Жовтень 2016 року: кореспондент радіостанції «Свобода» бере інтерв’ю у відомого російського економіста та політолога, наукового керівника Центру досліджень постіндустріального суспільства, критика путінського режиму Владислав Іноземцева. Іноземцев говорить, що «в России складывается мягкий вариант фашистского режима — речь идет в первую очередь об огосударствлении экономики, превращении России в корпорацию, об усилении националистической риторики, о постоянном продвижении идеи народного единства, единства между партией, народом, вождем, постоянного будирования идеи справедливого насилия, даже если оно незаконно, но идет от имени масс, сплочение между государством и определенными финансовыми элитами ради единой цели… Я уж не говорю о более мелких вещах, культе маскулинности, идеи единой воли, единства, стабильности и прочего. Мое мнение заключается в том, что то, что мы сегодня видим — это фактически кристаллизация корпоративного государства, которое было в Европе во времена Муссолини в Италии, во времена Франко в Испании».
Разом з тим, він стверджує, що «в России нацизм невозможен, потому что государство настолько многонационально, что продвижение какой-то идеи именно русской, она губительна — это понимают все, включая Путина и его близкий круг».
Із запереченням нацистського характеру російської ідеології та держави Іноземцев явно погарячкував — в Росії активно просуваються саме нацистські ідеї: ідеї моральної вищості російської нації, яка «спирається на консервативні духовні традиції» над «загниваючим Заходом», право на «життєвий простір», який істотно ширший, ніж територія, населена росіянами, заперечення існування українців та білорусів як окремих народів. Якщо хто не пам’ятає — німецькі нацисти так само заперечували право на окреме існування інших германських народів (таких, наприклад, як данці чи норвежці, трактуючи їх лише як «відгалуження» великої германської нації).
Але особливо цікаво зараз сприймається прогнозування Іноземцевим дій Путіна у найближчі роки: «Сейчас в мире нет такой готовности идти на насилие, развязывать войны, ее нет у Путина. Путин абсолютно не Гитлер, он не захватчик, он не сторонник передела мирового порядка. …. Фашизм 1920-х годов опирался на огромное массовое народное движение, сегодня у нас имитация этого движения, у нас страна имитаций, поэтому она никуда не продвинется, не будет никаких танковых колонн, которые пойдут на Киев. Это страшилки, которыми пугают западные политики народ».
Не було б нічого дивного, якби таке сказав прес-секретар Путіна, але Іноземцев — його критик, який називав його режим фашистським. Очевидно, Іноземцев виходив з того, що навіть у таких політиків, як Путін, має бути якась раціональна (нехай навіть і своя, фашистка) логіка, тобто вони мислять в категоріях «вигідно-невигідно».
Але, судячи з усього, спроби знайти залишки раціональної (нехай навіть диктаторської), логіки у Путіна — марна справа, і з усіх можливих варіантів він вибирає найгірший. Мабуть, це потрібно мати на увазі всім, хто намагається передбачити його дії.
І наприкінці слід вказати на те, що, власне, відбулося з самим російським суспільством за місяць після початку цієї війни. А сталося там те, що остаточно оформилася зміна політичної системи — відбувся перехід від авторитаризму до тоталітаризму. Якщо до почату війни там діяло кілька опозиційних мас-медіа, то тепер всі вони заборонені, набув чинності закон про «фейки о российской армии», тобто за поширення інформації про її злочини можна потрапити за грати (згадаємо радянський закон «о распространении заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественныйстрой»), всі опозиційні політики або за гратами, або в еміграції.
Вищецитований Іноземцев в інтерв’ю латвійському виданню (жодне російське вже такого не опублікувало б) заявив 23 березня цього року: «В России фактически завершился процесс формирования фашистского государства» — і це він ще не знав про Бучанську різанину.
Саме після Бучанських подій прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький назвав Росію «тоталітарно-фашистською державою, яку мають зупинити НАТО та ЄС». Отже, таке визначення характеру російської держави і суспільно-політичної системи набуває міжнародного визнання.
Джерело:
