«Нафтогаз» припиняє свою функцію постачальника «останньої надії». Що це означає для пересічних споживачів? Пояснює Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова.
Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р визначено постачальником «останньої надії» та протягом останніх трьох років було гарантом газопостачання для споживачів, що залишились без постачальника, інформує про закінчення строку виконання своїх функцій та обов’язків постачальника «останньої надії» з 22.07.2023 року.
Аудіо-інтерв'ю з Володимиром Омельченко (mp3)
Що таке постачальник «останньої надії»?
Володимир Омельченко: Це постачальник, який надає свої послуги, якщо більше ніхто їх не надає. Чи через те, що від клієнта всі інші відмовилися через заборгованості, чи через те, що більше ніхто не може з певних технічних причин. Такі споживачі існують. Їх насправді дуже багато. Це, наприклад, водоканали, теплокомуненерго. Постачальник «останньої надії» надає послуги, щоб підприємства отримували природний газ навіть тоді, коли не можуть сплачувати, але мають важливість для держави та відімкнути їх не можна.
«Нафтогаз» брав на себе соціально важливу функцію. Більше ніхто цю функцію виконувати не буде, оскільки нікому не вигідні споживачі, які не спроможні платити.
Що тепер робити?
Володимир Омельченко: Це питання до уряду. Не може бути такого, щоб постачальника «останньої надії» не було взагалі. Якщо так станеться, то тисячі абонентів залишаться без можливості отримувати природний газ. Особливо небезпечно це може бути для теплокомуненерго, коли настане зимовий період, а від нього залежить, наприклад, теплозабезпечення промислових об’єктів та житлових будинків.
Я розумію «Нафтогаз». Не дуже приємно виконувати цю функцію та не отримувати за це кошти. Окрім того, наскільки мені відомо, сам «Нафтогаз» зараз не в найкращій фінансовій ситуації. Вони мають борги, грошей не вистачає. Мають серйозні економічні проблеми. Як завжди, в принципі. На сьогодні вже зрозуміло, що виконувати «рятівні» функції вони не можуть. Це додаткове навантаження.
Хто посяде місце «Нафтогазу» — невідомо. Охочих не багато. Черги не буде.
«Нафтогаз» постійно говорив, що вони виконують соціальні функції. А тепер, коли вони від неї відмовляються, постає питання — а для чого ця компанія потрібна державі, якщо вона не планує більше виконувати функцію постачальника «останньої надії». Тож потрібно зробити її приватною. Нехай працює як всі інші. Якщо вона не виконує соціальну функцію, мати її в руках держави сенсу немає.
Чим це загрожує?
Володимир Омельченко: Відсутність постачальника «останньої надії» загрожує накопиченням багатомільярдних боргів перед ОГТСУ (операторами газотранспортної системи України) та облгазами. Цим питанням мають піклуватися Кабмін і Міненерго. Борги є не тільки на ринку природного газу, а й на ринку електроенергії. Там десятки мільярдів гривень. Накопичуються ці борги тому, що все ніяк моделі ринків не адаптуються до європейських правил.
Борги зрештою потрібно, щоб хтось оплачував. А ми робимо так — борги нависають над державою, а потім внаслідок інфляційних процесів усе списується. У нас за 30 років гривня стосовно долара впала у 25 разів. Це означає, що практично ніякого дешевого газу не було. Просто ми сплатили за нього внаслідок інфляції та девальвації. Тобто зниження рівня свого життя.
Що далі?
Володимир Омельченко: Через те, що ніхто не захоче брати на себе функцію постачальника «останньої надії», думаю, у Кабміні зрозуміють, що ситуація критична та знову призначать «Нафтогаз» на це місце ще на 3 роки. Можливо, Кабмін має геніальне рішення, про яке ніхто не знає. То почекаємо, що він скаже.
Чому у нас проблеми з теплокомуненерго? Ціна теплової енергії не покриває витрати на природний газ. Ця різниця в ціні осідає як збільшення заборгованостей, які ніхто не хоче покривати. В тому числі «Нафтогаз».
Казати, що грошей в державі немає, ми не можемо. Вони є. Просто мають бути правильно спрямовані.
Джерело:
