Французький соціолог Жан Бодрійяр писав, що в сучасному суспільстві домінує “культ молодості”: “Сучасна цивілізація наказує бути молодим”: зовнішня краса, здорове тіло, “сексапільний” вигляд є одними з атрибутів суспільного успіху, престижу і благополуччя. Тобто молодь виступає у сучасному суспільстві так званою референтною групою (так називають соціальну спільноту, яка вважається еталоном, і на норми, думки, цінності й оцінки якої орієнтуються навіть ті люди, які до неї не належать).
Ще у вісімдесяті роки минулого століття українські вчені Євген Головаха та Олександр Кронік провели дослідження, під час якого піддослідні мусили провести на собі умоглядний експеримент: уявити, що не знають свого істинного календарного віку, і відповісти на запитання: “Скільки вам насправді років?”, після чого повідомити експериментаторові рік свого народження. Результати показали, що більшість опитаних (55%) вважали себе молодшими, ніж це було насправді (тобто їхній психологічний вік виявився нижчим за реальний, хронологічний). Отже, ефект “культу молодості” полягав у тому, що більшість людей стали вважати себе психологічно молодшими, ніж є насправді.
Як показали результати досліджень, що проводилися Центром Разумкова у 2017–2020 роках, відчуття себе психологічно молодшим від власного реального віку робить людей щасливішими: частка тих, хто оцінює свій психологічний вік нижче за хронологічний, більша серед респондентів, які відчувають себе щасливими або задоволеними життям, порівняно з тими, хто відчуває себе нещасливим або незадоволеним.
До того ж, соціальний успіх асоціюється в масовій свідомості з молодістю. Тому, наприклад, частка тих, хто оцінює свій психологічний вік як нижчий за хронологічний, тим більша, чим вище опитані оцінюють власний рівень добробуту.
Ще одним чинником, який може зумовлювати сприйняття молоді як референтної групи, є те, що в сучасній культурі (точніше, у культурній традиції, що має тяглість щонайменше з ХІХ століття — згадаймо відомий твір російського класика Івана Тургенєва “Батьки і діти”) і, відповідно, у масовій свідомості молоде покоління асоціюється з “проґресивними соціальними змінами”, в тому сенсі, що молоді люди частіше підтримують такі зміни та здатні втілювати їх. Зокрема, за результатами опитування соціологічної служби Центру Разумкова, 65,5% респондентів погодилися з тим, що “політики старшого покоління вже не можуть змінитися на краще, тому потрібно, щоб в політику приходили представники молодого покоління” (не погоджувалися з цим лише 24% респондентів).
Тому “мода на молодість” поширюється і на політичне життя. Як відомо, поряд із тим, що певні суспільно-політичні орієнтації можуть різною мірою підтримувати жителі різних реґіонів, їх також різною мірою поділяють представники різних поколінь. Як показують результати дослідження Центру Разумкова, до таких політичних орієнтацій, значно частіше підтримуваних молоддю порівняно з іншими віковими групами, належать “прозахідні” орієнтації, зокрема, підтримка ідеї вступу України до Європейського Союзу та НАТО. Наприклад, якщо серед тих, кому від 18 до 29 років, 69% проголосували б за вступ України до Європейського Союзу, тоді як серед тих, кому 60 і більше років — помітно менше (48%), а проголосували б за вступ до НАТО у цих вікових групах відповідно 59% і 41%.
Але найбільш цікавим виявилося те, що підтримка тих суспільно-політичних орієнтацій та цінностей, які більш популярні серед молоді, у людей середнього та старшого віку стимулює зміну вікової ідентичності — тобто, такі люди частіше прагнуть вважати себе молодшими, ніж є насправді. Так, серед тих респондентів, які на референдумі проголосували б за вступ України до Європейського Союзу, особи, які занижують власний психологічний вік порівняно з хронологічним (хоча б на один рік), становлять помітно більшу частку (56%), ніж серед тих, хто проголосував би проти вступу до ЄС (42%). Отже, можна говорити про те, що підтримка вступу до ЄС пов’язана не лише з віком респондентів, а й з їхнім усвідомленням себе більш молодими, ніж вони є насправді.
Все це дозволяє зробити ще один висновок — а саме те, що сприйняття молоді як референтної, еталонної групи сприяє тому, що соціальні цінності та орієнтації, які поділяє молодь, з часом поширюються і на представників середніх та старших вікових груп.
“Домінування” молоді у суспільному житті проявляється все частіше і саме підтримки молоді того чи іншого суспільного руху, соціальних ідей чи політичної постаті часто виявляється вирішальною для їх перемоги. Якщо згадати недавні політичні події в Україні, то на президентських виборах 2019 року значною мірою саме підтримка молоддю кандидатури Володимира Зеленського (так само як і імідж “молодого політика”) забезпечили йому перемогу на виборах.
Але з часом виявилося, що імідж “молодої та прогресивної політичної команди” був “підмоченим” тим, що члени цієї команди виявилися, з одного боку, недостатньо молодими, з іншого — недостатньо прогресивними. За даними опитування, що проводилися Центром Разумкова у вересні 2020 року, 39% опитаних українців вважали, що хоча “президент Володимир Зеленський є чесною і порядною людиною, проте про більшість членів його політичної команди цього не можна сказати”. Негативний імідж політичної команди “тягне на дно” і політичний імідж Зеленського — ще 35% респондентів погодилися з тим, що “ні президент Володимир Зеленський, ні більшість членів його політичної команди не є чесними і порядними людьми”.
Однак, команді Зеленського поки що щастить у тому, що на “молодіжному” електоральному полі у неї немає серйозних конкурентів. Більшість виборців основних опозиційних політичних сил — це люди старшого віку. Так, 64% тих, хто збирається голосувати за “Опозиційну платформу — За життя” — це люди віком 50 і більше років, серед тих, хто збирається голосувати за “Батьківщину” таких 68%, а серед тих, хто збирається голосувати за “Європейську солідарність” — 51%.
Але молодіжний електорат — не той, який можна довго “водити за носа”, він не вірить голослівним деклараціям, а вимагає реальних дій та реальних змін. І “Слугам народу” потрібно пам’ятати, що їхнє місце може бути зайняте іншими. Можливо, тими, кого зараз ніхто не знає, або, так само як колись Зеленського, не сприймає серйозно.
Джерело:
