Про те, чому ГПУ важко зібрати докази, які переконають парламентаріїв позбавити недоторканості шістьох депутатів

Генпрокурор Юрій Луценко заявляє, що ГПУ має докази для притягнення до кримінальної відповідальності шістьох народних депутатів України. На п’ятьох із них ГПУ вже підготувала подання до Верховної Ради про позбавлення недоторканності, проте комітет ВР з питань регламенту відхилив усі заявлені прокуратурою подання. Члени комітету кажуть про низьку готовність обвинувальних документів. Генпрокурор Луценко назвав дії комітету круговою порукою і «міжфракційним егоїзмом». Мовляв, депутати просто не хочуть здавати своїх.

Андрію Лозовому (Радикальна партія) інкримінують несплату податків. Євгена Дейдея («Народний фронт») підозрюють у незаконному набутті у власність активів. Депутата групи «Воля народу» Олеся Довгого підозрюють у зловживанні владними повноваженнями на посаді секретаря Київради. Бориславу Розенблату (БПП) та «фронтовику» Максиму Полякову інкримінують лобізм при внесенні змін до закону, який, зокрема, регламентує видобуток та експорт бурштину.

Один зі співавторів Конституції України, заслужений юрист Віктор Мусіяка причиною конфлікту між ГПУ і парламентаріями називає недосконале законодавство. «Які докази може отримати ГПУ, якщо стосовно депутата не можна проводити ніяких слідчих дій (без згоди Ради)», — пояснює він те, що прокуратура навіть за бажання не може зібрати переконливі докази. Аби депутат, який обґрунтовано підозрюється, був у законний спосіб притягнутий до відповідальності, слід, на переконання Мусіяки, докорінно змінити законодавчу базу. Нині ж спочатку нардепа мають позбавити недоторканності, а потім проводити слідчі дії. А потрібно отримати змогу на позбавлення недоторканності лише тоді, коли вже висунуто обвинувачення і справа передається до суду. «Лише тоді, коли вони (Генпрокуратура) здобудуть необхідну кількість доказів, вони можуть прийти до Ради і попросити згоду на притягнення до відповідальності», — наголосив юрист.

В інтерв’ю «Главкому» Віктор Мусіяка розповів, чому комітет Верховної Ради з питань регламенту мав підстави відмовити Генпрокуратурі, а також про те, як потрібно змінити закон, аби уникнути протистояння між Генпрокуратурою і парламентом.

— Чи бачите ви порушення в роботі комітету ВР з питань регламенту під час розгляду подань щодо позбавлення недоторканності народних депутатів?

— Важко щось доводити Генеральній прокуратурі. Не менш важко працювати і регламентному комітету. Є нюанс, пов’язаний із недоторканністю. Мабуть ця ситуація буде використана для того, щоби показати,  мовляв, недоторканність не дає можливості притягнути до відповідальності.

— Комітет Верховної Ради з питань регламенту виступив проти позбавлення недоторканності народних депутатів, про яких каже прокуратура. Генпрокурор Юрій Луценко обвинуватив комітет у круговій поруці, заявивши про «партійний і міжфракційний егоїзм». У чому ви бачите причини цього конфлікту?

— Усе подібним чином триватиме (протистояння), незалежно від того, шість чи сім буде подань (про позбавлення депутатської недоторканності) через те, що нині в країні такий високий рівень депутатської недоторканності. Свого часу, працюючи в Раді, я пропонував розглядати положення, яким надається згода на притягнення до відповідальності, не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту, коли заявляється обвинувачення. Тільки тоді з ним і слід приходити до Верховної Ради, щоб отримати згоду (на позбавлення недоторканності). Бо мова про притягнення до відповідальності має йти лише тоді, коли суд ухвалить відповідне рішення про визначення міри покарання тощо.

А нині ще з тих часів у нас притягнення до відповідальності починається з моменту, коли депутат скоїв злочин. Що важливо, у тієї ж прокуратури немає ніякого права здійснювати дії стосовно пошуку конкретних доказів щодо депутата без того, щоб на ці дії дала згоду Верховна Рада. Якщо ідеться, наприклад, про прослуховування, чи будь-які інші слідчі дії. А якщо прокуратура не отримає «добро» на такі дії, то вона ніколи не зможе надати  більш-менш переконливі факти, що доводили б наявність протиправних дій чи іншого народного депутата. Так, якісь факти завжди називатимуть, але вони в поєднанні з іншими фактами губитимуться.

Тобто біда в тому, що навіть якщо Генпрокуратура отримує докази, вона ж не має права здійснювати досудові слідчі дії, бо для цього необхідно отримати дозвіл Верховної Ради. А без нього не можна заявляти докази. Так, десь вони (Генпрокуратура) якісь докази демонструють, але це не справляє враження, і з цього комітет робить висновки про недостатність таких доказів, необґрунтованість.

— Нині винятково після висновку комітету ВР з питань регламенту може бути внесене до сесійної зали парламенту подання про позбавлення недоторканності. Чи не вважаєте, що слід внести зміни до закону, наприклад, «Про регламент Верховної Ради», аби позбавити комітет цього монопольного права?

— Є стаття 220 Закону «Про регламент», яка говорить про те, що має з’ясовувати комітет з питань регламенту. Потрібно було би привести її у відповідність до міжнародних стандартів, знизити депутатський імунітет хоча би до того рівня, який нині є у наших суддів. Тоді комітет з питань регламенту з’ясовував би, наприклад, те, чи не має на депутата, якого хочуть позбавити недоторканності, політичного тиску, чи не використовують органи досудового слідства якісь засоби тиску на народного обранця з метою отримання якихось політичних результатів.

Чи мають право органи досудового слідства здійснювати слідчі дії? Якщо привести рівень недоторканності до рівня, який у нас після внесення змін до Конституції є у суддів, було би все нормально, досудове слідство можна було би вести. Але остаточне рішення про притягнення до відповідальності, затримання, арешт, тримання під вартою, можливе тільки після винесення обвинувального рішення судом. Якщо так, тоді можна було би вести досудове слідство, і у суду була би можливість виносити вирок. І якщо до моменту рішення суду виникатиме потреба затримати, тримати під вартою — у цьому разі слід іти до Верховної Ради.

— Де межа між політичним переслідуванням і законністю вимог про позбавлення депутатського імунітету, якщо врахувати, що Закон України «Про статус народного депутата» має розмиті критерії щодо передумов для позбавлення недоторканності?

— Це дуже важко зараз зробити. Ви ж бачите, що депутати, щодо яких є подання про позбавлення недоторканності, одразу заявляють про політичні переслідування. Довести протилежне не можна з боку тієї ж Генпрокуратури. Вони не можуть надати достатніх доказів через те, про що я розповідав вище.

— Андрія Клюєва у червні 2015 року Верховна Рада позбавила недоторканності. Тоді його звинувачували у шахрайстві і комітет з питань регламенту чи не одноголосно підтримав ініціативу позбавити цього депутата недоторканності. Як пояснити те, що несплата податків Андрієм Лозовим, чи обвинувачення у зловживаннях Олеся Довгого на посаді секретаря Київради, пов’язаного із земельними питаннями, не є переконливими для комітету зараз?

— Не знаю, чому так. Сидять же в комітеті представники різних політичних сил, і юристи є серед них. Для мене важливо те, чи це достатньо (наведених ГПУ доказів задля позбавлення недоторканності) з точки зору закону. Хоча щодо Олеся Довгого, то не думаю, що про якесь політичне переслідування може йти мова. Звичайно, самі депутати не забувають наголошувати на політичному переслідуванні. Але навіть просто наведені факти, думаю, були би достатніми для депутатів, аби вони зробили для себе висновки.

Необхідно ставити питання перед парламентом. Але не Рада ж ухвалює рішення про те, винна людина, чи ні. Не про притягнення до відповідальності має йтися, а про надання згоди на початок досудового слідства. От про це має йтися. Із цього мають почати. Зрештою, що вони (ГПУ) хочуть? Почати досудове слідство.

— Які статті могли би бути переконливими для комітету з питань регламенту дати згоду на позбавлення недоторканності шістьох народних депутатів, про яких говорить генпрокурор Луценко?

— Але як вони можуть здобути переконливі докази без можливості проводити досудове слідство? До тих пір, поки вони не можуть провести повноцінне досудове слідство, доти в них не буде можливості зібрати таку доказову базу, яка була би більш-менш переконливою для депутатів того ж комітету з питань регламенту. Пам’ятаєте, як ціле «кіно» про Мельничука певний час тому у Верховній Раді показували? І що з того? При цьому «кіно» зняли про нього, не маючи на це згоди парламенту. От вони (ГПУ) зараз ходять з якимись фактами, які часом є просто непереконливими.

— Депутати, яких прокуратура хоче позбавити недоторканності, належать до різних фракцій. Є думка, що така ситуація вганяє Верховну Раду в ситуацію кругової поруки. Можливо, якби нардепів позбавляли недоторканності по одному, по черзі, шанси на притягнення їх до відповідальності зросли б. Погоджуєтеся?

— У нас нині стало ледь не нормальним те, що депутатів із БПП, з «Народного фронту», з опозиції хочуть позбавити недоторканності. Але виходить так, що депутати є цінними солдатами своїх фракцій, і, природно, фракції хочуть цих депутатів у себе зберегти. Припускаю, що для цього вони починають домовлятися між собою. Але це ж ненормально! Це ж має бути надзвичайна подія, якщо в парламенті з’являється подання про притягнення до відповідальності. Якщо є достатньо підстав, то потрібно ухвалювати рішення, давати згоду (на позбавлення недоторканності) і очищати депутатські лави.

Не має значення, чи по черзі їх пропонували би позбавити недоторканності, чи всіх разом, «пакетом», чи ні. Вони ж «пакетом» все одно не голосуватимуть у Раді, за кожного окремо голосуватимуть. А домовитися можуть заздалегідь, не чекаючи внесення подання про позбавлення недоторканності. Якщо так відбувається, то хіба це нормальний парламент? Ні, це якесь збіговисько.

— Які підстави зміни законодавства в нинішній ситуації ви бачите?

— Ми чули президента, який висловлювався про недоторканність (президент Петро Порошенко під час урочистостей з нагоди Дня Конституції України в Києві назвав анахронізмом депутатську недоторканність і висловив сподівання, що невдовзі парламентарії проголосують за її скасування). Глава держави заявив про те, що має готовий проект змін до Основного закону. Але я не розумію, чи маються на увазі зміни, які були підготовлені 2015 року, де йшлося про недоторканність і депутатів, і суддів, чи мається на увазі якийсь новий проект. Щодо суддів, то зміни вже набули чинності. Якщо мова йде про законопроект версії 2015 року, його не можна ставити на голосування на 300 голосів у тій редакції, бо він застарів і потребує змін. А якщо йдеться про новий, то він потребує часу, висновків Конституційного суду тощо.