здійснювалася за шкалою від 0 до 10, де «0» означав, що жителі цього регіону чи країни не мають нічого спільного з респондентом у характері, звичаях, традиціях, а «10» — що жителі цього регіону чи країни максимально схожі на респондента за характером, звичаями, традиціями»), загалом громадяни України оцінювали близькість до них жителів західних регіонів країни (Галичини, Буковини, Волині, Закарпаття) нижче, ніж жителів інших регіонів України, а жителі Південного і Східного регіонів навіть значно нижче, ніж жителів Росії. Так, жителі Південного регіону оцінювали власну близькість за характером, звичаями, традиціями із жителями Галичини 4,3 балами за шкалою від 0 до 10, тоді як близькість із жителями Росії — 7,3 балами, а жителі Східного регіону — відповідно 4,7 і 7,6 балами.
Процес подолання цих стереотипів істотно прискорився після 2014 року, коли розпочалася «гібридна війна» Росії проти України, а ще більшою мірою — після початку повномасштабної війни.
Якщо порівнювали результати, отримані соціологічною службою Центру Разумкова у травні 2023р., з результатами 2006р., то можемо констатувати у Східному, Південному і Центральному регіонах зростання самооцінки культурної близькості із західними регіонами країни (наприклад, оцінка близькості з Галичиною зросла на Сході з 4,7 до 6,2 бала, на Півдні — з 4,3 до 6,7 бала, у Центральному регіоні — з 6,2 до 7,0 балів), і зниження самооцінки близькості з Донбасом (на Сході з 8,4 до 6,5 бала, на Півдні — з 7,4 до 6,3 бала, у Центральному регіоні — з 6,9 до 5,7 бала, та Кримом (на Сході з 7,4 до 6,6 бала, на Півдні — з 7,9 до 7,1 бала, у Центральному регіоні — з 6,9 до 6,5 бала).
Загалом по країні у 2023р. самооцінка близькості з жителями Криму та Донбасу виявилася нижчою, ніж вона була у 2006р., тоді як самооцінка культурної близькості з жителями Центрального регіону, Києва, Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття, Слобожанщини порівняно з 2006р. зросла.
Спостерігається тенденція зниження рівня культурної близькості з жителями Росії — з 6,8 бала у 2006р. вона опустилася до 3,5 бала у 2021р. і до 1,4 бала у 2023 р. (що є найнижчим показником серед усіх порівнюваних країн). Також порівняно з 2006р. знизилася самооцінка культурної близькості з жителями Білорусі (з 6,0 до 4,6 бала у 2021р., і до 2,0 балів у 2023р.), тоді як з жителями країн, що межують з Україною на Заході та Південному Заході (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова), а також із Туреччиною, зросла. Найвищим є показник близькості із Польщею (6,1 бала, тоді як у 2006р. він становив 3,7 бала).
Самооцінка культурної близькості з Росією і Білоруссю порівняно з 2006р. знизилася у всіх без винятку регіонах країни. Тоді як самооцінка культурної близькості до жителів Польщі, Словаччини, Угорщини Румунії, Молдови і Туреччини зросла у всіх регіонах.
Ця тенденція проявляються не лише серед етнічних українців, але і серед етнічних росіян-громадян України. Так, самооцінка етнічними росіянами рівня культурної близькості з жителями Росії опустилася з 8,6 бала у 2006р. до 5,6 бала у 2021р. і до 3,1 бала у 2023р. (хоча вона залишається вищою, ніж серед етнічних українців — 1,3 бала).
Розпочавши спочатку «гібридну», а згодом повномасштабну війну проти України, Росія власними зусиллями істотно зіпсувала свій імідж не лише в Україні, але й загалом у світі. За даними цього ж опитування, з Росією насамперед асоціюються поняття «агресія» (така асоціація зросла з 66% у 2017р. до 91% у 2023р.), «диктатура» (зростання з 60% до 87%), «жорстокість» (з 57% до 89%). Тому не дивно, що бажання мати щось спільне з такою країною виникає мало у кого.
У статті наведені результати соціологічного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 23 по 31 травня 2023 року в рамках проекту Програми MATRA, що фінансується Посольством Королівства Нідерландів в Україні. Оцінки та висновки авторів дослідження не слід розглядати як офіційну позицію Посольства.
Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях — лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).
Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).
Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
Джерело:
