Спроба агресора переорієнтувати експорт сировини (сталь, нікель, мідь, вугілля, алюміній) із європейського ринку на китайський на фоні санкційних обмежень, — приречена на провал.

Три агрументи

Найперше, тому що у КНР є власна база виробництва таких ресурсів, і діє система довгострокового контрактування на імпортні поставки. Особливо це простежується на прикладі сталі, усі російські поставки на європейський ринок (10 млн.тон) співставні із 70% від усіх імпортних потреб Китаю в цьому ресурсі.

По-друге, цінова конюктуру на китайському ринку менш приваблива за пропозиції від покупців на європейському ринку. Наприклад, вартість сталі на ринку КНР складає приблизно $820 за тону, що вдвічі менше за котирування у ЄС (понад $1500 за тону) та на 25% від цін по індексу FOB Чорне море. Котирування алюмінію та міді у Китаї, також менші за європейські ціни, орієнтовно до 10%. 

По-третє, перенаправлення російських вантажів із ЄС в КНР супроводжуватиметься зростанням витрат на логістику до 30%, за рахунок збільшення відстані транспортування та більш високих розцінок на фрахт суден. Також матимуть місце проблеми із своєчасним відвантаженням товарів, з огляду на перевантаженість російської залізниці та обмежену пропускну здатність далекосхідних морських портів агресора. 

Загалом, переорієнтація російської сировини із європейського на китайський ринок, принесе лише збитки і на цьому фоні змусить більшість підприємств окупанта припинити свою діяльність. Ось так виглядає санкційний гамбіт, коли навіть незначні поступки зі сторони ЄС дозволять послабити економіку агресора.