Соціологічне дослідження «Ефективність реалізації державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності: соціологічні індикатори» провів нещодавно Центр Разумкова.
Як результат — ми можемо побачити зростання українського патріотизму. Українці вважають, що війна йде за свободу, і в цій боротьбі самі стають вільніші.
Про це говоримо із заступником директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайлом Міщенком.
Ірина Кириченко
Вдячні батькам за те, що вони дали життя, — 82%
— Михайле Дмитровичу, скажіть, будь ласка, відколи ви розглядаєте тему ідентичності українців?
— Центр Разумкова звертався до цієї теми з самого початку свого існування. (Засновано 1994 року. — Авт.).
— Ви ставили запитання: «Наскільки ви пишаєтеся тим, що ви громадянин України?», і 94% опитаних відповіли, що дуже пишаються або радше пишаються своїм українським громадянством. У 2015 році таких було 68%, у 2000 році — 62%. Особливо помітне зростання частки тих, хто дуже пишається українським громадянством: від 23% у 2000 році до 71% у 2023 році. Чи вплинула на таке зростання війна?
— Безумовно, будь-які значущі події у житті суспільства впливають на свідомість людей. Війна особливо вплинула на емоційну складову громадської думки, а саме емоційна складова значною мірою впливає на формування світогляду, орієнтацій. Значні зміни відбулися ще у 2014 році, але з початку повномасштабної війни ці зміни ще більше посилилися.
— 98% опитаних сприймають Україну як свою Батьківщину, 97% відповіли, що мають почуття патріотизму. У 2016 році таку відповідь давали 76%. Чому не 100% сприймають Україну як свою Батьківщину?
— Дійсно, 1% не вважає Україну Батьківщиною, ще 1% вагався з відповіддю. Але близько 1% респондентів відповіли, що не є громадянами України. Тому не дивно, що приблизно стільки ж не вважають Україну своєю Батьківщиною.
— Питання щодо кількості громадян, які мають намір виїхати з України за кордон на постійне проживання. Порівняно з 2001 роком частка таких людей зменшилася з 32% до 11%. Проте дехто міг виїхати як біженець і намагається там залишитися.
— Так, деякі люди, які мали намір виїхати, скористалися послабленими правилами в’їзду до країн Європейського Союзу, таким чином могли виїхати навіть не лише ті люди, які перебували в безпосередній небезпеці, а також і ті, хто давно мав еміграційні настрої, але лише зараз зміг скористатися ситуацією, щоб їх реалізувати. Однак не можна пояснити зниження еміграційних настроїв лише тим, що більшість охочих емігрувати вже виїхали. Зростання патріотичних почуттів також негативно впливає на бажання емігрувати.
Тут принагідно згадати такий показник, як бажання респондентів, щоб їхні діти жили в Україні. Таке бажання висловили 76% опитаних, негативно відповіли 10%. Якщо у 2001 році лише 6% вважали, що їхні діти, живучи в Україні, почуватимуться захищеними від посягань на їхні права та свободи, то тепер таких уже 53%. Упевненість у тому, що діти зможуть отримати освіту, в тому числі вищу, зросла з 27% до 79%.
До речі, частка тих, хто вважає, що їхні діти будуть вдячні батькам за те, що вони дали їм життя, зросла з 49% до 82%.
— Цікаво, що з 30% до 14% зменшилося число осіб, хто мотивує небажання емігрувати тим, що нікому за кордоном не потрібен. Зараз Європа і світ настільки добре приймають наших людей?
— Так, це значною мірою сприяє зменшенню цього відсотка. Ті, хто не має наміру емігрувати, найчастіше пояснюють це тим, що сподіваються: невдовзі життя в Україні зміниться на краще (частка таких зросла з 17% у 2000 році до 33% у 2023 році). Попри труднощі, які переживає країна, рівень оптимізму, оптимістичного бачення майбутнього країни загалом істотно вищий, ніж у попередні роки.
Громадянська свідомість та рідна мова
— Кількість громадян України, залучених до процесу формування політики та прийняття управлінських рішень на загальнодержавному та місцевому рівнях, становить 12%. До діяльності з покращення екологічної ситуації залучено 6% опитаних. З них далеко не всі депутати та старости?
— Це необов’язково посадовці. Скажімо, це активні люди, які вважають, що можуть впливати на ситуацію на різних рівнях. Це можуть бути громадянські активісти, волонтери. Тобто це люди, які вважають, що своєю діяльністю вони можуть впливати на діяльність місцевої влади.
— Щодо частки громадян України, які вважають неприпустимим для себе особисто застосування корупційних практик, у тому числі на побутовому рівні. Усього 61% вважають, що дати хабар чиновнику за жодних обставин не може бути виправдано. 21,5% вважають, що у деяких випадках це виправдано. Ще 4% — що у більшості випадків виправдано, а 3% — що завжди виправдано.
— Лише 61% — не можна сказати, що це оптимістичний показник. Але у даному випадку, на жаль, ми не можемо відстежити ситуацію в динаміці. Можливо, у попередні роки підстав для оптимізму було ще менше.
— 69% громадян, оцінюючи свій рівень володіння українською мовою, відповіли, що вільно нею володіють, 28% — що їхнього рівня володіння українською мовою достатньо для спілкування на побутовому рівні, 2% — що погано розуміють українську мову, для них є проблема спілкуватися, 0,6% — що взагалі не розуміють української мови. 69% громадян, які вільно володіють українською мовою, — це не занадто мало?
— В усіх країнах побутова мова відрізняється від літературної, тому тут важко сказати, чи це мало, чи багато, для цього потрібно було б порівняти з результатами опитувань в інших країнах. Тут цікаво порівняти дані 2006 року за регіонами і дані останнього опитування.
Скажімо, якщо взяти західний регіон, то у 2006 році сказали, що вільно володіють українською мовою, 89% опитаних, а зараз їх 95%. Якщо в південному регіоні таких було 48%, то тепер — 61%. А в східному регіоні показник не змінився, там було трохи більш ніж 40%, так і залишилося. Тих, хто погано розуміє українську мову чи взагалі не розуміє, найбільше у південному регіоні (8%) та на сході (7%). На заході країни таких лише 0,4%, у центральному регіоні — 0,9%.
— Розмовляють удома лише або переважно українською мовою 68% опитаних, у 2015 році таких було 50%, спілкуються за межами дому переважно українською 65%, у 2015 році таких було 46%.
— Тут теж цікава динаміка саме за регіонами. У західному регіоні у 2006 році тих, хто спілкувався вдома лише або переважно українською мовою, було 89%, а тепер їх стало 98%. У центральному регіоні їх було 62%, а стало 74%.
У південному регіоні частка тих, хто говорить лише або переважно українською мовою, статистично значуще не змінилася (близько 30%), але тут істотно збільшилася частка так званих двомовних, які деколи розмовляють українською, деколи російською мовою, — було 21%, а стало 51%.
І відповідно зменшилася частка тих, хто говорить лише або переважно російською мовою: в 2006 році було 44%, а стало 17%. У південному регіоні відбувається перехід із переважної російськомовності до двомовності.
У східному регіоні також зменшилася частка тих, хто говорить лише або переважно російською мовою, — з 47,5% до 23%. Тих, хто говорить лише або переважно українською мовою, було 26%, а стало 36%.
— 74% респондентів вважають, що престижніше розмовляти українською мовою. Тільки 9% опитаних вважають більш престижною російську мову.
— До того ж тих, хто відзначає престижність української мови, стало істотно більше (у 2015 році таких було лише 43%). Одним із чинників, який цьому сприяє, є значне погіршення іміджу російської мови. За радянських часів російська мова домінувала практично в усіх сферах, нею говорили ті, хто вважався лідерами громадської думки. А зараз вона переважно сприймається як мова, яку ми чуємо у радіоперехопленнях розмов російських солдатів, де половина лексики — нецензурна.
Це війна насамперед за свободу
— Частка громадян України, які готові захищати незалежність та територіальну цілісність України зі зброєю в руках, становить 29%, серед чоловіків 44%, серед жінок 16%.
— Це цілком зрозуміло, що серед чоловіків частка вища, аніж серед жінок. Так само, як серед молоді таких більше, ніж серед людей старшого віку. Цікаво, що у росії найчастіше висловлюють готовність воювати представники найстаршого покоління, хоча напевне знають, що до армії їх не покличуть. До того ж готовність захищати Україну участю у волонтерському русі висловили 42% респондентів. У 2015 році таких було 32%.
— 21% опитаних відповіли, що хотіли б, щоб їхні діти стали професійними військовими. У 2002 році таку відповідь давали 18% респондентів.
— Це зміна не дуже значна, проте слід зважати на те, що у 2002 році багато хто сподівався, що, навіть будучи військовими, їхнім дітям не доведеться воювати.
— 3% опитаних беруть участь у діяльності ЗСУ, тероборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, добровольчих загонів.
— Ми проводили опитування за місцем проживання і лише частково могли охопити людей, які перебувають у лавах чинної армії. Це ті, кого ми змогли знайти за місцем проживання. 43% опитаних зазначили, що їхні родичі, близькі знайомі беруть участь у діяльності Збройних сил України, тероборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, добровольчих загонів.
14% займаються волонтерською діяльністю, 28,5% зазначили, що їхні родичі або близькі знайомі займаються волонтерською діяльністю з підтримки оборони країни. 36% опитаних відповіли, що підтримують оборону країни матеріально.
— Які підсумки можна підбити щодо ідентичності? Чи стала Україна більш українською?
— Тут іще потрібно дати визначення, що таке «бути українською». У нас є такі результати, що, за оцінкою громадян, в Україні стало більше свободи, ніж було до війни. І це може бути пов’язане з тим, що громадяни вважають, що це війна насамперед за свободу і що свобода — це і є символ України.
У нас було таке запитання: з Україною чи росією у вас у першу чергу асоціюються деякі поняття? Поняття «демократія», якщо порівнювати Україну та росію, з Україною асоціюється в 76%, а з росією — лише у 0,4% опитаних.
У 2017 році це поняття з Україною асоціювалося в 41,5%, а з росією — у 2% опитаних. Якщо до росії ставлення практично не змінилося, то асоціювання України з демократією значно зросло.
Якщо у 2017 році поняття «свобода» в 40% українців асоціювалося насамперед з Україною, то зараз — у 81%. Україна стала більш українською в тому сенсі, що в українців вона стала більше асоціюватися зі свободою та демократією. Поняття «свобода» можна назвати ментальним маркером України. Адже українська ідея навіть на рівні історичної міфології була пов’язана з ідеєю козацьких вольностей.
Джерело:
